Постанова № 51424116, 23.09.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/997/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

судді Катаєвої Е.В.

судді Вовченко О.А.

при секретарі Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України від 09.07.2014 року № 382-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що він є громадянином Гвінеї, уродженцем м.Кіндіа, район Кондоя, проживав у м. Конакрі, належить до етнічної групи Пьоль. Позивач стверджує був членом опозиційної партії UFDG (Союз Демократичних Сил Гвінеї), його партія організувала мітинг 27.08.2012 року, який проводився в м. Конакрі. Це був марш протесту, вони вимагали від влади організувати правові вибори парламенту та змінити президента виборчої комісії. Позивач пояснює, що поліція розігнала мітинг, вранці члени партії позивача пішли до приватного будинку їх лідера ОСОБА_4, будинок оточили поліцейські та пустили газ. Люди вийшли з будинку, поліція не змогла їх зупинити. В подальшому поліція та жандарми заарештували групу позивача. Позивач пішов до дядька, і через деякий час за ним також прийшла поліція та ув'язнила у тюрму "Хамдалла" у м.Конакрі. В тюрмі позивач пробув три тижні. Один з охоронців сказав, що позивач належить до етнічної групи Пьоль і він проти влади, в той час, як представники влади належали до етнічної групи Малінке. З пояснень позивача, батьки звільнили його з в'язниці 19.09.2012 року, як вони це зробили, позивач не знає. В цей же час батьки вирішували питання, щоб він виїхав з країни, оскільки на батьківщині позивача переслідували через політичну та етнічну приналежність. Позивач пробув в будинку дядька дев'ять днів, після чого батьки зробили навчальну візу в Україну.

Також, позивач пояснив, що перетинув кордон України на підставі запрошення Сумського національного аграрного університету. Позивач прилетів до м.Києва (аеропорт Бориспіль), де його зустрів товариш на і'мя Бенджамін, з яким він приїхав до м.Харкова. У Харкові позивач проживав з Бенджаміном близько місяця і хотів звернутись за захистом до міграційних органів, проте Бенджамін говорив позивачу чекати, оскільки в нього не було часу. Потім Бенджамін порадив йому їхати до м.Одеси, де він може звернутись за статусом та жити в пункті для біженців. На початку листопада 2012 року вони виїхали автобусом до м. Одеси, після чого Бенджамін порекомендував позивачу звернутись до свого товариша ОСОБА_10. Вони зустрілися та поїхали в міграційну службу в "Чорноморку". Позивача було зареєстровано, але дату інтерв'ю не назвали. Позивач зазначає, що в м.Одесі він прожив приблизно три тижні на вул. Філатова та чекав на інтерв'ю. Під час перебування в Одесі, африканці, з якими позивач зустрічався, повідомили його, що для інтерв'ю в міграційній службі потрібно заплатити гроші. Оскільки грошей у позивача не було, він вирішив їхати в іншу країну та звертатись там за захистом. Друг позивача придбав йому квиток на літак Одеса-Стамбул-Туніс. Зі слів позивача, він вилетів 01.12.2012 року. Під час перебування в транзитній зоні м.Стамбул, позивач звернувся за захистом до поліції Туреччини. Позивачу відмовили та сказали, що для цього необхідна турецька віза. В транзитній зоні пробув одну ніч, турецькі авіалінії поміняли квиток, та в 12:00 позивач вилетів до м. Туніс. В м. Туніс прикордонники не пропустили позивача через відсутність візи у останнього, при цьому позивач поясняв, що Туніс - це Африка і віза йому не потрібна, а також повідомив, що бажає звернутись за захистом, але вони відправили його назад до Стамбулу, де позивача протримали ніч та депортували в Україну. Далі позивач пояснює, що оскільки строк дії візи закінчився, позивача знов повернули до Стамбулу, зі Стамбулу знову департували до Тунісу, де відмовили у захисті через відсутність грошей та депортували до м. Стамбул. Прикордонники в Одесі дали позивачу квиток компанії "Аеросвіт" Одеса (Україна) - Стамбул (Туреччина) - Касабланка (Марокко) - Абіджан (Кот-д'Івуар). Позивач стверджує, що не хотів туди їхати, оскільки це не його країна, але українські прикордонники змусили його туди їхати. В Стамбулі на прохання представників компанії "Аеросвіт" позивач відмовився надати документи, після чого було викликано поліцію. Як пояснює позивач, двоє поліцейських завели його до туалету та побили, після цього вони забрали паспорт та відвели до офісу компанії "Аеросвіт". Паспорт поклали у конверт, його віддали в конверті пілотам, відправили позивача в Одесу. Позивач зазначає, що в літаку йому було дуже зле, він втратив свідомість, та по прильоту до Одеси 09.12.2012 року його одразу відправили до лікарні. Свій паспорт позивач побачив лише при проведенні інтерв'ю 10.12.2012 року. Позивач зазначає, що не може повернутись на Батьківщину через побоювання стати жертвою переслідувань з боку влади, представники якої, належать до іншої етнічної групи.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові, просили позов задовольнити у повному обсязі, додатково пояснивши, що на сьогоднішній день етнічна група, яка при владі в Гвінеї, переслідує представників інших етнічних груп, у тому числі Пьоль, до якої належить позивач.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення, згідно яких ДМС України, дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію по країні походження, обґрунтовано прийшла до висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення від 09.07.2014 року № 382-14 відповідач вважає законним та обгрунтованим, і воно не підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином Гвінеї, уродженцем м. Кіндія, район Кондоя, останнє місце проживання на Батьківщині - м.Конакрі, комуна Матуту, квартал Тумбулія, належить до етнічної групи - пьоль (фульбе), за віросповіданням - мусульманин. Рідна мова - пула. Вільно володіє англійською та французькою мовами. За сімейним станом - неодружений, дітей не має. Має повну середню освіту: з 1995 року до 2001 року навчався початковій школі "Руа Хасан" у м. Конакрі, Гвінея; з 2001 року до 2005 року навчався у коледжі "Руа Хасан" м. Конакрі, Гвінея; з 2005 року до 2008 року навчався у школі "Бабаді Фуфана" м. Конакрі, Гвінея; з 2008 по 2011 року навчався в університеті "Сумфонія-Конакрі" в м. Конакрі, Гвінея, після закінчення навчання не працював. Не військовозобовязаний, строкову військову службу на Батьківщині не проходив.

