Ухвала суду № 51490337, 24.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/5413/14-ц 24.09.2015 24.09.2015 24.09.2015

Справа №488/5413/14-ц

Провадження № 22ц/784/2257/15 Суддя першої інстанції Селіщева Л.І.

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Мурлигіної О.Я.

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В.,

представників позивачів - Гресь І.А., Димитрової М.В.,

представників відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третьої особи - ОСОБА_7,

представника третьої особи ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_9, від імені якої діє ОСОБА_5

на рішення

Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2015 року

за позовом

прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_11, ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва (далі - прокурор) звернувся з вказаним позовом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, він зазначав, що п. 75 розділу першого рішення Миколаївської міськради № 38/30 від 01 жовтня 2009 року ОСОБА_11 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Пунктами 33 та 33.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25 червня 2010 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність вказаній відповідачці земельну ділянку площею 1 000 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

На підставі рішень ОСОБА_11 отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2010 року, з кадастровим номером НОМЕР_2.

В подальшому, 01 вересня 2010 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 був укладений договір № 2178 купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, за яким остання набула право власності на земельну ділянку, та отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 22.12.2010 року.

Вказані рішення, на думку прокурора, незаконні, оскільки спірна земельна ділянка, яка відносилася до державного лісового фонду була передана у власність ОСОБА_11, а потім і ОСОБА_9 без попереднього її вилучення у належного користувача державного підприємства «Миколаївське лісове господарство», без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства зміни цільового призначення земельної ділянки та за відсутності державної експертизи вказаного проекту землеустрою.

Прокурор просив визнати незаконним та скасувати: п. 75 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 38/30 від 01 жовтня 2010 року; пункти 33 та 33.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25 червня 2010 року. Також, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2178 від 01 вересня 2010 року, укладений між відповідачками; визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800983; витребувати із чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_9 спірну земельну ділянку та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з передачею її у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, суд не взяв до уваги, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а відтак державна експертиза проекту землеустрою не потрібна. Земельна ділянка знаходиться в межах міста Миколаєва, ДП «Миколаївське лісове господарство» не мало правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а отже не було її належним землекористувачем, зміни цільового призначення землі не відбулося. Крім того, на її думку, прокурор звернувся до суду поза межами позовної давності. Разом з тим, суд не застосував позовну давність, про що просила відповідачка в суді першої інстанції. У неї як добросовісного набувача взагалі не може бути витребувана земельна ділянка. Рішення ухвалене судом не може бути виконане, а судом до участі не притягнуто належних органів в компетенцію яких входить питання передачі та реєстрації земельних ділянок та правовстановлюючих документів.

Прокурор та представник позивача, а також представник відповідача Миколаївської міськради вважають, що рішення не підлягає скасуванню.

Представник ОСОБА_11 повністю підтримав доводи апеляційної скарги.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі п. 75 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 38/30 від 01 жовтня 2010 року та пунктів 33, 33.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25 червня 2010 року ОСОБА_11 за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 виділена земельна ділянка площе 1000 кв.м. В подальшому, вказана відповідачка за договором купівлі - продажу від 01 вересня 2010 року продала земельну ділянку ОСОБА_9

Дослідивши докази у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_11 відбулася з порушенням встановленого законом порядку вилучення земель лісового фонду і зміною їх цільового призначення, без згоди на її вилучення землекористувача земельної ділянки ДП «Миколаївське лісове господарство», а в подальшому незаконного відчужена ОСОБА_9. Також, є обґрунтованими висновки суду щодо незаконності розпорядження земельною ділянкою органом місцевого самоврядування.

Доводи в апеляційній скарзі суперечать обставинам справи та вимогам закону.

Так, належність земельної ділянки ДП «Миколаївський лісгосп» підтверджено копією ситуаційного плану та експлікацією земельних угідь, оригіналами картографічних матеріалів, листом ВО «Укрдержліспроект» № 299 від 04 вересня 2014 року, абрисом кварталу 43.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, вказане підприємство є належним та законним користувачем спірної земельної ділянки навіть при відсутності свідоцтва про право власності на неї.

Правовий висновок щодо підтвердження права користування земельною ділянкою викладено у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-5-цс15.

Частина ч.5 ст. 116 ЗК України передбачає передачу земельної ділянки в оренду чи у власність лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.

Однак у ДП «Миколаївський лісгосп» земельна ділянка не вилучалася, що не спростовують сторони у справі.

Як було згадано вище, суд першої інстанції спираючись на вимоги п. 6 ч.1 ст. 31 Лісового Кодексу України, ст. 123 ЗК України дійшов правильного висновку, що Миколаївська міськрада не мала повноважень розпоряджатись спірною земельною ділянкою, яка належить до державної власності.

