Ухвала суду № 51372383, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/55771/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014

у справі № 810/4999/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.03.2013 № 0001132301, № 0001142301 та № 0001152301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 за грудень 2011 року по 2012 рік, складено акт № 135/22-2/32294926 від 04.03.2013, в якому зафіксовані порушення: ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ним по правочинах, здійснених ТОВ «Фоззі-Фуд» при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) не були передані в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 388 074 грн., а саме: за грудень 2011 року - на суму 173 223 грн., за січень 2012 року - на суму 211 687 грн., за лютий 2012 року - на суму 965 грн. та за березень 2012 року - на суму 2 199 грн.; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за І квартал 2012 року на загальну суму 225 594 грн. та до завищення збитків задекларованих за 2011 рік (IV квартал 2011 року) у розмірі 866 115 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 25.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001132301 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 582 111 грн., в т.ч.: 388 074 грн. основного платежу та 194 037 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001142301 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 338 391 грн., у т.ч.: 225 594 грн. основного платежу та 112 797 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001152301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 866 115 грн.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на позиції податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Фоззі-Фуд» і ФОП ОСОБА_2 в грудні 2011 року та січні 2012 року, з посиланням на акт ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області від 23.05.2012 № 227/172/НОМЕР_4 «Про результати проведеної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «НВП «ВВС-Фарм»», яким встановлено, що ТМЦ (бакалійні вироби) придбані у ТОВ «НВП «ВВС-Фарм», який є основним постачальником ФОП ОСОБА_2; подальшим відпрацюванням встановлено, що ТОВ «НВП «ВВС-Фарм» не знаходиться за податковою адресою, 20.01.2012 попередній директор ОСОБА_3 продав підприємство ОСОБА_4 (громадянину РФ), який дозволу на працевлаштування в Україні не отримував, по іншим зверненням відповідь не отримана; за результатами відпрацювання співробітниками ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено, що ТОВ «НВП «ВВС-Фарм» входить до складу конвертаційно-транзитного угрупування, кримінальна справа № 079001/12 від 19.01.2012 порушена за ст. 212 ч. 3, ст. 205 ч. 2, ст. 27 ч. 5 КК України; у ТОВ «НВП «ВВС-Фарм» відсутні виробничі потужності, трудові та інші ресурси; акт перевірки ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області від 19.06.2012 № 267/172/НОМЕР_4 «Про результати проведеної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Фоззі-Фуд» за січень 2012 року», в якому встановлено реалізацію товару протягом січня 2012 року ТОВ «Фоззі-Фуд» згідно видаткових накладних, на яких відсутній підпис особи, що отримувала товар, в результаті чого немає можливості ідентифікувати особу, яка відпускала товар на адресу ТОВ «Фоззі-Фуд» та підписувала ТТН за адресою м. Бровари, вул. Броварська, 68, відповідно до яких ТОВ «Нова Експедиція» здійснювало транспортування товару, хоча за умовами договору ФОП ОСОБА_2 повинен самостійно здійснювати доставку товару. У ОСОБА_2 згідно даних 1-ДФ встановлено відсутність найманих працівників. Згідно пояснень бухгалтера ОСОБА_2 - ОСОБА_5 транспортування товару в межах області здійснював самостійно ФОП ОСОБА_2 на автомобілях «Газель» та «Рено» вантажопідйомністю 20 т., проте водійське посвідчення з категорії «Е» у нього відсутнє.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Фоззі-Фуд» (покупець) і ФОП ОСОБА_2 (постачальник) були укладені наступні договори поставки товарів: № 26 від 02.10.2009, № 31/05-10 від 30.04.2010, № 812 від 01.02.2011, № 2200 від 03.01.2012, за умовами яких постачальник здійснював постачання борошна вагою 1 кг та 2 кг; поставка здійснюється на умовах DDP «Інкотермс».

В судовому порядку встановлено, що ФОП ОСОБА_2 реалізував ТОВ «Фоззі-Фуд» борошно, яке було придбане ним у ТОВ «Дніпропетровський млиновий комбінат».

Фактичне виконання укладених договорів постачання в судовому порядку встановлено з підтвердженням первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні валових витрат та податкового кредиту, підстави для позбавлення останнього права на зазначені витрати та податковий кредит відсутні.

Платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами його постачальника вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит. У разі коли постачальник чи його контрагенти допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагентами постачальника вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства-контрагента постачальника товару адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є загальним посиланням, яке не доведено, і само собою не свідчить про нереальний характер господарських операцій між позивачем і його безпосередніми постачальниками. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення торгівельної діяльності.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій між позивачем та його безпосереднім постачальником з поставки товару, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також реальність господарських операцій підтверджена протоколами випробувань на предмет перевірки якості поставленої продукції.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний