Ухвала суду № 51490137, 03.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1412/5050/12 03.04.2013 03.04.2013 03.04.2013

провадження № 11\784\209\13 Головуючий суду 1інстанції

категорія: ст.ст.186 ч. 2, 309 ОСОБА_1

ч.1 КК України Доповідач апеляційного суду

ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючої: Погорєлової Г.М.

суддів: Маркової Т.О., Міняйла М.П.

за участі секретаря Георгиці Г.В.

прокурорів Артеменко Л.В., Іванова А.О., Брек Г.С.

засудженого ОСОБА_3

потерпілої ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінальної справи за апеляцією прокурора Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5, який затвердив обвинувальний висновок, на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2012 р., яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючий, мешкає в АДРЕСА_1, раніше судимий 01.09.2004 р. Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 187 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі, Указом Президента України від 25.07.2008 р. помилуваний, строк покарання зменшений до 6 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 27.08.2008 р. за постановою Вознесенського міського суду Миколаївської області від 19.08.2008 р. умовно-достроково на 2 роки 5 днів

засуджений за ст. 309 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням протягом 2 років, з покладенням на нього обовязків не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти її про зміну місця проживання, періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції відповідно до п.п. 2,3,4 ч.1 ст. 76 КК України.

За ст. 186 ч.2 КК України ОСОБА_3 виправдано за недоведеністю участі у вчиненні злочину на підставі ч.4 ст.327 КПК України 1960 р.

Постановлено стягнути з засудженого на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області 588 грн. витрати на проведення судово-хімічної експертизи.

Також вирішено питання щодо речового доказу у справі.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винним в тому, що 26.03.2012 р., приблизно о 16 год., в м. Миколаєві, на зупинці громадського транспорту «вул. Васляєва» він придбав у невстановленої досудовим слідством особи 2 упаковки таблеток «Тефедрин», за допомогою яких за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4 незаконно виготовив для особистого вживання небезпечний наркотичний засіб, який містить особливо небезпечний наркотичний засіб ефедрон (меткатинон) у складі рідини 0,05 гр. та прекурсор, обіг якого обмежено ефедрин (псевдоефедрон) у складі рідини 0,018 гр.

Того ж дня під час особистого огляду затриманого у нього вилучено 2 медичних шприца, обємом 20 мл., у яких знаходилася вказана рідина.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_3 предявлено обвинувачення у вчиненні 3-х епізодів грабежів в м. Миколаєві, а саме:

- 18.01.2012 р., приблизно о 02 год. 30 хв., біля будинку № 27 по вул. Бутоми, він із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілої у виді нанесення удару рукою в область голови ОСОБА_6, відкрито заволодів її майном на загальну суму 1650 грн.

- 09.03.2012 р., приблизно о 09 год. 20 хв., біля будинку № 9-а по вул. Дачній, він без застосування насильства повторно відкрито викрав майно ОСОБА_7 на загальну суму 1680 грн.

- 22.03.2012 р., приблизно о 04 год. 55 хв., біля будівлі СШ № 57, розташованої по вул. Лазурній, 46, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, він шляхом ривка, без застосування фізичного насильства, повторно викрав майно ОСОБА_4 на загальну суму 770 грн., в тому числі мобільний телефон «Самсунг Е 1150».

Зазначені дії органами досудового слідства кваліфіковані за ст. 186 ч.2 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_3 за недоведеністю участі у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку навів докази, які викладені в обвинувальному висновку на підтвердження зазначеного обвинувачення та надав їм оцінку.

Зокрема, вказав, що потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 не впізнали ОСОБА_3 і не змогли підтвердити його участі у вчиненні грабежу.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили суду факт перебування в них вдома ОСОБА_3 з початку березня 2012 р. до 26.03.2012 р. у звязку з травмою ноги через яку він не міг вільно пересуватися.

Суд також зазначив про відсутність підстав, передбачених ст. 306 КПК України 1960 р., для оголошення в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_10 під час досудового слідства. Вказав на використання судом усіх можливостей для виклику свідка до суду, на невжиття стороною обвинувачення заходів для доставляння свідка, на показання якого є посилання в обвинувальному висновку, на відсутність заперечень з боку сторони обвинувачення проти закінчення розгляду справи без допиту цього свідка.

Суд послався, що показання ОСОБА_3 на досудовому слідстві, не підтверджуються жодним іншим доказом. Від них він відмовився одразу після того, як представ перед судом. Тому у суду є серйозні підозри, що ці підписані свідчення були здобуті всупереч його волі. Зважаючи на викладене та на те, що з тексту постанови від 12.07.2012 р. вбачається про не проведення адекватного розслідування тверджень підсудного стосовно здобуття його свідчень незаконними методами, суд дійшов висновку, що використання таких свідчень на судовому розгляді порушує право ОСОБА_3 на мовчання та право не свідчити проти себе (рішення Європейського суду з прав людини № 32092 від 12.06.2008 р. «Яременко проти України»).

На думку суду, не є прямими доказами вини підсудного протокол впізнання ОСОБА_10 ОСОБА_3 як особи, що продала йому телефон і окуляри та протоколи виїмки у ОСОБА_10 і огляду зазначеного майна.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала суду жодного доказу, який би підтвердив участь ОСОБА_3 у вчиненні злочину у відношенні потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4

В апеляції та змінах до неї прокурор Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5, який затвердив обвинувальний висновок, просить скасувати вирок в частині виправдання ОСОБА_3 за ст. 186 ч.2 КК України. Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні зазначеного злочину, призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, і таке ж покарання на підставі ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 309 ч.1, 186 ч.2 КК України.

Докладно наводить зміст вироку та висновки суду. Обґрунтованість засудження ОСОБА_3 за ст. 309 ч.2 КК України апелянт не оспорює.

В частині виправдання ОСОБА_3 за ст. 186 ч.2 КК України апелянт наводить, що суд належним чином не оцінив сукупність доказів, зібраних у справі та досліджених в судовому засіданні, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи і не умотивовані.

Посилається на визнання вини ОСОБА_3 на допитах як підозрюваного (а.с.27-28) і як обвинуваченого (а.с. 34-35,81-82,154-155) та зазначає, що ОСОБА_3 докладно повідомляв про вчинений ним злочин.

Вважає, що доказами вини ОСОБА_3 є показання потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, свідка ОСОБА_10, а також протокол впізнання ОСОБА_11 ОСОБА_3, як особи, що продала йому мобільний телефон і окуляри (а.с.20), протокол виїмки у ОСОБА_10 цього майна (а.с.38) та протокол його огляду (а.с.109-110). Посилається, що ці докази суд не узяв до уваги без зазначення причини.

Вказує, що потерпілі не змогли впізнати особу, яка їх пограбувала, оскільки це сталося у темний час доби.

За змістом апеляції вважає доказом причетності ОСОБА_12 до злочину його попередню судимість за ст. 187 ч.2 КК України, оскільки цей злочин є одноріднім зі злочином, передбаченим ст. 186 ч.2 КК України. Зазначає й те, що ОСОБА_12 характеризується посередньо, перебуває на профілактичному обліку в обласному наркологічному диспансері, вчинив злочин в стані алкогольного спяніння.

Вказує, що прокурор на законних підставах наполягав в суді на оголошенні показань свідка ОСОБА_10 на досудовому слідстві у звязку з наданням працівниками міліції рапортів про неможливість встановити місця перебування свідка. Зазначає, що прокурор дійсно не заперечував проти закінчення судового слідства без допиту цього свідка, але стверджує, що на закінченні судового слідства наполягав суд.

Вказує на необхідність критичної оцінки показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які є родичами ОСОБА_13 та заінтересовані у справі.

Наводить, що прокуратурою Заводського району м. Миколаєва проведена перевірка заяви ОСОБА_3 про застосування незаконних методів слідства, за результатами якої винесена постанова від 12.07.2012 р. про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні працівників Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області. Вказана постанова не оскаржена, не скасована, проігнорована судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Брек Г.С., яка брала участь в стадії завершення апеляційного розгляду справи та не підтримала апеляцію прокурора, заперечення на апеляцію засудженого ОСОБА_3, який просив вирок в частини його виправдання за ст. 186 ч.2 КК України залишити без зміни, провівши частково судове слідство, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_3 за ст. 309 ч.1 КК України апелянтом не оспорюється і вирок в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Висновки суду 1 інстанції стосовно недоведеності участі ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, є законними, обґрунтованими та належним чином умотивовані у вироку.

