Ухвала суду № 51490131, 22.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2785/13-к 22.09.2015 22.09.2015 22.09.2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Головуючого судді: Рудяка А.В.,

Суддів:Міняйла М.П., Хоміка І.М.,

за участю секретаря: Демянюк І.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12013160030000320, за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_3 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2015 року відносно

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новоіванівка Баштанського району Миколаївської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.122 ч.1, 125 ч.1 КК України.

Учасники судового провадження.

прокурор: Кучеренко Д.С.,

обвинувачений: ОСОБА_4,

захисник: ОСОБА_5,

потерпіла: ОСОБА_3,

Короткий зміст апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_3

За змістом доповненої апеляційної скарги просить скасувати вирок та направити справу на новий розгляд судом 1 інстанції через істотне порушення кримінального процесуального закону - здійснення судового провадження за відсутності прокурора, коли його участь була обов'язкова.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_4 виправдано за ст.122 ч.1 КК України, на підставі ст.373 ч.1 п.2 КПК України за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Цивільний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі ст.129 ч.3 КПК України.

В частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.1 КК України, кримінальне провадження закрито в зв'язку з звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України - в зв'язку з закінченням строків давності.

Провадження №11-кп/784/580/15 Головуючий суду 1 інстанції: Андрощук В.В.

Категорія: ст.122 ч.1 КК України Доповідач апеляційної інстанції: Рудяк А.В.

Узагальнені доводи апеляційної скарги потерпілої.

За змістом уточнених апеляційних вимог, не оскаржуючи рішення суду про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності в частині обвинувачення за ст.125 ч.1 КК України і закриття провадження в цій частині, просить скасувати виправдувальний вирок за ст.122 ч.1 КК України і призначити новий розгляд в суді 1 інстанції, оскільки судове провадження здійснено за відсутності прокурора, коли його участь була обов'язкова.

Мотивує тим, що прокурор незрозуміло змінив кваліфікацію з ст.122 ч.1 на ст.125 ч.1 КК України не врахувавши спричинення їй ОСОБА_4 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (перелом плеснової кістки лівої стопи).

В подальшому, після закриття провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ст.125 ч.1 КК України, прокурор перестав являтися у судові засідання чим порушив ст.ст.36 ч.3, 37 ч.2 КПК України.

Водночас, вважає, що висновки суду про невинуватість ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України не відповідають фактичним обставинам провадження.

При цьому, не оспорюючи встановлених судом фактичних обставин, стверджує, що всі тілесні ушкодження отримала в ході групового конфлікту за участю ОСОБА_4

Заперечує показання свідків сторони захисту - ОСОБА_8, ОСОБА_9, які, на її думку, не є очевидцями дій ОСОБА_4, оскільки билися з іншими особами, а свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 - не були присутніми.

Вважає, що суд безпідставно взяв до уваги висновки комісійної експертизи № 145-к від 25.10.2013 року та відкинув висновки судово-медичних експертиз за № 1699/931-10 від 16.08.2010 р., № 2254/1699/931-10 від 01.11.2011 р. і той факт, що вона билася лише з обвинуваченим.

Просить врахувати її медичну карту стаціонарного хворого.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

01.04.2013 року, в порядку ст.293 КПК України, прокурором до суду було направлено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.122 ч.1 КК України.

Під час розгляду даного кримінального провадження, прокурор в порядку ст.338 КПК України змінив обвинувачення відносно ОСОБА_4 з ст.122 ч.1 КК України на ст.125 ч.1 КК України, за яким провадження було закрито на підставі ст.49 КК України ухвалою суду.

Потерпіла ОСОБА_3 самостійно підтримала обвинувачення, яке було раніше пред'явлене ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України.

