Ухвала суду № 51372285, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/29662/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Кошіля В.В., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача Дуля Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року

у справі № 826/5921/15

за позовом ОСОБА_7 (далі - позивач, ОСОБА_7.)

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_7 звернулась у квітні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2014 року № 00063971701.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме: пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти, достовірності та своєчасності нарахування та сплати сум податку з доходів фізичних осіб в частині отримання інвестиційного прибутку у 2013 році, за результатами якої складено акт від 29.08.2014 року № 2130/26-53-17-01/НОМЕР_1, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України, внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9 666 588,55 гривень з доходу отриманого позивачем у вигляді іноземних доходів у 2013 році.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2014 року № 0063971701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за основним платежем у розмірі 9 666 588,55 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 416 647,14 грн.

Підставою для зазначених висновків про порушення позивачем податкового законодавства, слугували твердження відповідача, що кошти які надійшли від нерезидентів є іноземним доходом позивача, а тому такий підлягає оподаткуванню.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід, отриманий з джерел за межами України - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.

Водночас, згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Положеннями пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України визначено, що у разі, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Тобто, оподаткування операцій з продажу корпоративних прав українських емітентів регулюється виключно п. 170.2 ст. 170 ПК України.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, та є базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб визначено п. 164.2 ст. 164 ПК України.

За приписами пп. 164.2.3 та пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПК України такими є: доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу; інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 цього Кодексу.

Положеннями ст. 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

В розумінні пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПК України, фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів.

Між тим, відповідно до пп. 14.1.26 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами в розумінні податкового закону, є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України розраховується, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат, на придбання такого активу з врахуванням норм підпункту 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Відповідно до пп. 170.2.3 п. 170.2 ст. 170 ПК України, якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від'ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

При цьому, відповідно до пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому пункту 29 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, доходи від продажу об'єктів корпоративних прав, доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, доходи від отримання в подарунок корпоративних прав, а не витрати на придбання таких корпоративних прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2014 року позивачем було подано до ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік з додатком № 3 «Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з інвестиційними активами», в якому визначено: суму доходу від продажу частки в статутному фонді 67 554 000,00 гривень; суму витрат на придбання інвестиційного активу 67 554 000,00 гривень, в якому визначила суму податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає сплаті - 0 гривень.

На підтвердження зазначених даних у додатку № 3 до декларації позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу частин частки статутного капіталу ТОВ ЮК «Швидка правова допомога» нерезидентам, а саме компаніям: «PERTUAGLORIA CONSULTING LTD», «RELANDA EUROPEAN CONSULTANTS LTD», «KRETSENKO HOLDINGS LTD», «SEA REDSHELL LTD», «GREENSAILS SHIPPING LTD» від 03.07.2013 року, квитанцію до прибуткових касових ордерів про внесення грошових коштів до статутного капіталу від 29.03.2012 року.

При дослідженні зазначених договорів судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами останніх 03.07.2013 року ОСОБА_7 продала частини частки в статутному капіталі ТОВ ЮК «Швидка правова допомога», а юридичні особи компанії: «PERTUAGLORIA CONSULTING LTD», «RELANDA EUROPEAN CONSULTANTS LTD», «KRETSENKO HOLDINGS LTD», «SEA REDSHELL LTD», «GREENSAILS SHIPPING LTD» придбали у власність частини частки у статутному капіталі ТОВ ЮК «Швидка правова допомога», сукупною вартістю 56 863 635,00 гривень.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що в даному випадку, позивач отримав дохід від діяльності на території України з відчуження корпоративних прав, а тому відсутні будь-які підстави вважати отримані позивачем кошти від відчуження корпоративних прав іноземним доходом.

При цьому, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, продаж позивачем своєї частики в статутному капіталі ТОВ ЮК «Швидка правова допомога» було здійснено за вартістю, яка дорівнює розміру внеску, що був внесений останнім для її придбання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та протиправності нарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, виходячи з вартості проданої частки, оскільки в даному випадку ОСОБА_7 не отримано інвестиційного прибутку в результаті операцій з інвестиційними активами.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року у справі № 826/5921/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.В. Приходько