Одним з основаних доводів апелянта є посилання на визнавальні показання самого ОСОБА_3 як підозрюваного та як обвинуваченого під час досудового слідства, в яких він вказував на вчинення ним пограбувань ОСОБА_6 18.01.2012 р., ОСОБА_7 09.03.2012 р., ОСОБА_4 22.03.2012 р. (а.с. 27-28,34-35,81-82, 154-155).

Проте, відповідно до вимог ч.2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК України 1960 р., показання підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, в судовому засіданні ОСОБА_3 відмовився від цих показань та заявив, що вони одержані внаслідок застосування незаконних методів слідства.

За результатами перевірки вказаної заяви в порядку ст. 97 КПК України 1960 р., проведеної за постановою суду від 26.06.2012 р., постановою прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва від 12.07.2012 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні невстановлених осіб Заводського РВ ММУ УМВС України Миколаївської області за відсутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.1, 365 ч.2 КК України (а.с.235-236). Прокурор в цій постанові вказує на не підтвердження факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 від працівників зазначеного райвідділу міліції.

Посилаючись в обґрунтування апеляції на результати перевірки заяви ОСОБА_3, прокурор зазначає, що дана постанова не оскаржена, не скасована, проігнорована судом.

Однак, згідно з розясненнями, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» від 11.02.2005 р. № 2, результати перевірки заяви обвинуваченого чи підсудного про застосування щодо нього незаконних методів слідства не є обовязковими для суду і підлягають оцінці разом з іншими доказами.

Під час проведення судового слідства в апеляційній інстанції отримано повідомлення Миколаївського СІЗО від 15.03.2013 р. за № 20/14-365, згідно з яким при поміщенні ОСОБА_3 до цієї установи 30.03.2012 р. у нього виявлені тілесні ушкодження в області лоба - садно 1,0х2,0 см. під струпом, в правій та лівій поперекових областях - по одному синцю фіолетово-жовтого кольору розмірами 10,0х10,0 см. та 10,0х8,0 см. відповідно.

За матеріалами кримінальної справи як підозрюваного ОСОБА_3 затримано 26.03.2012 р. о 23 год. 20 хв. (а.с.21).

Крім того, за повідомленням цієї установи від 19.03.2013 р. за № 20/2/3-365, ОСОБА_3 утримувався в СІЗО з 03.04. по 22.11.2012 р. В його особовій справі відсутня інформація щодо вручення йому копії постанови прокуратури Заводського району м. Миколаєва від 12.07.2012 р.

Зазначені фактичні дані свідчать на користь заяви ОСОБА_3 про застосування до нього незаконних методів слідства та підтверджують його показання в апеляційному суді стосовно того, що спочатку працівники слідчого ізолятору відмовилися поміщати його в цю установу після проведеного медичного огляду. Також є обґрунтованими твердження ОСОБА_3 стосовно неотримання ним копії постанови за результатами перевірки його заяви про застосування до нього незаконних методів слідства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає перевірку вказаної заяви ОСОБА_3 проведеною вкрай поверхово та формально, а її результати сумнівними, оскільки ОСОБА_3 прямо посилався на виявлення у нього тілесних ушкоджень при поміщенні до СІЗО після його затримання та утримання в ізоляторі тимчасового тримання, а відомості з цього приводу витребувані не були. Крім того, копія постанови від 12.07.2012 р. йому взагалі прокуратурою не направлялася, що позбавило його можливості оскаржити прийняте рішення.

Беручи до уваги, що ОСОБА_3 відмовився від своїх визнавальних показань одразу після того, як представ перед судом та що не проведено адекватного розслідування його тверджень про здобуття його свідчень незаконними методами, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку стосовно наявності серйозної підозри щодо отримання свідчень від ОСОБА_3 на досудовому слідстві всупереч його волі та що використання таких свідчень на судовому розгляді порушує його право на мовчання та право не свідчить проти себе.

Колегія суддів також виходить з того, що право обвинуваченого не свідчити проти себе та не давати показань є загальновизнаними міжнародними стандартами та складовими гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав і основаних свобод людини (Рим, 1950 р.) права на справедливий суд. Вони захищають його від неналежного примусу з боку слідчих органів, сприяючи таким чином уникненню помилок при здійсненні правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини № 32092 від 12.06.2008 р. «Яременко проти України»).

Наведене спростовує доводи апелянта в цій частині.