Потерпіла ОСОБА_3 обвинувачує ОСОБА_4 в тому що, 01.05.2010 року, в період часу між 20 год. 30 хв. та 21 год., по вул. Новий Інвалідний Хутір в м. Миколаєві між ними виник конфлікт на ґрунті неприязних відносин. В ході конфлікту між ними відбувалася обопільна бійка, під час якої ОСОБА_4 штовхнув ОСОБА_3 за ворота будинку АДРЕСА_2, хвіртка воріт відчинилась і вони впали в двір вказаного будинку. В подальшому, ОСОБА_4, у вказаному дворі, взяв в руки дерев'яну палку та наніс удар потерпілій по стопі лівої ноги, в результаті чого заподіяв останній тілесні ушкодження категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоровя у вигляді оскольчатого перелому 3-ї плеснової кістки лівої стопи. Такі дії ОСОБА_4 обвинуваченням кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_3, яка уточнила вимоги апеляційної скарги і просила скасувати вирок суду та призначити новий розгляд в суді 1 інстанції, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5, які просили залишити вирок без зміни, прокурора Кучеренка Д.С., який також просив про скасування вироку та призначення нового розгляду в суді 1 інстанції, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.36 КПК України прокурор є самостійним в своїй процесуальній діяльності і його участь в суді є обов'язковою, крім випадків передбачених цим Кодексом. За змістом ст.340 КПК України таким випадком є відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення під час судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження прокурор 01.04.2013 року звернувся до суду з обвинувальним актом, згідно якого ОСОБА_4 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст.122 ч.1 КК України - умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке полягало у спричиненні перелому 3ї плюсневої кістки лівої стопи потерпілої ОСОБА_3 (т.1 а.п.2-4).

Під час розгляду судом цього провадження прокурор направив в суд другий обвинувальний акт від 03.09.2013 року, з змісту якого вбачається, що він в результаті судового розгляду дійшов переконання, що обвинувачення ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України не підтверджується - винуватість останнього не доведена. Водночас, в цьому обвинувальному акті прокурор висунув ОСОБА_4 інше обвинувачення, інкримінувавши йому умисне легке тілесне ушкодження, яке полягало у спричиненні потерпілій синців в області обличчя, молочної залози, брюшної стінки зліва, правої голені, лівого плеча, забиття тканин в області голови, саден в області плечей, кваліфікувавши його за ст.125 ч.1 КК України (т.1 а.с.41-44).

Наведене, на думку апеляційного суду, свідчить про те, що прокурор не змінив висунуте ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України обвинувачення, а відмовився від нього, оскільки разом з висновком прокурора про недоведеність обвинувачення ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України останньому було інкриміноване вчинення інших дій - спричинення потерпілій ОСОБА_3 інших тілесних ушкоджень (які раніше не інкриміновані), з іншою локалізацією та іншими наслідками, кваліфіковані за ст.125 ч.1 КК України.

З такого, є безпідставним твердження апелянта про те, що прокурор змінив обвинувачення ОСОБА_4 з ст.122 ч.1 КК України на іншу статтю, а не відмовився від нього. Щодо посилання прокурора в обвинувальному акті на ст.338 КПК України, як на процесуальну підставу відмови від непідтвердженого обвинувачення, то наведених вище обставин воно є неправильним.

Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що прокурором і судом було фактично дотримано процесуальних вимог, які встановлює закон до відмови від підтримання державного обвинувачення відповідно до ст.ст.340, 341 КПК України.

Так, з вказаного обвинувального акту вбачається, що він затверджений прокурором району, тобто, належним чином погоджений з керівником органу прокуратури, де працює прокурор, який приймає участь в судовому розгляді.

З вказаного обвинувального акту також вбачається, що його копія була вручена учасникам судового провадження, зокрема і потерпілій ОСОБА_3 та її представнику. Крім того, з матеріалів провадження видно, що потерпілій було роз'яснено, право підтримувати в суді самостійно обвинувачення ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 УКК України, з чим вона фактично погодилася.

З журналу судового засідання (т. а.п.90-91) вбачається, що після оголошення другого обвинувального акту суд відклав судовий розгляд і, таким чином, надав потерпілій час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Крім того, потерпіла ОСОБА_3 та її представник не заперечували проти відсутності прокурора в судових засіданнях, які відбувалися після закриття судом провадження відносно ОСОБА_4 в частині його обвинувачення за ст.125 ч.1 КК України ухвалою від 17.03.2015 року та продовження судового розгляду без його участі (т.3 а.п.75-81).

За таких обставин, суд вірно прийшов до висновку, що участь прокурора в суді не була обов'язковою, оскільки він під час судового розгляду відмовився від підтримання державного обвинувачення ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України, а кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ст.125 ч.1 КК України суд закрив, що потерпіла не оскаржує.

Зазначене спростовує доводи апелянта про безпідставність відсутності прокурора в судових засіданнях після відмови від обвинувачення ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України та закриття провадження щодо нього за ст.125 ч.1 КК України.

Що стосується тверджень апелянта про безпідставне виправдання ОСОБА_4 за ст.122 ч.1 КК України, то апеляційний суд приходить до таких висновків.