Також суд встановив, що ОСОБА_1 вилетів 04.10.2012 року авіарейсом м. Конакрі (Гвінея) - м. Касабланка (Марокко) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна) на підставі національного паспорту № НОМЕР_1, в якому зазначено в графі професія: "студент", до України, державний кордон України перетнув легально. Місце перетину кордону - аеропорт "Бориспіль".

В Гвінеї у позивача залишились проживати: батько - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4; мати - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5; сестра - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6, сестра - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7, брат - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 та дядько ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8

До Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ОСОБА_1 звернувся 10 грудня 2012 року із заявою №487 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказавши у заяві про переслідування з боку влади через участь в антиурядових протестах.

04 січня 2013 року наказом № 93 першого заступника начальника Управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або тимчасового захисту громадянину Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа ODS 12/491.

29 квітня 2014 року за результатами розгляду особової справи ODS 12/491 громадянина Гвінеї ОСОБА_1 Управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" склало висновок про доцільність відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

09 липня 2014 року рішенням Державної міграційної служби України № 382-14 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, що передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 вказаного Закону.

05 лютого 2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 52 від 29 липня 2014 року, виданого на підставі рішення ДМС України від 09.07.2014 року №382-14.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані ОСОБА_1, а саме: ним наводилися суперечливі факти, що викликає у суду обгрунтовані сумніви у правдоподібності тверджень позивача.

Як зазначив позивач, активісти політичної партії UFDG (Союз Демократичних Сил Гвінеї) організували 27.08.2012 року антиурядовий марш протесту у м. Конакрі, який був розігнаний силами поліції. Позивач надає досить детальний опис вказаних подій, при цьому, основні зазначені моменти підтверджуються інформацією по країні походження, яка є загальновідомою та міститься у відкритих джерелах. Крім того, позивач не надає жодної інформації щодо протестів 28.09.2009 року у м. Конакрі, в результаті яких загинуло понад сто осіб, більшість з яких були членами партії UFDG, хоча позивач, як він сам зазначає, є активним членом даної партії.

Суд звертає увагу на те, що 03.01.2013 року під час проведення співбесіди позивач зазначав, що вступив до політичної партії UFDG у 2008 році, проте в судовому засіданні позивач повідомив, що є членом партії з 1998 року.

Також, позивач стверджує, що був членом партії з 2008 року, а з 2009 року президентом відділення партії району Томболія в м. Конакрі та на підтвердження цієї обставини надав копію членського квитка.

Суд звертає увагу, що наданий позивачем партійний квиток датований 18.01.2012 року, а не 2008 чи 1998 роком. Крім того, відсутність фотокартки позивача на квитку викликає сумніви у суду щодо справжності цього документа. При цьому суд критично оцінює доводи позивача, що партійні квитки в UFDG замінюються кожного року.

Як зазначив позивач у судовому засіданні, в політичній партії він перебуває з 1998 року, тобто політичною діяльністю позивач (1987 року народження) нібито почав займатись в одинадцять років, а тому, суд вважає дані твердження позивача неправдоподібними.

Факт арешту позивача на Батьківщині суд не визнає правдоподібним, оскільки з аналізу оргигіналу національного паспорту ОСОБА_1 виявлено наступні суперечності.

Позивач зазначив, що його родичі самі вирішували питання щодо виїзду позивача з Гвінеї після звільнення з в'язниці.

З національного паспорту позивача вбачається, що ОСОБА_1 отримав українську візу в Посольстві України в Республіці Сенегал, при цьому, позивач не надав жодної інформації органу міграційної служби про виїзд до Синегалу.

Позивач пояснював, що до Сенегалу за отриманням візи він особисто не виїздив, за ньго це робив його дядько. З паспорту позивача вбачається, що до Посольства України в Сенегалі позивач звернувся з запитом на візу 06.09.2012 року, що підтверджується відповідним штампом у паспорті, на який зверху в порушення наказу МЗС від 26.07.2011 року № 196 "Про затвердження інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію" була наклеєна українська віза. Згідно паспорту позивача, він повернувся до Гвінеї 22.09.2012 року, що підтверджується штампом про перетин кордону.

Зазначена інформація спростовує факт ув'язнення позивача в період з 27.08.2012 по 19.09.2012 року, враховуючи, що з 06.09.2012 року по 22.09.2012 року позивач оформлював документи на виїзд з Гвінеї на території Сенегалу.

Доводи позивача про те, що з його паспортом для отримання української візи до Сенегалу виїжджав дядько, а не він особисто, суд оцінює критично, оскільки прикордонна служба Гвінеї є також офіційною владою країни, що складається з представників етнічної групи малінке, та з якою конфліктує етнічна группа пьоль, до якої належить позивач. Тому у суду є обгрунтовані сумніви щодо можливості проставлення дядьком позивача в національному паспорті останнього відмітки у паспорті на кордоні без особистої присутності позивача.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 безперешкодно виїздив до сусідньої держави та в подальшому повернувся на Батьківщину, тому надані позивачем фотокопії документів, а саме: повістки до правоохоронних органів від 28.08.2012 року та оголошення в розшук від 15.10.2012 року, суд не бере до уваги та ставить підсумнів справжність цих документів.

Слід зазначити, що протягом усього часу, що тривала процедура розгляду заяви позивача у міграційних органах та розгляду справи у суді позивач не вживав заходів з надання оригіналів цих документів, якщо вони є справжніми.

Тому суд дійшов висновку, що інформація, яку надав позивач про участь 27.08.2012 року в марші протесту в м. Конакрі, свою політичну діяльність на Батьківщині, свій арешт, взагалі не заслуговує на довіру.

Це також підтверджується тим, що позивач офіційно, з проходженням прикордонного контролю 04.10.2012 року вилетів з аеропорту м.Конакрі. За умови переслідування позивача на батьківщині суд вважає неможливим офіційний перетин кордону Гвінеї позивачем. Посилання позивача на домовленість з якимось військовим в аеропорту суд вважає надуманими.

Інформацією по країні походження позивача підтверджується існування етнічних непорозумінь між "фульбе" та "малінке" на території Гвінеї, але слід враховувати той факт, що "фульбе" є домінуючим етносом країни та складає 40% населення, в той час як етнічна група "малінке" складає 30% населення Гвінеї (http://ru.wikipedia.org/wiki/ Население_ Гвинеи).

Таким чином, суд вважає, що вказаний елемент клопотання позивача щодо етнічних, а відповідно і політичних переслідувань іноземця на території країни громадянського походження, не знаходить жодних підтверджень і не може бути підставою для надання міжнародного захисту на території України, з урахуванням неправдоподібності тверджень позивача, що описані вище.

Також, суд звертає увагу, що на Батьківщині у позивача залишились батько, матір, дві сестри, брат та дядько, які також належать до етнічної групи пьоль, але про їх переслідування позивач нічого суду не повідомив.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не заслуговує на довіру щодо повідомленої ним інформації про переслідування за політичною та етнічною ознаками.

Таким чином, суд дійшов висновку, що елемент переслідування позивача з боку представників влади або інших етнічних груп не є правдоподібним і не може бути розглянутим в якості підстави для надання захисту на території України.

Також суд бере до уваги, що ані в Києві в аеропорту, ані в Харкові позивач до територіальних органів міграційної служби не звертався, хоча проживав в Харкові один місяць і мав можливість з'ясувати місцезнаходження міграційної служби самостійно, не чекаючи допомоги Бенджаміна чи інших осіб.

Цим самим позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме "особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України".

Також, негативним елементом клопотання позивача є той факт, що ОСОБА_1 на процедуру проведення анкетування не з'явився та за порадами своїх знайомих вирішив виїхати до іншої країни.

Стосовно додаткової форми захисту, відповідно до п.13 ст.1 Закону, характерною рисою такої категорії осіб є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну через певні причини з іншого боку.

Відповідно до пункту 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Суд бере до уваги надану представником позивача інформацію по країні походження позивача, проте з урахуванням встановлених судом обставин та неправдоподібності тверджень заявника, суд не існування загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. А тому підстав для надання позивачу додаткового захисту також немає.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення від 09.07.2014 року №382-14, якими позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законним та обгрунтованим, а тому в позові ОСОБА_1 належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 7-9, 11, 71, 86, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України від 09 липня 2014 року № 382-14, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 23.09.2015 року.

Головуючий суддя В.В. Андрухів

Суддя Е.В. Катаєва

Суддя О.А. Вовченко

у позові відмовлено.

23 вересня 2015 року.