Ухвала суду № 51371931, 23.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/4719/13-а

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Ханділян Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Авто» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року № 0002052201, № 0002062201,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіон Авто» (далі - позивач, Товариство) звернулось із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховані податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на надання відповідачу всіх первинних документів, які підтверджують склад витрат Товариства. Вказав на фактичне отримання ним всіх послуг від контрагентів, ПДВ в ціні яких було включено ним до податкового кредиту. Вважає, що нарахування ДПІ спірними рішеннями податку на прибуток підприємств і ПДВ, носить протиправний характер.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що позивач сформував податковий кредит за рахунок операцій із сумнівними контрагентами, які не могли надати Товариству послуги, обумовлені змістом правочинів. З приводу завищення витрат позивача, які вплинули на вірність сплати податку на прибуток підприємств, відповідач заперечень не надав.

Справа розглянута в порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення № 0002052201, № 0002062201, прийняті державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 25 жовтня 2013 року, визнані протиправними і скасовані. Присуджені товариству з обмеженою відповідальністю «Легіон Авто» судовий збір в сумі 4588,0 грн. з Державного бюджету України.

Не погодившись з таким рішенням Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулась до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у вересні 2013 р. ДПІ провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 7 лютого 2011 р. до 31 грудня 2012 р., результати якої оформлені актом від 11 жовтня 2013 р. № 461/14-02-22-01/37518274 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем: ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.27., 14.1.36., ст. 138 п. 138.2., 138.10. пп. 138.10.3., ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 228235,0 грн.; ст. 185 п. 185.1., ст. 198 п. 198.1., 198.3. ПК України, в частині заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 37164,0 грн.

На підставі акту перевірки, 25 жовтня 2013 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002052201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 228235,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30772,0 грн.; № 0002062201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 37164,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9291,0 грн.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з акту перевірки, висновок відповідача про завищення Товариством витрат ґрунтується на тому, що останній відніс до їх складу вартість запчастин, які використовувались при гарантійному ремонті автомобілів, за відсутності обліку осіб, які отримали ремонтні послуги, що, на думку ДПІ, є порушенням ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. абз. 3 ПК України, яка визначає, що відсутність обліку таких осіб не дає позивачу права на збільшення витрат.

Згідно ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. ПК України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

Відповідно до п. 5 Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 28 лютого 2011 р. № 112 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 березня 2011 р. за № 356/19094, облік покупців ведеться платниками податку самостійно у Книзі обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування).

В матеріалах справи наявний запит ДПІ про надання Товариством цієї Книги, актів виконаних робіт та видаткових накладних.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що перевірка позивача проводилась з 16 до 27 вересня 2013 р., а запит датований 4 жовтня 2013 р., тобто запит направлено позивачу вже після завершення виїзної перевірки, на стадії оформлення її результатів.

Згідно вимог ст. ст. 85-86 ПК України, податковий орган має право запитувати і отримувати від платника податків документи виключно під час проведення перевірки, а не на етапі оформлення акту перевірки, а тому суд приходить до висновку, що відповідач взагалі не мав права направляти позивачу такий запит після завершення перевірки.

Платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу запитувані документи, в тому числі Книгу, 23 жовтня 2013 р., що підтверджується листом із відбитком вхідного штампу ДПІ, а спірні податкові повідомлення-рішення прийняті 25 жовтня, а тому відповідач, згідно вищенаведеної норми ПК України, повинен був врахувати подані позивачем документи, чого ним зроблено не було.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність у позивача обліку покупців, які отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), який (облік) ведеться шляхом внесення відповідних записів до Книги, спростовуються встановленими судом обставинами справи, у тому числі і наданою позивачем копією Книги.

Тобто, позивач на підставі ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. ПК України мав право включити до складу своїх витрат вартість автозапчастин та гарантійного ремонту, відповідно, податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2013 р. № 0002052201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 228 235,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30 772,0 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Протягом періоду, який перевірявся, позивач уклав наступні правочини:

- 1 вересня 2011 р. договір із ТОВ «Ауріт», за умовами якого контрагент зобов'язувався виконувати роботи із передпродажної підготовки автомобілів, які обумовлювались актами;

- 1 вересня 2011 р. договір про надання послуг із ТОВ ВКФ «ЗЕВ», яке надавало позивачу рекламні послуги;

- 1 жовтня 2011 р. договір із ТОВ «Ружик-70», аналогічний умовам договору із ТОВ «Ауріт»;

- 1 грудня 2011 р. договір із ТОВ «Ружик-70», аналогічний за умовами договору із ТОВ ВКФ «ЗЕВ».

Апелянт заперечує фактичне отримання цих послуг позивачем та вважає, що позивач не довів розумну ділову мету, яка б обумовлювала необхідність цих послуг в господарській діяльності позивача, з чого робиться подальший висновок про штучність податкового кредиту, сформованого за операціями із цими контрагентами. Суд знаходить ці доводи ДПІ недоведеними.

Оскільки апелянтом було проведено виїзну перевірку Товариства, для підтвердження свого висновку про штучність правочинів із вищевказаними контрагентами, він повинен був в першу чергу вжити заходи, спрямовані на перевірку наявності чи відсутності результатів цих послуг. В той же час, як слідує за акту перевірки, доводи відповідача ґрунтуються тільки на тому, що ТОВ «Ауріт» було ліквідовано, а ТОВ ВКФ «ЗЕВ» і ТОВ «Ружик-70» були ліквідовані, але не зняті з податкового обліку.

Апелянт вказує на відсутність у контрагентів необхідних умов для надання позивачу відповідних послуг, однак при цьому не посилається на акти перевірок цих суб'єктів господарювання, які б фіксували ці обставини, в той час як за змістом ПК України, такі обставини повинні документуватись відповідними актами. Не можуть бути взяті судом до уваги і попередні зауваження відповідача про ліквідацію контрагентів, оскільки акт перевірки Товариства не містить доказів того, що така ліквідація відбулась до укладення позивачем договорів, не надано таких доказів відповідачем і під час судового розгляду, тоді як ст. 71 ч. 1 КАС України вимагає від відповідача довести перед судом ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Фактичне отримання позивачем послуг від ТОВ «Ауріт», ТОВ ВКФ «ЗЕВ» і ТОВ «Ружик-70» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а отримання рекламних послуг підтверджується також фотознімками.

Стосовно посилання ДПІ на недоведеність розумної ділової мети в правочинах позивача, то виходячи із презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленого ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.4. та ст. 56 п. 56.21. ПК України, відповідач не має права перекладати на позивача обов'язок її доведення.

Судом першої інстанції вірно вказано на те, що заперечуючи необхідність таких послуг для господарської діяльності позивача, саме апелянт повинен навести аргументи на підтвердження цього доводу, тоді як в акті перевірки про це зазначено безпідставно.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 24.09.2015 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький