Ухвала суду № 51128295, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/800/8773/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (далі - позивач, ПАТ «Львівобленерго») звернулося до суду першої інстанції із позовом в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби № 000920802/862 від 14.08.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, в сумі 374978,84 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Еф ЕрТі-Груп» та ТОВ «АСТ-Технології» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає частковому скасуванню.

Спеціалізовану державну податкову інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби замінено правонаступником - Спеціалізованою Державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

01.08.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 631/32-0/00131587.

Проведеною перевіркою, встановлено порушення позивачем: п.п. 7.2.3., п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.185., п.п. 14.1.191. п. 14.1. ст. 14, п. 198.1., п. 198.3. ст. 198, п. 201.1., п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за перевіряємий період на суму 1003864,73 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 14.08.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000920802/862, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в сумі 1185267,85 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, в сумі 374978,84 грн. по господарським операціям з ТОВ «Еф ЕрТі-Груп» та ТОВ «АСТ-Технології» позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в Податковому кодексі України.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість подано копії: податкових, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, доказів про оплату за отримані товари та послуги, акти приймання-передачі виконаних робіт та основних засобів.

Позивач здійснював оплату за отримані послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «АСТ-Технології», ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «АСТ-Технології» та ТОВ «Еф Ер Ті-Груп», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується належно оформленими первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, яким встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особа не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2015 року у справі № 2а-7404/12/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко