Ухвала суду № 51291422, 04.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/408/2015(м)

263/4004/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Ш.

Категорія 21 Доповідач Зайцева С.А. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 04 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі

головуючого судді: Зайцевої С.А.

суддів: Гаврилової Г.Л., Лоленко А.В.

при секретарі: Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання удаваним договору дарування та визнання дійсним договору купівлі-продажу ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 : - визнано удаваним договір дарування 12/25 частин будинку 181 по вулиці Шевченко в м. Маріуполі укладений 06 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий номер 2588 ; - встановлено , що договір дарування 12/25 частин будинку 118 по вулиці Шевченко в м.Маріуполі укладений 06 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий номер 2588, є договором купівлі-продажу з моменту укладення.

Не погодившись з рішенням суду, позивачкою ОСОБА_1 подана апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати ,ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог ,та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 Зокрема, послалася на не повне з*ясування обставин .

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги .

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 ,третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання апеляційного суду не з*явилися,належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ,шляхом отримання телефонограм ,зареєстрованих в журналі телефонограм № 4 ,за №№ 1717,1715 (а.с. 216,219-220). ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 надали суду заперечення на апеляційну скаргу ,згідно якого просили апеляційну скаргу відхилити,рішення суду залишити без змін (а.с.212-214 ). Приватний нотаріус ОСОБА_3 надав суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутності (а.с.203).

Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим,ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону ,тому підстав для його скасування немає.

Ухвалюючи рішення,суд першої інстанції всебічно,повно і об*єктивно дослідив надані сторонами докази,правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те,що вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими .

У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких суд його ухвалив.Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги . Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Судом першої інстанції встановлено ,що 06 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування,за умовами якого ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належні їй 12/25 частин будинку 118 по вулиці Шевченко в м.Маріуполі.

За змістом розписки від 06 червня 2011року ,складеної ОСОБА_1, вона отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 13 720 доларів США, що за курсом НБУ на час укладення угоди складало 109 485 грн., за подаровані 12/25 частин житлового будинку 118 по вулиці Шевченко в м.Маріуполі.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду , дослідивши докази у справі,показання допитаних свідків,висновок почеркознавчої експертизи №1065 від 31 грудня 2014 року , й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для визнання договору дарування від 06 червня 2011 року удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору застави , оскільки, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов*язання, забезпеченого заставою,одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника ,якщо інше не встановлено законом (право застави).У договорі застави визначаються суть,розмір і строк виконання зобов*язання,забезпеченного заставою,подається опис предмета застави ,а також визначаються інші умови ,погоджені сторонами договору .

Позивачкою ОСОБА_1 не доведено наявності зобов*язання перед ОСОБА_2,виконання якого забезпечується заставою та не доведено наявність умислу у сторін при оформленні договору дарування приховати інший правочин договір застави. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині не є слушними та спростовуються дослідженими письмовими доказами .

Судом перевірялися посилання позивачки на її відносини зі ОСОБА_6 В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила ,що саме перед ОСОБА_2 у неї боргових зобов*язань не було, договір позики з ОСОБА_2 не укладала, грошові кошти за укладеним договором з ОСОБА_2 отримала, але вважала укладений договір заставою .

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За положеннями ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Як вбачається з матеріалів справи ,суд першої інстанції дослідив дійсний зміст укладеного між сторонами правочину, врахував встановлені у справі обставини отримання дарувальником грошових коштів у рахунок вартості дарунка у контексті безоплатності договору дарування, виявив справжню правову природу правовідносин сторін та на підставі встановленого дійшов обґрунтованого висновку про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин за договором купівлі-продажу нерухомого майна.

ОСОБА_2 у позовній заяві обґрунтував удаваність вчиненого договору дарування прихованням договору купівлі-продажу частки будинку ,який насправді мав місце,а тому суд правильно задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2

Враховуючи відсутність достатніх та переконливих доказів того,що договір дарування був укладений під впливом тяжких обставин ,суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з підстав ст.233 ЦК україни .

Доводів ,які б спростовували висновки суду ,в апеляційний скарзі не наведено.

Заявляючи даний позов ОСОБА_1 також посилалася на ст.233 ЦК України. З урахуванням обставин,якими обґрунтовано позов,а також того,що позивачкою не доведено тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину , суд правильно не погодився з наявністю підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є непереконливими, були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду немає.

Керуючись ст. ст. 307,308,313,315 ЦПК України , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Судді: