Постанова № 51419284, 22.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. Справа № 917/906/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Чуба М.В. (довіреність № 289 від 21.09.2015р.)

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (вх. № 3900 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", м. Полтава

до 1) Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

2) Приватного підприємства "СПМК-9", м. Полтава

про стягнення 61589,58 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" пеню у розмірі 14007,42 грн., суму відсотків річних у розмірі у розмірі 44,16 грн., інфляційні втрати у розмірі 42538,00 грн., суму судового збору у розмірі 1827,00 грн. та оплати послуг адвоката у розмірі 500 грн. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Завод Укрбудмаш" до ПП "СПМК-9". У задоволенні клопотання ПАТ "Запоріжтрансформатор" про розстрочку виконання рішення суду відмовлено повністю.

Перший відповідач із зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15 змінити, а саме: зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, до суми, яка не перевищує 1400,00 грн.; відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 14259,79 грн. індексу інфляції та витрат на оплату послуг адвоката в сумі 500,00 грн.; розстрочити виконання рішення протягом 3 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.09.2015р. о 12:30 год.

05.08.2015р. Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя звернулось до суду апеляційної інстанції із клопотанням, в якому просить розглянути дану справу без участі його представника, посилаючись на скрутне матеріальне становище підприємства, недостатність фінансування направлення представників у відрядження, а отже неможливість забезпечити явку представника в судове засідання 22.09.2015р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання колегія суддів дійшла висновку про його задоволення, оскільки явка в судове засідання представника відповідача - це його право, а не обов'язок, і дана справа може бути розглянутою по суті без участі представника відповідача, так як його неявка в судове засідання 22.09.2015р. не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 13349 від 22.09.2015р.), в якому вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить залишити його без задоволення, а апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення, оскільки на його думку викладені в ній доводи є безпідставними.

Другий відповідач - Приватне підприємство "СПМК-9", м. Полтава письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав. Своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Неявка представника другого відповідача не перешкоджає вирішенню спору, а тому розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги першого відповідача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 22.09.2015р. уповноваженого представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15 підлягає частковому задоволенню, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи та обґрунтовано встановлено господарським судом Полтавської області, між позивачем та першим відповідачем 10 лютого 2014 року укладено Договір поставки за № К004242 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (позивач у справі) взяв на себе зобов'язання поставити в обумовлені строки Покупцю - Публічному акціонерному товариству «Запоріжтрансформатор» (першому відповідачу у справі) товар, а останній в свою чергу зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість (аркуш справи 23-26).

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Правовідносини сторін в даному випадку врегульовано договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Пунктами 2.1., 2.2., 5.1. Договору передбачено, що поставці підлягає обладнання, яке обумовлено в специфікаціях до даного Договору. Загальна кількість товару, що підлягає поставці, його асортимент та ціна визначаються специфікаціями, які є невід'ємними частинами Договору.

Згідно з пунктом 7.1. Договору строк його дії визначено сторонами до 31.01.2015р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань Постачальника, передбачених цим Договором - до спливу терміну дії гарантії.

10.02.2014р. сторонами підписано Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої обумовили найменування товару, який зобов'язується поставити позивач першому відповідачу, а саме станцію масляну мобільну СММ-4/7М в комплекті ЗИП у кількості 1 штука, вартістю 297500,00 грн. в тому числі з ПДВ у розмірі 49583,33 грн. (аркуш справи 27).

Статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 5.4. Договору сторони передбачили наступний порядок розрахунків за товар, а саме покупець оплачує передоплату в розмірі 20%, а залишок в розмірі 80% - по факту відвантаження товару постачальником, але не пізніше 5-ти (п'яти) банківських днів. При цьому, датою відвантаження вважається дата видаткової накладної.

Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.05.2014р. перший відповідач на виконання умов пункту 5.4. Договору сплатив позивачу 20% вартості товару в розмірі 59500,00 грн. з ПДВ, про що свідчить наявна банківська виписка з рахунку Позивача за період з 29.05.2014р. по 30.05.2014р. (аркуш справи 42), а також оборотно-сальдова відомість і аналіз по рахунку 361 за 10.02.2014-21.04.2015 року (аркуші справи 38-39).

