Рішення № 51407841, 21.09.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" вересня 2015 р. Справа № 906/1030/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довір. № 317 від 27.04.2015, ОСОБА_2 - НОМЕР_1

від відповідача: Невисевич М.В. - доруч. від 30.07.2015; ОСОБА_4 - директор, наказ № 24-к від 01.02.2014

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди №131 від 31.12.2013р.

Позивач подав до суду позов про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди № 131 від 31.12.2013, укладеного між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та ФОП ОСОБА_2.

В обґрунтування підстав визнання договору недійсним, позивач посилається, зокрема, на приписи ст. 182, п. 1 ст. 761 ЦК України, п. 1 ст. 137 ГК України, вважаючи, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, натомість право власності відповідача на торгівельні майданчики, що були предметом договору оренди, не підтверджено документально, а право оперативного управління на них не зареєстроване у встановленому законом порядку, що свідчить про відсутність у відповідача права на укладення правочинів щодо цього майна. Разом з тим, позивач в обґрунтування своїх вимог вказує, що земельна ділянка розташована під торгівельними майданчиками відповідача віднесена до земель запасу Коростишівської міської ради, таким чином право користування нею відповідачем не оформлене. Все вище вказане, на думку позивача, є підставами для визнання договору оренди № 131 від 31.12.2013 недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача згідно з відзивом на позовну заяву від 30.07.2015 вих. № 171 (а. с. 40 - 45) проти позову заперечили з тих підстав, що торгівельні майданчики були передані відповідачу від Коростишівської районної спілки споживчих товариств для забезпечення статутної діяльності його товариства; вони обліковуються на балансі товариства, а тому він як власник вказаного майна має право передавати їх в оренду іншим суб'єктам господарювання. До того ж як зазначено представником відповідача, торгівельні майданчики не є самостійними об'єктами нерухомого майна, тому що входять до складу єдиного майнового комплексу - ПР "Кооперативний ринок", отже не підлягають державній реєстрації. Представники відповідача вважають, що позивачем невірно ототожнено поняття торговельного місця з поняттям земельної ділянки, оскільки право користування відповідача земельною ділянкою не має відношення до спірних правовідносин, які не мають у своїй основі користування земельною ділянкою, оскільки в оренду ринком було надано позивачу не земельну ділянку, а площу, відведену для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю, тобто торгівельні майданчики.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного 31.12.2013 договору оренди № 131 (далі - договір, а. с. 10, 11), підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець/відповідач) було передано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (орендар/відповідач) в тимчасове платне користування для провадження торговельної діяльності торгівельні майданчики № № 15, 180, загальною площею 6,75 кв.м та 8 кв.м, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що об'єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності.

Згідно з п. 1.4 договору сторони підтвердили, що мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов'язків за ним.

За п. 2.1 договору орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п. 6, згідно з яким договір діє з 01.01.2014 до 31.12.2014.

Спірні правовідносини сторін регулюються ст.ст. 559-786 Цивільного кодексу України, ст. 283-291 Господарського кодексу України.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, останній встановив для здійснення торгівельної діяльності на торгівельному майданчику тимчасову споруду (кіоск), який побудований з належних позивачу матеріалів, власними силами, засобами та коштами, про що було складено акт № 423 від 16.05.2015 (а. с. 31).

Звертаючись до суду в даній справі, орендар наголошує на недійсність укладеного договору оренди № 131 від 31.12.2013 з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, оскільки орендодавець розпорядився майном, яке не належить йому на праві власності, а перебуває в нього на праві оперативного управління, що виключає використання його для підприємницьких цілей.

Проаналізувавши підстави правоволодіння, згідно з якими орендодавець здійснює розпорядження торговельними майданчиками № 15, 180, як об'єктами оренди, суд встановив таке.

Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна (п. 1.1 статуту відповідача, а. с. 46 - 51).

Підприємство є правонаступником прав та обов'язків КП "Кооперативний ринок" (код ЄДРПОУ 31843604) (п. 1.2 статуту).

У відповідності до п. 3.1 статуту відповідача, майно підприємства складається з основних засобів, переданих власником підприємства - райспоживспілкою - як внесок до статутного капіталу, а також інших цінностей, набутих у процесі господарської діяльності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Вказаний пункт статуту узгоджується зі ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" за яким встановлено, що власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Згідно зі статутом відповідача (п. 2.3), предметом діяльності підприємства є, зокрема, організація і надання ринкових послуг населенню, організаціям, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку і надають послуги; надання в оренду основних засобів та торгових місць ринку.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи інвентаризаційними описами № 1 та № 3 від 31.12.2003 (а. с. 16 - 21, 62 - 69), Коростишівська райспоживспілка передала, а Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" для забезпечення своєї статутної діяльності прийняло основні засоби згідно з переліками, серед яких значаться торговельні майданчики № 15 та № 180.

Пунктом 4.3 статуту відповідача передбачено, що підприємство користується майном, переданим райспоживспілкою, як внесок до статутного фонду, і має право, зокрема, здавати в оренду, надавати за плату в тимчасове користування будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, торговельні місця, торговельні майданчики тощо.

Звідси, суд дійшов висновку, що на підставі вище вказаних приписів законодавства України та у відповідності до статуту підприємства, відповідачу надано право реалізації правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження переданим йому на підставі інвентаризаційних описів майном, облікованим на балансі підприємства.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що майно, закріплене за відповідачем власником (райспоживспілкою), передане йому для здійснення виключно некомерційної діяльності, та право на нього підлягає державній реєстрації.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що перебування майна на балансі підприємства, в даному випадку, є ознакою його правоволодіння, яка на підставі вчинених райспоживспілкою дій по передачі майна як внесок до статутного капіталу, визначає підстави знаходження його у власності (володінні) підприємства.

Що стосується твердження позивача про те, що відповідач не має права користуватися земельною ділянкою під торговими майданчиками № № 15, 180, оскільки вона не відведена позивачу у встановлений законом спосіб в оренду, суд зазначає, що вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності міста Коростишева, відносини щодо користування вказаною ділянкою врегульовано між відповідачем та Коростишівською міською радою на підставі укладеної між ними угоди № 118 на оплату резервування земельної ділянки від 31.03.2009 (зі змінами та доповненнями), метою якої є резервування на період виготовлення технічної документації на земельну ділянку орієнтовною площею 1,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1, що надана відповідачу для обслуговування майнового комплексу (а. с. 86 - 95).

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується право власності Коростишівської районної спілки споживчих товариств на майновий комплекс, розташований по АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності № 4147257 від 30.05.2013, а.с.60-61).

Тобто, станом на момент укладення договору оренди № 131 від 31.12.2013 відповідач був титульним володільцем земельної ділянки орієнтовною площею 1,2 га по АДРЕСА_1 для експлуатації майнового комплексу ринку та організації ринкових відносин згідно Правил торгівлі на ПР "Кооперативний ринок", затверджених рішенням тридцять восьмої сесії Коростишівської міської ради шостого скликання від 03.04.2014 № 762 (а.с.55-59) та в межах схеми генерального плану кооперативного ринку за адресою: АДРЕСА_1, затвердженої рішенням Виконкому Коростишівської міської ради від 25.05.2006 № 208 (а.с.98-99).

Судом встановлено, що торгівельні майданчики № № 15, 180, що надавались позивачу в тимчасове платне користування для провадження торговельної діяльності згідно оспорюваного договору оренди, знаходяться в межах Схеми генплану кооперативного ринку за адресою: АДРЕСА_1, затвердженої рішенням Виконкому Коростишівської міської ради від 25.05.2006 № 208 (а.с.98-99), що не заперечується також представником позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що не вправі надавати правову оцінку угоді № 118 на оплату резервування земельної ділянки від 31.03.2009 на предмет її відповідності нормам чинного законодавства, оскільки дослідження вказаного питання виходить за межі кола питань, що підлягають встановленню в даній справі, виходячи з предмету та підстав поданого позову.

Суд також вказує про підставність тверджень відповідача про неможливість ототожнення таких понять як "торговельне місце" та "земельна ділянка", оскільки право користування відповідачем земельною ділянкою не має відношення до спірних правовідносин, які не мають у своїй основі користування земельною ділянкою, оскільки в оренду ринком було надано позивачу не земельні ділянки, а покриті асфальто-бетоном площі, відведені для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю, тобто торгівельні майданчики.

Дійсно, відповідно до Правил торгівлі на ПР "Кооперативний ринок", затверджених рішенням тридцять восьмої сесії Коростишівської міської ради шостого скликання від 03.04.2014 № 762 (а. с. 55 - 59) врегульовано, що територія має відокремлену та відгороджену від проїжджої частини, житлового та комунального секторів ділянку землі; торговельне місце це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагонів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Пунктом 19 Правил торгівлі передбачено обов'язок адміністрації ринку при наданні продавцям торговельних місць укладати з ними письмові угоди про їх використання.

З наведеного вбачається пов'язаність питання організації та здійснення господарської діяльності на ринку з набуттям у встановлений спосіб прав користування земельною ділянкою, однак це питання не пов'язане з належним використанням торгівельного місця особою, яка його займає.

До того ж суд вказує, що оспорювати незаконність використання землі може лише власник земельної ділянки чи законний землекористувач. Натомість, позивач не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщені торговельні місця.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене суд зазначає, що оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується право власності Коростишівської районної спілки споживчих товариств на майновий комплекс, розташований по АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності № 4147257 від 30.05.2013), інвентаризаційними описами № 1 та № 3 від 31.12.2003 підтверджується передача торговельних майданчиків № 15 та № 180, та статутом відповідача передбачено право передачі вище вказаного майна в оренду для здійснення своєї статутної діяльності, суд вважає доводи позивача щодо відсутності у відповідача права передавати в оренду майно, а саме торговельні майданчики № № 15, 180, безпідставними.

Оскільки в обґрунтування підстав визнання недійсним договору оренди № 131 від 31.12.2013, позивач посилається на відсутність у відповідача повноважень на передачу об'єктів оренди (торговельних майданчиків № № 15, 180) в користування, а в процесі розгляду спору судом було доведено протилежне, тому підстави для визнання недійсним спірного договору оренди з моменту його укладення, згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК, ч. 1 ст. 207 ГК України, відсутні.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати позивачу, що договір оренди може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки при фактичному користуванні майном на підставі договору оренди, застосувати двосторонню реституцію неможливо, так як використання майна - послуга "спожита", безповоротна, і створити умови для повернення сторони в первісне положення практично неможливо.

Отже, виконання сторонами договірних зобов'язань за договором найму (оренди) не дає підстав для визнання недійсним договору у виконаній частині. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81 та в п. 2.7 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

А, отже, вимога позивача, наведена в прохальній частині позовної заяви про визнання спірного договору оренди недійсним з моменту укладення, не була б задоволена, навіть у випадку встановлення обґрунтованості доводів позивача.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов необґрунтованим, таким, що спростовується матеріалами справи, нормами цивільного та господарського законодавства в частині орендних відносин.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.09.15

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу рек. з пов.