Згадана земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин відносилася до земель лісового фонду. Суд дав правильну правову оцінку обставинам справи з огляду на розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року за № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» (у редакції, що діяла на момент прийняття спорюваних рішень та видачі державного акту на землю).

Також, є правильними висновки суду про порушення при виділенні земельної ділянки ОСОБА_11 вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачена обов'язкова державна експертиза проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

В матеріалах справи наявний лише висновок державного управління охорони навколишнього природного середовища у Миколаївській області 2008 року про погодження проекту землеустрою щодо відведеної спірної земельної ділянки (а.с. 35).

Відповідають вимогам закону і висновки суду щодо порушення порядку зміни цільового призначення землі.

Спосіб захисту порушеного права та рішення суду відповідає вимогам ст.ст.16, 21, 203, 215, 388 ЦК України, ст. 152 ЗК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_11 незаконно отримала у власність спірну земельну ділянку, без згоди на то власника землі. У зв'язку з чим, не мала права передавати її за договором ОСОБА_9

За такого, суд визнав вказаний договір купівлі - продажу недійсним, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі договору таким, що підлягає скасуванню.

Доводи в апеляційній скарзі про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_9 як добросовісного набувача безпідставні.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, через прийняття незаконних рішень, то у відповідності з вимогами ст. 388 ЦПК України могла бути витребувана у ОСОБА_9 До того ж, ОСОБА_9 виходячи з встановленого механізму та темпів виведення спірної земельної ділянки із земель державної власності лісогосподарського призначення і передачі її у власність фізичних осіб, незначного часу між отриманням спірної земельної ділянки у власність та її відчуженням, могла дізнатися, що земельна ділянка вибула із володіння держави незаконно.

Безпідставні посилання в апеляційній скарзі на непропорційне втручання прокурора у право особи на мирне володіння своїм майном з огляду на таке.

За змістом ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правовий режим земель лісогосподарського призначення визначений та встановлений законодавцем з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава підтримує на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом у сфері лісового господарства для задоволення потреб населення і галузей національної економіки у лісових ресурсах, їх збереження і відтворення, відновлення ролі цих земель у ресурсному забезпеченні держави, оптимізації споживання природних ресурсів, запобігання та ліквідації наслідків шкідливої дії вирубки лісів та їх незаконного використання.

Отже, інтереси однієї людини не можуть бути привілейовані публічним інтересам суспільства, порушувати конституційні права інших громадян на користування лісовими ресурсами, задоволення потреб економіки, збереження та відтворення цих природних ресурсів.

Доводи апелянта щодо недоведеності належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та ДП «Миколаївське лісове господарство» суперечать доказам у справі, а саме земельно-кадастровій документації, експлікації земельних угідь. Як було загадано вище, представник відповідача - Миколаївської міської ради при розгляді апеляційної скарги визнав те, що земельна ділянка була виділена у власність фізичній особі незаконно.

Доводи в апеляційній скарзі про необхідність призначення експертизи для вирішення питання про належність земельної ділянки лише підтверджують висновки суду про незаконність рішення. Невпевненість відповідачки щодо належності земельної ділянки, доводять порушення закону при розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Є безпідставними посилання в апеляційній скарзі щодо пропуску прокурором позовної давності.

Так, згідно з положеннями ст. ст. 15, 256 - 257 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного суб'єктивного права в судовому порядку в межах строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, інтересу.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 267 ЦК сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності відповідно до правил ч. 1 ст. 261 ЦК починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 3 ЦПК України, у випадках встановлених законом, зокрема ст. 20, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», до суду за захистом порушеного права в інтересах держави вправі звернутися прокурор.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Згідно з ч.3 ст. 45 ЦПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, у відповідності до ст.ст. 24,46 ЦПК України має процесуальні обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, передбачені ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема Миколаївської облдержадміністрації та ДП «Миколаївське лісове господарство».

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог державного органу та підприємства, які мають право розпорядження та користування спірною земельною ділянкою, перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави та власних інтересів дізналися саме вказані особи, а не прокурор.

Як вбачається з доказів у справі, Миколаївська облдержадміністрація про спірні рішення дізналася лише в 2014 році, після проведення прокуратурою перевірки законності виділення земельних ділянок та пред'явлення прокурором позову до суду. Даних про те, що спірне питання узгоджувалося або обговорювалося з органом державної влади суду не надано. Відсутні докази про направлення копій рішень органів місцевого самоврядування Миколаївській обласній держадміністрації.

Також, відсутні докази узгодження питання виділення земельних ділянок з державним підприємством.

Тому перебіг строку позовної давності суд першої інстанції правильно відраховував з жовтня 2014 року, з часу, коли держаний орган дізнався про порушене право.

За викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного по суті рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9, від імені якої діє ОСОБА_5 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: