Постанова № 51371163, 23.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.09.2015 справа №908/2463/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача від відповідачаОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 - за довіреністю б/н від 01.09.2015р. ОСОБА_5- за довіреністю №307 від 02.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Основаніє», м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької областівід09.06.2015року (повний текст рішення складений та підписаний 22.06.2015року)у справі№908/2463/15-г (ОСОБА_6А.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Міські комунікаційні системи», м.Запоріжжя до відповідачаМіського комунального підприємства «Основаніє», м.Запоріжжя простягнення 513194,49грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.06.2015р. у справі №908/2463/15-г позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з Міського комунального підприємства «Основаніє» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міські комунікаційні системи» суму 3 % річних у розмірі 52 902грн. 02 коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 460 292 грн. 47 коп., суму судового збору у розмірі 10 263 грн. 89 коп.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що рішенням господарського суду Запорізької області від 21.05.2014р. у справі № 908/1298/14 за позовом ТОВ «Міські комунікаційні системи» до МКП «Основаніє» про стягнення заборгованості за договором № 23/8-1П від 23.08.2013р., яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015р., встановлені факти, які мають преюдиціальне значення, а саме встановлено, що відповідно до актів здачі - приймання, протягом вересня 2013р. - лютого 2014р. позивачем надано послуги за договором на загальну суму 2 230 236,65 грн. Відповідач частково виконав свої договірні зобов'язання по оплаті за договором, здійснивши розрахунки за вересень, жовтень, листопад та частково за грудень 2013р. на загальну суму 762 677,32 грн. з урахуванням чого сума боргу склала 1 467 559,33 грн. Таким чином, встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо погашення заборгованості. Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення суму 3 % річних за період з 11.10.2013р. по 12.03.2015р. у розмірі 52 902,02 грн. та інфляційні нарахування за період з жовтня 2013р. по лютий 2015р. у розмірі 460 292, 47 грн.

Місцевий господарський суд з посиланням на ст.625 Цивільного кодексу України, постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визнав розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань вірними, однак зазначив, що періодом,за який можливо стягнення суми 3% річних є з 11.10.2013року по 09.03.2015року, оскільки 12.03.2015року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у звязку зі сплатою суми боргу боржником 10.03.2015року, одночасно зазначене порушення не вплинуло на розрахунки 3% річних.

Відповідач Міське комунальне підприємство «Основаніє» не погодився із прийнятим рішенням та звернувся до Донецького апеляційного суду із апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що згідно до чинного законодавства та умов Договору (п.4.4), рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанції, розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань позивачем виконано невірно, розрахунок 3% річних повинен починатися з 11.10.2013р. по 11.10.2014р., а розрахунок інфляційних нарахувань повинен починатися з жовтня 2013р. по жовтень 2014р. Отже, на думку апелянта, стягненню підлягають 3% річних у сумі 33120,13грн. та інфляційні нарахування в сумі 229885,66грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з 25.07.2012року до МКП «Основаніє» перейшли права одинадцяти комунальних підприємств та їх обовязки щодо сплати заборгованості перед їх контрагентами. Єдиним джерелом фінансування виконання всіх виробничих, соціальних функцій є тариф на послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій. МКП «Основаніє» має велике соціальне значення для забезпечення життєдіяльності міста та громади, оскільки підприємство є єдиним комунальним підприємством яке надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, за надання яких населенням здійснюється оплата згідно затверджених тарифів органом місцевого самоврядування до складу яких входить вичерпний перелік послуг, інших додаткових доходів у відповідача не має, тому будь-які інші невраховані витрати (штрафні санкції, 3% річних, інфляційнів витрати) можуть призвести до економічного колапсу на підприємстві, що призведе до зупинення надання послуг населенню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вхід.№02-48/2037/15 від 01.09.2015року) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області без змін.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Міські комунікаційні системи» (підприємство, позивач) та міським комунальним підприємством «Основаніє» (абонент, відповідач) 23.08.2013р. був укладений договір підписки № 23/8-1П на пакет ПК «Розрахунок комунальних платежів м. Запоріжжя,2013», предметом якого є надання підприємством на платній основі, за абонентську плату, протягом дії договору права користування узгодженого сторонами пакету ПК, на який оформлено абонентом підписку, зокрема пакету, що включає функціонал, який забезпечує формування, опрацювання, упорядкування та зберігання інформації БДА, за обумовленою цим договором та додатками до нього адресою підключення.

За умовами п. 2.5 договору абонентська плата за користування мінімальним пакетом ПК визначається без урахування ПДВ у розмірі 0,5 % від грошових коштів, фактично сплачених населенням (споживачами) за надані комунальні послуги протягом звітного періоду, що обліковуються і нараховуються за допомогою програмного комплексу «розрахунок комунальних платежів м. Запоріжжя, 2013» і оплачує їх на умовах, визначених цим договором.

З матеріалів справи слідує, що пункт 2.5 договору був викладений в новій редакції, відповідно до якої розмір абонентської плати був зменшений до 0,3%.

Пунктом 3.3.4 договору встановлений обов'язок відповідача своєчасно проводити оплату послуг підприємства відповідно до умов договору.

Згідно до пункту 4.1 договору встановлено, що вартість послуг за договором на мінімальний пакет ПК визначається пунктом 2.5 договору.

Умовами договору передбачено, що абонентська плата сплачується абонентом щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до пункту 9.1 договору строк його дії встановлений з 31.08.2013р. по 31.12.2020р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.05.2014р. у справі № 908/1298/14 за позовом ТОВ «Міські комунікаційні системи» до МКП «Основаніє» про стягнення заборгованості за договором № 23/8-1П від 23.08.2013р., яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015р., встановлені факти, які мають преюдиціальне значення, а саме встановлено, що відповідно до актів здачі - приймання, протягом вересня 2013р. - лютого 2014р. позивачем надано послуги за договором на загальну суму 2 230 236,65 грн. Відповідач частково виконав свої договірні зобов'язання по оплаті за договором, здійснивши розрахунки за вересень, жовтень, листопад та частково за грудень 2013р. на загальну суму 762 677,32 грн. з урахуванням чого сума боргу склала 1 467 559,33 грн.

Позивачем при зверненні до господарського суду Запорізької області були заявлені вимоги про стягнення суми 3 % річних - 52 902,02 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 460 292,47 грн., які задоволені у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Запорізької області від 21.05.2014р. у справі № 908/1298/14 встановлено наявність заборгованості за МКП «Основаніє» про стягнення заборгованості за договором № 23/8-1П від 23.08.2013р., яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015р., встановлено, що відповідно до актів здачі - приймання, протягом вересня 2013р. - лютого 2014р. позивачем надано послуги за договором на загальну суму 2 230 236,65 грн. Відповідач частково виконав свої договірні зобов'язання по оплаті за договором, здійснивши розрахунки за вересень, жовтень, листопад та частково за грудень 2013р. на загальну суму 762 677,32 грн. з урахуванням чого сума боргу склала 1 467 559,33 грн.

Вказаними судовими рішеннями встановлений факт укладання 23.08.2013р. між позивачем та відповідачем договору підписки № 23/8-1П на пакет ПК «Розрахунок комунальних платежів м.Запоріжжя,2013» (далі-Договір), а також встановлено наявність вищевказаної суми заборгованості.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факти встановлені рішеннями господарського суду Запорізької області, яке набрало законної сили у справі №908/1298/14 мають преюдиціальне значення при вирішенні справи №908/2463/15-г.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Зокрема за ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобовязання є виконання, що прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, відповідальність за прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вказано у п.п.3.1.,3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 10 липня 2014 року № 6, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14).

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно вказаний період нарахування 3% річних з 11.10.2013р. по 12.03.2013р., оскільки 12.03.2015року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у звязку із сплатою суми боргу боржником 10.03.2015року, таким чином нараховані 3% річних підлягає стягненню з 11.10.2013р. по 09.03.2015р. Одночасно зазначене порушення не впливає на результати розрахунку 3% річних.

Перевіривши розрахунок позивача щодо інфляційних нарахувань в розмірі 460292,47грн. колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що не суперечить діючому законодавству.

Одночасно, посилання апелянта на положення встановлені ч.2 ст.258 ЦК України щодо початку періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних є помилковими, оскільки інфляційні втрати та проценти річні нараховані на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора тобто зобовязанням сплатити кошти. Анологічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові Пленуму від 17.12.2013року №14.

Виходячи з аналізу правових норм ст.258 Цивільного кодексу України, спеціальна позовна давність застосовується лише до вимог щодо стягнення пені та штрафу, яких за даним позовом заявлено не було.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга Міського комунального підприємства «Основаніє» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015року (повний текст складений та підписаний 22.06.2015року) у справі №908/2463/15-г ґрунтується на чинному законодавстві та підстав для його скасування не вбачається.

Результати апеляційного провадження у справі №908/2463/15-г оголошені в судовому засіданні.

Судові витрати покласти на апелянта відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Основаніє», м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015року (повний текст складений та підписаний 22.06.2015року) у справі №908/2463/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.О.Мартюхіна

Судді: О.Л. Агапов

ОСОБА_3

Надруковано: 5 прим.

1.позивачу;

1. відповідачу;

1. у справу;

1. апеляційному суду.

1. ГСЗО.