Господарським судом Полтавської області за наявними у справі доказовими матеріалами обґрунтовано встановлено і це не заперечується сторонами, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за Договором, здійснивши 16.06.2014р. поставку обумовленого Специфікацією № 1 товару. Ця обставина підтверджується видатковою накладною № 186 від 16.06.2014р. (аркуш справи 40), однак відповідач в порушення умов Договору, зокрема пункту 5.4., своє зобов'язання по сплаті 80% вартості товару в сумі 238000,00 грн. не виконав.

Враховуючи те, що перший відповідач за отриманий товар не розрахувався, позивач 03.07.2014р. направив йому претензію вих. № 89, відповідно до змісту якої просив першого відповідача на протязі семи днів з моменту отримання претензії сплатити заборгованість за отриманий та в неповному обсязі оплачений товар за Договором у розмірі 238000,00 грн., включно з ПДВ (аркуші справи 31-36).

У відповідь на це перший відповідач листом № 1/25 від 17.07.2014р. визнав заборгованість за спірним Договором у розмірі 238000,00 грн. та повідомив позивача про те, що здійснення погашення боргу у визначений Договором термін виявилось неможливим у зв'язку із затримкою коштів від кінцевих замовників з Російської Федерації. Крім того, перший відповідач проінформував позивача про можливе вирішення даної ситуації на початку серпня 2014 року, а тому планує здійснити погашення боргу згідно графіку: до 08.08.2014р. - 60000,00 грн.; до 15.08.2014р. - 60000,00 грн.; до 22.08.2014р. - 60000,00 грн.; до 29.08.2014р. - 58000,00 грн. (аркуш справи 37).

26.08.2014 року між позивачем та першим відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до пункту 2 якої змінили умови оплати вартості Товару за Договором та передбачили, що перший відповідач оплачує 100% вартості Товару до 28.11.2014р. (аркуш справи 30).

27.08.2014 року перший відповідач здійснив платіж на користь Продавця в розмірі 60000 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку Позивача за період з 26.08.2014р. по 27.08.2014р., та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 10.02.2014р. - 21.04.2015р.

Згідно підписаного між позивачем та першим відповідачем 09.12.2014р. Акту № 1 про зарахування взаємних зустрічних вимог за спірним Договором та за Договором поставки № PZ001425 від 19.11.2014р., сторони по Договору погодили зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 59184,00 грн., вважаючи припиненими частково зобов'язання за спірним Договором. Заборгованість складає 118816,00 грн. (аркуші справи 58-65, 66).

07.04.2015 року між позивачем та першим відповідачем укладено Акт № б/н про зарахування взаємних зустрічних вимог за Договором та за Договором поставки № PZ001464 від 04.03.2015 року. Згідно цього Акту зобов'язання першого відповідача перед позивачем за Договором погашаються частково на суму 118815,84 грн. (аркуші справи 51-57, 67).

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 цього Кодексу).

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. А згідно зі статтею 549 цього Кодексу пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Умовами укладеного між сторонами Договору поставки у 6.3.1.1. Договору за прострочення виконання зобов'язань за Договором винна Сторона виплачує іншій Стороні пеню в розмірі 0,1% від вартості невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Скориставшись своїм правом позивач за порушення першим відповідачем договірного грошового зобов'язання нарахував пеню: в розмірі 1501,79 грн. за період прострочення суми 178000,00 грн. з 29.11.2014р. по 09.12.2014р.; в розмірі 5376,67 грн. за період прострочення суми 118816,00 грн. з 10.12.2014р. по 06.02.2015р.; в розмірі 7128,96 грн. за період прострочення суми 118816,00 грн. з 07.02.2015р. по 07.04.2015р. Всього заявлено до стягнення суму пені в розмірі 14007,42 грн.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Здійснивши власну перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 14007,42 грн. за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт Закон 9.1.5", колегією суддів з'ясовано, що в даному випадку з урахуванням періодів прострочення першим відповідачем договірного зобов'язання з 29.11.2014р. по 08.12.2014р. на суму 178000,00 грн. та з 10.12.2014р. по 06.04.2015р. на суму 118816,00 грн. пеня складає 1780,00 грн. та 14020,29 грн. відповідно. Загальна сума пені згідно із перевіреним судом апеляційної інстанції розрахунком складає 15800,29 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з частини 3 статті 101 статті 83 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи те, що правові підстави виходити за межі позовних вимог у суду апеляційної інстанції відсутні, а матеріали справи не містять доказів збільшення позивачем розміру позовних вимог в цій частині в порядку, передбаченому частиною 4 статті 22 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, тому колегія суддів погоджуючись із правовою позицією господарського суду першої інстанції також вважає вимоги позивача про стягнення суми пені законними, а тому такими, що підлягають задоволенню в розмірі 14007,42 грн., заявленому в позовній заяві.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Першим відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. № 7610 від 25.05.2015р., аркуші справи 77-91) заявлено вимогу про зменшення розміру пені до 1400,00 грн., з посиланням на те, що оплата вартості товару за спірним Договором була наслідком вкрай тяжкого фінансового становища підприємства. На підтвердження обставин такого матеріального стану свого підприємства та наявності випадку, який надає суду право застосувати пункти 3, 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України першим відповідачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчену копію балансу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя за 2014р. та за перший квартал 2015р. Цими документами перший відповідач підтверджує перевищення поточних невиконаних фінансових зобов'язань («Пасив») підприємства над поточними оборотними активами більш як в 10 разів, а також наявність збитків в господарській діяльності його підприємства в розмірі 2 188 273 000,00 грн. (у 1кв. 2015р. - 4 267 901 000,00 грн.), і поточних зобов'язань щодо сплати грошових коштів на користь інших осіб в сумі 5 178 242 000,00 грн. (у 1кв. 2015р. - 7 277 723 000,00 грн.).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом України.

Господарський суд першої інстанції при вирішенні питання щодо заявленої позивачем вимоги про зменшення розміру пені об'єктивно та повно оцінив всі обставини справи в їх сукупності, і обґрунтовано визначився, що вона не підлягає задоволенню, оскільки виходячи з інтересів сторін, обставини, наведені першим відповідачем у цій вимозі, не є винятковими, а тому відсутні правові підстави для застосування пунктів 3, 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції, з'ясувавши причини неналежного виконання відповідачем грошового договірного зобов'язання, дійшов правильного висновку про відповідність в даному випадку розміру пені наслідкам порушення.

В апеляційній скарзі першим відповідачем також заявляється вимога про зменшення розміру пені до 1400,00 грн.

В її обґрунтування відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що господарським судом Полтавської області при вирішенні питання про відмову в задоволенні вимог першого відповідача у зменшенні суми пені, не враховано той факт, що несвоєчасна оплата вартості товару виникла внаслідок скрутного матеріального становища Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя, про що свідчать надані на підтвердження цих обставини документальні докази.

Перевіривши наявні у справі документальні матеріали, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що правові підстави для задоволення вимоги відповідача про зменшення розміру пені до 1400,00 грн. - відсутні.

В даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги або звільняли першого відповідача від цивільної відповідальності за порушення договірного зобов'язання, а також не наведено винятковості обставин, які б надавали першому відповідачу право на зменшення розміру пені.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального Кодексу ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, яким суд користується виходячи з установлених обставин.

Колегія суддів також вважає, що наявними у справі документами першим відповідачем не доведена винятковість випадку.

Відповідно до статті 42 та абзацу 5 статті 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, перший відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Укладаючи спірний Договір на поставку товару перший відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з власної волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що наведені першим відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Що стосується обставин тяжкого фінансового стану, які зазначені першим відповідачем в якості підстав для зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 219 Господарського кодексу України передбачені підстави для зменшення розміру відповідальності або звільнення від відповідальності, а саме - якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 Господарського кодексу України).

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин.

Отже, аналіз законодавства надає чітке роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язанням або зменшення його розміру і окремо вказує на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан.

Разом з цим, слід зазначити, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання (пеню) пунктом договору 6.3.1.1., та визначили розмір неустойки (пені) за неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено вимогу відповідача про зменшення розміру пені до 1400,00 грн. з посиланням на приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Не встановлена судом апеляційної інстанції наявність правових підстав для задоволення цієї вимоги першого відповідача і на стадії апеляційного перегляду рішення суду у даній справі.

Також, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В розумінні статті 617 Цивільного кодексу України обставини щодо недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.1.1. Договору передбачено, що за прострочення грошового зобов'язання винна Сторона зобов'язана сплатити іншій стороні відсотки в розмірі 0,1% річних від несвоєчасно сплаченої суми.

У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України №23/466 від 05.04.2011 та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р. від 03.04.1997, у яких зазначено, що індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У зв'язку із порушенням першим відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач посилаючись на умови Договору, положення статті 625 Цивільного кодексу України законодавства заявив до стягнення з першого відповідача суму відсотків річних за весь час прострочення грошового зобов'язання по оплаті вартості Товару в розмірі 44,16 грн. та суму інфляційних нарахувань в розмірі 42538,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши правильність розрахунків заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, дійшла висновку, що поданий позивачем розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції є арифметично неправильним, оскільки застосований позивачем до суми 178000,00 грн. за весь період прострочення з 29.11.2014р. по 07.04.2015р., тобто без урахування фактично проведених першим відповідачем оплат та дати здійснення фактичних розрахунків між сторонами. Крім того, позивачем не враховано, а господарським судом не надано належної правової оцінки тому факту, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В даному випадку прострочення платежу на суму 178000,00 грн. за період з 29.11.2014р. по 08.12.2014р. не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Натомість інфляційне збільшення повинно вираховуватись із суми боргу в розмірі 118816,00 грн. за період прострочення з 10.12.2014р. по 06.04.2015р. (сукупний індекс інфляції за цей період - 1,239), а тому сума інфляційних втрат становить 28394,55 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення суми інфляційних втрат підлягає лише частковому задоволенню в розмірі 28394,55 грн. В частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 14143,45 грн. (42538,00 грн. - 28394,55 грн.) слід відмовити.

Крім того, перевіркою правильності нарахування позивачем суми відсотків річних за весь час прострочення грошового зобов'язання по оплаті вартості товару колегією суддів з'ясовано, що він є вірним лише у сумі 44,10 грн., тому в частині позовних вимог про стягнення 0,06 грн. суми відсотків річних повинно бути відмовлено.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача 14143,45 грн. інфляційних нарахувань та 0,06 грн. суми відсотків річних підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у позові в зазначеній частині судом апеляційної інстанції відмовляється.

Також, звертаючись до господарського суду із даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" просило суд покласти солідарно на відповідачів витрати на послуги адвоката в розмірі 5000,00 грн.

Розглянувши зазначену вимогу господарський суд першої інстанції вирішив зменшити розмір витрат на оплату послуг адвоката до 500,00 грн., що підлягають покладенню на першого відповідача.

Проте такий висновок колегія суддів вважає передчасним.

Так, згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема, з сум, що підлягають сплаті за оплату послуг адвоката.

Положеннями частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відшкодування витрат на оплату послуг адвоката здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, а саме платіжного доручення про сплату коштів. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Під час повторного розгляду справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в якості доказів понесення витрат на послуги адвоката позивач надав до позовної заяви договір про надання правової допомоги від 02.04.2015р. адвокатом Рохмановим В.І., ордер ПТ № 069569 від 25.06.2015р. та розрахунок вартості послуг адвоката від 02.04.2015р. (аркуші справи 122-124).

Згідно із статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Також, на підтвердження сплати послуг адвоката Рохманова В.І. позивачем суду апеляційної інстанції було надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 02.06.2015р.

Надаючи правову оцінку наданій позивачем квитанції № б/н від 02.06.2015р. колегія суддів вважає, що він є неналежним доказом на підтвердження сплати позивачем гонорару адвокату в сумі 5000,00 грн. у розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 1512.2004 № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.4. зазначеного Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами; видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Квитанція до прибуткового касового ордеру № б/н від 02.06.2015р. без наявності видаткового касового ордеру не є доказом у справі за допомогою яких, відповідно до законодавства України, оформляються касові операції, пов'язані з видачею готівки під час проведення розрахунків, тому вказаний документ в контексті статті 44 Господарського процесуального кодексу України, не є відповідним фінансовим документом, який би в даному випадку свідчив про здійснення позивачем оплати послуг адвоката.

Жодних належних та допустимих документальних доказів на підтвердження оплати послуг адвоката позивачем не надано і у справі не міститься, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача 500,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Згідно з пунктом 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом "Двойних проти України" заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Однак в даному випадку понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у зв'язку із розглядом саме даної справи документально не підтверджено, тому судові витрати в частині оплати послуг адвоката не підлягають відшкодуванню і не можуть бути покладені на першого відповідача, в зв'язку з чим рішення в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", м. Полтава витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 500,00 грн. підлягає скасуванню.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі щодо неправомірності стягнення з нього на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 500,00 грн. та суми індексу інфляції в розмірі 14143,45 грн. заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню в цій частині.

Окрім вищевказаного, матеріали справи свідчать проте, що 24 лютого 2014 року між позивачем та другим відповідачем - Приватним підприємством "СПМК-9" укладено договір поруки № 24/14 (аркуш справи 49-50), відповідно до пункту 1.1. якого другий відповідач поручився перед позивачем за виконання обов'язку першим відповідачем щодо здійснення оплати за поставлений товар за спірним Договором.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.5. Договору поруки другий відповідач зобов'язався у разі порушення першим відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за поставлений товар, самостійно виконати даний обов'язок першого відповідача перед позивачем шляхом здійснення оплати товару на користь позивача, а також відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що і перший відповідач, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки,

Згідно положень статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Статтею 554 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Матеріалами справи підтверджується, що 06.05.2015р. між позивачем та другим відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору поруки №24/14 від 24.12.2014р., згідно якої сторони дійшли взаємної згоди про припинення дії поруки, як виду забезпечення зобов'язання, у зв'язку із закінченням строку дії Договору поруки №24/14 від 24.12.2014р.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору поруки №24/14 від 24.02.2014р. сторони дійшли взаємної згоди змінити пункт 3.1 Договору поруки №24/14 від 24.02.2014р. та викласти його в наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін і діє до 06.05.2015 року".

Згідно пункту 2 Додаткової угоди у зв'язку з закінченням строку дії Договору поруки №24/14 від 24.02.2014р. сторони дійшли взаємної згоди про припинення поруки, як виду забезпечення зобов'язання.

Станом на день прийняття судом першої інстанції рішення у справі по суті позовних вимог, зобов'язання другого відповідача припинилися, а отже господарський суд Полтавської області дійшов правомірного висновку, що провадження у даній справі в цій частині підлягає припиненню за відсутністю предмета спору на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині судом апеляційної інстанції не вбачається.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача пені в сумі 14007,42 грн., інфляційних втрат в сумі 28394,55 грн. та відсотків річних в сумі 44,10 грн. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду в цій частині - відсутні.

Згідно із частинами 1, 4, 6 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (зі змінами) судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пунктом 10 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі скасування або зміни рішення у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 14143,45 грн. і суми відсотків річних в розмірі 0,06 грн. та приймаючи у цій частині нове рішення про відмову в позові, колегія суддів на підставі вимог вищезазначених процесуальних норм вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 48, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15 в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 14143,45 грн., суми відсотків річних в розмірі 0,06 грн. та 500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2015 р. у справі № 917/906/15 в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача суми судового збору в розмірі 1827,00 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким здійснити новий розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" (36034, м. Полтава, вул. Садовського, 8, код ЄДРПОУ 32174727) 1370,36 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" (36034, м. Полтава, вул. Садовського, 8, код ЄДРПОУ 32174727) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428) 480,89 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 24.09.15

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Тарасова І. В.