В апеляційному суді досліджений протокол від 17.05.2012 р. відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_3, згідно з яким він вказував на вчинення ним пограбувань трьох жінок (а.с.139-144). Однак, даний протокол взагалі не містить конкретних відомостей про обставини пограбувань, що свідчить про формальність проведеної слідчої дії. При цьому, визнання ОСОБА_3 лише фактів пограбувань є похідним від його показань на досудовому слідстві, від яких він одразу відмовився в суді 1 інстанції.

За таких обставин фактичні дані, які містяться в зазначеному протоколі, не є доказом вини ОСОБА_3 Клопотання про допит в апеляційному суді як свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (понятих при проведенні даної слідчої дії) прокурором знято.

Суд 1 інстанції надав правильну оцінку показанням потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, які вказали про їх пограбування невідомою особою. В судовому засіданні вони не змогли підтвердити причетність ОСОБА_3 до грабежів. Аналогічні показання потерпіла ОСОБА_4 надала і в апеляційному суді. Тому їх показання участі ОСОБА_3 у вчиненні злочину не підтверджують.

По епізодам пограбування ОСОБА_6 18.01.2012 р. та ОСОБА_7 09.03.2012 р. в обвинувальному висновку відсутнє посилання на інші докази вини ОСОБА_3, крім наведених вище його показань на досудовому слідстві та показань потерпілих, яким судом 1 інстанції надана належна оцінка. Стороною обвинувачення не надано інших доказів в цій частині обвинувачення ОСОБА_3 і в судовому засіданні. Можливість отримання додаткових доказів вичерпана.

По епізоду пограбування ОСОБА_4 22.03.2012 р. потерпіла в суді 1 інстанції і в апеляційному суді показала, що частина викраденого мобільний телефон «Самсунг Е 1150» та окуляри для зору в футлярі їй повернута під час досудового слідства.

Судом 1 інстанції та апеляційним судом досліджені докази обвинувачення ОСОБА_3 за цим епізодом грабежу, на які посилається апелянт: протокол впізнання від 26.03.2012 р. ОСОБА_10 ОСОБА_3 як особи, що продала йому мобільний телефон та окуляри (а.с. 20), протокол від 27.03.2012 р. виїмки у ОСОБА_11 зазначеного майна (а.с.38); протокол від 28.04.2012 р. огляду цього майна (а.с.109-110).

Відповідно до вимог ст. 66 ч.1 КПК України 1960 р. слідчий в справах, які перебувають в його провадженні, вправі збирати докази в порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення про впровадження слідчих дії, що передбачено ст. 114 ч.3 КПК України 1960 р.

Однак в порушення цих вимог закону виїмка у ОСОБА_10 мобільного телефону та окулярів для зору в футлярі здійснена не уповноваженою особою оперативним уповноваженим сектору карного розшуку Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_16 (а.с.38) за відсутності доручення слідчого на проведення слідчої дії.

Також за відсутності доручення слідчого не уповноваженою особою - оперативним уповноваженим ОСОБА_17 даного райвідділу міліції проведено допит свідка ОСОБА_10, який на досудовому слідстві допитаний лише 1 раз (а.с. 36).

Наведене свідчить, що в розслідуванні кримінальної справи брали участь не уповноважені на те особи, чим істотно порушені права та законні інтереси учасників процесу, поновити які неможливо. Зазначені докази зібрані з істотним порушенням вимог ст.ст. 66 ч.1, 114 ч.3 КПК України 1960 р., а тому апеляційний суд визнає їх недопустимими доказами.

Втрачає доказову силу й визнання слідчим речовими доказами у справі належних потерпілій ОСОБА_4 мобільного телефону «Самсунг Е 1150», окулярів для зору в футлярі (а.с.111) та їх огляд (а.с.109-110), оскільки ці слідчі дії ґрунтуються на недопустимому доказі виїмці цього майна у ОСОБА_10

На ці обставини суд 1 інстанції уваги не звернув, однак вони свідчать на користь прийнятого судом рішення в частині виправдання ОСОБА_3 за ст.186 ч.2 КК України.

Щодо допиту свідка ОСОБА_10 безпосередньо в судовому засіданні, то як суд 1 інстанції, так і апеляційний суд шляхом ухвалення рішень про привід даного свідка до суду створювали необхідні умови для виконання стороною обвинувачення її процесуальних обовязків. Однак, за матеріалами кримінальної справи привід даного свідка до суду 1 інстанції не здійснений протягом значного часу 6 місяців (з липня по грудень 2012 р.), а посилання працівників міліції в рапортах на неможливість здійснення приводу через зачинені двері квартири, як і посилання прокурора в апеляції на неможливість встановити місце перебування свідка, є непереконливими.

В апеляційному суді із показань свідка ОСОБА_18О.(працівника міліції, якому було доручено здійснення приводу даного свідка) отримані дані, що свідчать про ухилення свідка ОСОБА_10 від явки до апеляційного суду. На це вказують його свідчення стосовно перебування ОСОБА_10 вдома в березні 2013 р.

Тому відсутні передбачені ст. 306 КПК України 1960 р. підстави для оголошення в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_10, даних на досудовому слідстві.

Суд 1 інстанціє обґрунтовано послався на відсутність заперечень з боку сторони обвинувачення щодо закінчення судового слідства у відсутність даного свідка, оскільки така позиція сторони обвинувачення міститься в протоколі судового засідання, зауважень на який не подано.

Оголошення показань свідка ОСОБА_10 порушило б право ОСОБА_3 на справедливий суд, оскільки в такому випадку ОСОБА_3 був би позбавлений можливості поставити запитання свідку та захищатися від предявленого йому обвинувачення, основним доказом якого по епізоду пограбування ОСОБА_4 22.03.2012 р. значаться саме показання свідка ОСОБА_10

В апеляційному суді ОСОБА_3 показав, що між ним і ОСОБА_10 існують неприязні відносини, що ОСОБА_10 раніше судимий та обмовляє його. За даними інформаційного центру ОСОБА_10 дійсно засуджений (тричі) за вчинення злочинів, передбачених ст. 122 ч.1, 122 ч.2, 185 ч.1 КК України. Наведене також свідчить про необхідність допиту свідка ОСОБА_10 безпосередньо судом, але стороною обвинувачення не була забезпечена явка свідка обвинувачення як до суду 1 інстанції, так і до апеляційного суду.

ОСОБА_3 також показав суду, що він та ОСОБА_10 раніше були знайомі, спілкувалися. За таких обставин проведення такої слідчої дії як предявлення ОСОБА_3 ОСОБА_10 для впізнання не було необхідним у сенсі положень ст.174 КПК України 1960 р. А відомості, які містяться в протоколі впізнання, фактично є лише показаннями свідка ОСОБА_10, які апеляційним судом визнані недопустимим доказом.

Показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які суду 1 інстанції підтвердили, що на час пограбування ОСОБА_4 22.03.2012 р. ОСОБА_19 перебував вдома, оскільки не міг вільно пересуватися через травму ноги, стороною обвинувачення не спростовані. Наявність родинних відносин між ОСОБА_3 та цими свідками сама по собі не може свідчити про їх заінтересованість та недостовірність їх показань.

Дані про особу ОСОБА_3 - його судимість за ст. 187 ч.2 КК України, що є однорідним з інкримінованим йому злочином, посередня характеристика, перебування на обліку в наркологічному диспансері, на що також посилається апелянт в обґрунтування своїх вимог, підлягали врахуванню судом лише за умови доведеності вини ОСОБА_3 в інкримінованому злочині.

Тому безпідставні посилання апелянта і в цій частині.

З урахуванням викладеного, судом надана належна оцінка сукупності доказів, які наведені у обвинувальному висновку і досліджені в судовому засіданні, та зроблений правильний висновок про відсутність доказів, які б підтвердили участь ОСОБА_3 у вчиненні пограбувань потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 Крім того, під час судового слідства в апеляційній інстанції у звязку з виявленням відповідних процесуальних підстав частина доказів обвинувачення визнана недопустимими.

Прийняте судом 1 інстанції рішення в частині виправдання ОСОБА_3 за ст. 186 ч.2 КК України за недоведеністю участі у вчиненні злочину є законним, обґрунтованим та умотивованим.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 р., колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2012 р. у відношенні ОСОБА_3 в частині його виправдання за ст. 186 ч.2 КК України за недоведеністю участі у вчиненні злочину на підставі ч.4 ст. 327 КПК України 1960 р. залишити без зміни, а апеляцію прокурора Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5, який затвердив обвинувальний висновок залишити без задоволення.

Головуюча:

Судді :