Як вбачається з змісту апеляційної скарги ОСОБА_3, вона не оспорюючи встановлених судом фактичних обставин подій, стверджує, що суд безпідставно прийняв до уваги висновки комісійної судово-медичної експертизи № 145-к від 25.10.2013 року, відкинувши висновки судово-медичних експертиз за № 1699/931-10 від 16.08.2010 р., № 2254/1699/931-10 від 01.11.2011 р.

Проте, таке твердження апелянта є безпідставним, виходячи з наступного.

В досліджених судом доказах містяться дані про наявність тілесних ушкоджень середньої тяжкості в потерпілої ОСОБА_3

Так, з висновків судово-медичної експертизи №1699/931-10 від 16.08.2010 року вбачається, що в потерпілої ОСОБА_3 виявлений перелом 3ї плюсневої кістки лівої стопи (т.1 а.п.49-50).

Однак, суд обґрунтовано відкинув висновок додаткової судово-медичної експертизи №2254/1699/931-10 від 01.11.2011 року щодо можливого механізму виникнення цього перелому від таких ударів тупим твердим предметом, які показувала потерпіла при відтворенні обстановки і обставин подій (т.1 а.п.53-54), оскільки він суперечить іншим дослідженим в суді доказам.

Зокрема, згідно висновків комісійної судово-медичної експертизи №145-К від 25.10.2013 року (за матеріалами кримінального провадження) характер перелому 3ї плюсневої кістки лівої стопи потерпілої ОСОБА_3 свідчить про те, що він міг утворитися в результаті деформації ізгину від локального ударного впливу тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею (близько 1,5 см.) з місцем прикладення сили в області перелому(т.1 а.п.108-111).

Судово-медичні експерти ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 в судовому засіданні роз'яснили цей висновок, зазначивши, що характер цього перелому свідчить про його утворення в результаті удару будь-яким тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею до 1,5 см (яким можливо був торець палиці) перпендикулярно зведенню стопи. Також при проведенні експертного дослідження враховані всі медичні документи, які надані потерпілою ОСОБА_3, в тому числі й її медична картка стаціонарного хворого №4172/634 (т.1 а.п.113-124), яка досліджена судом, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

За таких обставин, суд врахувавши показання потерпілої ОСОБА_3 в суді, згідно яких вона розповіла про інший механізм спричинення їй перелому стопи (від удару з розмаху палицею) обґрунтовано відкинув попередній судово-медичний експертний висновок щодо можливості іншого механізму виникнення перелому, а висновок комісійної судово-медичної експертизи №145-к поклав в обґрунтування вироку. Крім того, суд правильно оцінив як непослідовну позицію потерпілої ОСОБА_3, яка в медичних документах мінялася вподовж кримінального провадження. Так, з первісних судово-медичних досліджень потерпіла вказувала про побиття її за наведених обставин двома невідомими. Про нанесення їй удару по нозі ОСОБА_4 не вказувала, проте таке її твердження виникло в медичних документах лише через рік. Сам предмет (палка), яким за її твердженням спричинили перелом, не встановлений та не вилучався.

Крім того, з показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_9 вбачається, що 01.05.2010 року у вечорі у дворі будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_4 під час конфлікту з ОСОБА_3 ніяких ударів будь-яким предметом (схожим на палку, або металевим прутом) їй не наносив. Є безпідставним твердження апелянта про те, що зазначені свідки не є очевидцями подій, оскільки воно не ґрунтується на матеріалах провадження.

Виходячи з наведених доказів, врахувавши непослідовні показання потерпілої ОСОБА_3, які вона неодноразово змінювала під час судового розгляду, суд 1 інстанції зробив вірний висновок про недоведеність обвинувачення ОСОБА_4 в частині спричинення потерпілій ОСОБА_3 вищевказаного перелому стопи, а за такого обґрунтовано виправдав ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - злочину, передбаченого ст.122ч.1КК України.

Що стосується показань свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, то суд вірно оцінив їх критично, зазначивши, що вони не містять конкретних даних щодо характеру, кількості, локалізації ударів нанесених потерпілій за наведених у вироку обставин і яким саме предметом вони нанесені.

Таким чином, суд 1 інстанції за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для його висновків, докладно зазначив в оскаржуваному вироку чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші, зокрема й ті на які посилається апелянт.

За таких обставин, доводи апелянта є безпідставними, а оскаржуваний вирок суду є законним і обґрунтованим і не може бути скасований, як просить апелянт.

Порушень, які б могли потягти скасування чи зміну вироку, колегією суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.405, 407, 412, 415, 416, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.04.2015 року відносно ОСОБА_4 - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: