Ухвала суду № 50992043, 24.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8466/15 Справа № 204/1214/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Токар Н. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Левцунова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про захист порушених справ, про визнання права власності на будівельні матеріали та визнання будівлі домоволодінням придатним до житла, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2015 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про захист порушених справ, про визнання права власності на будівельні матеріали та визнання будівлі домоволодінням придатним до житла - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України, позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні його права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2005 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та потребує капітального ремонту. Зазначена угода була складена, оформлена та підписана між ним та ОСОБА_5 при свідках в простій письмовій формі (а.с.6). Після оформлення угоди, ОСОБА_4 та його родина почали користуватись придбаним майном, провели ремонт, поставили огорожу. Через деякий час позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 не був власником зазначеного домоволодіння, а власницею є його померла мати - ОСОБА_6 (а.с.7,8). Зазначене домоволодіння є самовільно збудованим та не має правовстановлюючих документів. У ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с.9) та не встиг допомогти позивачу оформити правовстановлюючі документи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, посилався на те, що вимога позивача про визнання за ним право власності на майно - будівельні матеріали, які складені в домоволодінні АДРЕСА_1, яке він придбав 09.02.2005 року за угодою між ним - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при свідках в простій письмовій формі є необґрунтованою, оскільки в матеріалах справи відсутня проектна та кошторисна документація на зазначене вище домоволодіння, як і відсутні чеки та квитанції на придбання зазначених будівельних матеріалів та будь-які докази знаходження цих матеріалів та їх кількість.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання будівлі, яка знаходиться на земельній ділянці 970 кв.м. АДРЕСА_1 - капітальним житловим домоволодінням придатним для житла та таким, що відповідає вимогам ДБН, в якому можливо постійно проживати, яке фактично експлуатується позивачем з сім'єю, що з ним проживає за вказаною адресою, за призначенням (як капітальне жиле домоволодіння) та може бути прийнято до експлуатації у встановленому законодавством України порядку, суд першої інстанції посилався на те, що спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, крім того, в матеріалах справи відсутні дозволи на будівництво вищевказаної будівлі, відсутня декларація про готовність об'єкта до експлуатації, відсутні докази реєстрації права власності, а також докази відведення земельної ділянки під збудоване нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідають вимогам чинного законодавства і не спростовані доводами апеляційної скарги, які зводяться до викладення обставин справи та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд апелянта з метою отримання бажаного рішення.

Проте, крім обов'язку довести ті обставини, на які посилається апелянт, відповідно до вимог ст..ст. 10, 60 ЦПК, що не зроблено апелянтом, останньому слід враховувати, що за положеннями ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За змістом пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельні ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самовільно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Вказані норми визначають, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до п. 9 Постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р. - звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

З матеріалів справи вбачається, що звернення до Дніпропетровської міської ради з питання щодо прийняття в експлуатацію та визнання права власності відсутнє.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог, через відсутність підстав, передбачених ч.1 ст.15 та ч.1 ст. 3 ЦПК, а саме - спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: