Рішення № 51052675, 22.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.15 cправа№ 914/2469/15

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик», м. Київ

до відповідача: приватного підприємства «Західмолпром», м. Львів

про стягнення 103 936,80 грн.

cуддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: не зявився

На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» до приватного підприємства «Західмолпром» про стягнення 55 424,56 грн. основного боргу, 13 171,31 грн. пені, 6 559,84 грн. річних, 3 879,72 грн. штрафу та 24 901,37 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 22.07.2015 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 11.08.2015 р.

В звязку з неявкою представників сторін в призначене судове засідання, розгляд справи ухвалою суду від 11.08.2015р. було відкладено на 22.09.2015р.

В судовому засіданні 22.09.2015р. представник позивача розяснив та підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача повторно явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимог попередніх ухвал суду не виконав.

Виходячи з того, що відповідач ухиляється від виконання вимог ухвал суду, не забезпечив явку свого уповноваженого представника в жодне судове засідання, а в силу приписів ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, судом зясовано:

18.09.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (позивачем) та приватним підприємством «Західмолпром» (відповідачем) було укладено договір поставки №2382 за умовами якого, позивач зобовязався передати відповідачу алкогольні напої, а останній взяв на себе зобовязання прийняти та оплатити цей товар відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, найменування, кількість та асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладні на товар.

Як стверджує позивач, 28.11.2014р. на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу товару на загальну суму 74 131,32 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи видаткові накладні (а.с.21-34).

Згідно п.6.1. договору, розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін шляхом попередньої оплати.

Позивач зазначає, що відповідачем було лише частково оплачено вартість прийнятого товару на суму 18 706,76 грн. Відтак, неоплаченим залишився товар загальною вартістю 54 424,56 грн.

З огляду на те, що відповідач в добровільному порядку не оплатив вказану заборгованість, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з останнього 54 424,56 грн. основного боргу з урахуванням (13 171,31 грн. пені, 6 559,84 грн. річних, 3 879,72 грн. штрафу та 24 901,37 грн. інфляційних втрат. за період прострочення з 13.12.2014р. по 16.07.2015р.) в судовому порядку.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення. При цьому, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобовязання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон повязує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В силу приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору поставки №2382 від 18.09.2012р.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 74 131,32 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи видаткові накладні (а.с.21-34).

Відповідач підписав накладні без зауважень та застережень.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав свій обовязок щодо оплати товару за наведеними вище накладними, зокрема сплатив позивачу 18 706,76 грн. Однак, неоплаченим залишився товар на суму 55 424,56 грн. Доказів, які б свідчили протилежне суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем, на виконання вимог ухвал суду, не представлено жодних пояснень з приводу заборгованості перед позивачем та не було надано суду жодних доказів які підтверджували б відсутність боргу.

З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 55 424,56 грн. є обгрунтованою, підставною та підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобовязаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати, а у випадку порушення строків по оплаті більше ніж на 30 календарних днів штраф у розмірі 7% від суми боргу.

Сторонами також в п.9.2 договору було встановлено, що у випадку порушення зобовязання по оплаті товару покупець зобовязаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

У відповідності до вищенаведених положень, позивач, у звязку з порушенням з боку відповідача строків оплати товару, здійснив нарахування останньому (за період прострочення з 13.12.2014р. по 16.07.2015р.) 13 171,31 грн. пені, 6 559,84 грн. річних, 3 879,72 грн. штрафу та 24 901,37 грн. інфляційних втрат.

Господарський суд, за результатами перевірки правильності нарахування зазначених сум, дійшов висновку, що є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення 13 171,31 грн. пені, 6 559,84 грн. річних, 3 879,72 грн. штрафу.

В той же час, сума інфляційних втрат підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що за спірний період заборгованості (з 13.12.2014р. по 16.07.2015р.) сукупний індекс інфляції становить 1,435. Відтак, за результатами перерахунку інфляційних нарахувань суд встановив, що такі складають 24 098,11 грн., а не 24 901,37 грн. заявлених до стягнення позивачем.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем не подано доказів погашення заборгованості, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення частково з урахуванням перерахованої судом суми інфляційних втрат, які помилково були завищені позивачем у позовній заяві.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43 ,33,34,44,49,75,82,82-1,84,85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» задоволити частково.

2.Стягнути з приватного підприємства «Західмолпром» (79049, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35620943) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (02088, м. Київ, вул. Леніна, 42, код ЄДРПОУ 35871504) 54 424,56 грн. основного боргу, 13 171,31 грн. пені, 6 559,84 грн. річних, 3 879,72 грн. штрафу, 24 098,11 грн. інфляційних втрат. та

2 062,67 грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

3.В частині стягнення з відповідача 803,00 грн. інфляційних втрат відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.09.2015р.

Суддя Юркевич М. В.