Рішення № 51181893, 16.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/3404/14-ц 16.09.2015 16.09.2015 16.09.2015

Провадження №22-ц/784/2152/15

Справа № 490/3404/14-ц

Провадження № 22 ц- 784/2152/2015 р. Головуючий в 1 інстанції: Батченко О.В.

Категорія 48 Доповідач: Маляренко І.Б.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Буренкової К.О., Крамаренко Т.В.

За участю секретаря: Богуславської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Центрального районного м. Миколаєва від 01 липня 2015 року

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна, набутого під час спільного проживання та визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна, набутого під час спільного проживання .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 22 травня 1997 року проживала однією сім'єю без укладання шлюбу з ОСОБА_3 у гуртожитку АДРЕСА_2, у цей період, а саме 14.06.1999 року нею було придбано АДРЕСА_1, однак у договорі купівлі продажу нерухомого майна покупцем зазначено ОСОБА_3

14 серпня 1999 р. вони з відповідачем уклали шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 26 липня 2013 року даний шлюб було розірвано .

Остаточно уточнивши заявлені вимоги, позивачка просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 1995 року по 14 серпня 1999 року, визнати кв.. АДРЕСА_1 їх з відповідачем спільною сумісною власністю, визнати за нею право власності на ? частку АДРЕСА_1, визнати недійсним договір довічного утримання № 1690, укладений14.12.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 127 985 грн. 81коп.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, поданій через представника - ОСОБА_2, ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, у зв?язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 14 серпня 1999 року сторони у справі уклали шлюб, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний запис. 26 липня 2013 року даний шлюб було розірвано .

Відповідно до статей 128, частини третьої статті 240 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним до 1 січня 2004 року, визначалось, що право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Встановлено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 було укладено і посвідчено у встановленому порядку 14 червня 1999 року, таким чином право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_3 саме з цієї дати.

Звернувшись до суду, позивачка ОСОБА_1 просила, як уже зазначалось, встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3, посилаючись на те, що спірна квартира є їх спільною з відповідачем сумісною власністю, оскільки придбана внаслідок їх спільної праці як сім?ї, проте доказів своєї участі працею й коштами в її придбанні суду не надала, як не надала суду і відповідного розрахунку.

Відповідач ОСОБА_3, заперечуючи спільне проживання з позивачкою як до придбання спірної квартири, так і на час її придбання, посилався, крім того, на те, що спірну квартиру було придбано ним за особисті кошти. На підтвердження зазначеного надав суду відповідні докази: копію трудової книжки із зазначенням місць роботи і займаних посад на зазначений позивачкою період, копію диплома про присвоєння звання кандидата наук, копію довідки з Миколаївського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук,. довідку з УПФУ в Оболонському районі м. Києва про його заробіток, взятий для нарахування пенсії, за період з 1997 року по 2000 рік включно, копії титульних листів виданих ним книжок.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, вдавшись до аналізу пояснень свідків і наданих сторонами письмових доказів, послався, зокрема, на те, що позивачкою не було надано у встановленому цивільним процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів спільного проживання з відповідачем у зазначений нею період.

Проте колегія суддів вважає, що в даному випадку суд повинен був виходити з того, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли до набрання чинності СК України - до 1 січня 2004 року, і сам по собі факт придбання спірного майна в червні 1999 року та спільного проживання без реєстрації шлюбу в цей період, навіть якщо таке б мало місце, без визначення ступеня участі працею й коштами в придбанні спірного житлового будинку не можуть бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

І саме з цих підстав позовні вимоги ОСОБА_1 у вищезазначеній частині не підлягали задоволенню.

З урахуванням наведеного не могло бути задоволено судом і позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 127985.81 грн. як ? частини спільного сумісного майна.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 щодо спірної квартири з вищезазначених підстав не підлягають задоволенню, відсутні підстави і для визнання недійсним договору довічного утримання від 14.12.2012 року, р/н 1690, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Що стосується посилання суду на пропуск строків позовної давності, то в даному випадку суд не бере до уваги того, що коли в результаті дослідження у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.80 ЦК України постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв?язку із закінченням строку давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене. Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку давності.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 не довела в суді порушення її прав, то позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.

Згідно із ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядавсправу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон,який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України,

колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника

ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу - скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - відмовити;

в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене

шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: