Ухвала суду № 50992001, 23.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6681/15 Справа № 185/304/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бабій С. О. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів - Петешенкової М.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря - Назаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, про визнання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, а також не врахував обставини у справі і надані докази.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 26.07.2007 року відділом по обліку та розподілу житлової площі Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, подружжю - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці) належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.41). Право власності вказаних осіб на спірне майно було зареєстровано в КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" 06.09.2007 року (а.с.39).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а.с.22).

14.02.2012 року ОСОБА_4 подав заяву про прийняття спадщини після смерті дружини (а.с.38).

12.04.2012 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області було складено свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого ОСОБА_4 як чоловіку ОСОБА_5, та відповідачу ОСОБА_3, як доньці ОСОБА_5 належало по 1/2 частці спадкового майна або по 1/4 спірної квартири (а.с. 42, зворотній бік).

Згідно спадкової справи 125/2012 після померлої ОСОБА_5 вбачається відсутність заповіту, а відтак спадкування здійснюється за законом почергово у відповідності до ст. ст. 1261 - 1266 ЦК України (а.с.37-50). Зокрема, у першу чергу, право на спадкування за законом мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив, тобто ОСОБА_4 та відповідач.

Також суд обґрунтовано посилався на ст.29, ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України, тому зазначив, що спадкоємцями, які прийняли спадщину є такі, які проживали сумісно зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а якщо сумісне проживання припинилося до відкриття спадщини чи не існувало на час її відкриття, то особа не може вважатися такою, що прийняла спадщину.

Сам по собі факт реєстрації відповідача із 09.07.2008 року (а.с.83) за однією адресою із спадкодавцем ОСОБА_5 не свідчить безспірно про постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем саме на момент відкриття спадщини та не є безспірним доказом прийняття вказаною особою спадщини.

Із пояснень відповідача та показів допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та допитаної за її згодою як свідка ОСОБА_3 вбачається, що відповідачка до 2012 року постійно проживала у спірній квартирі, у якій зберігалися її особисті речі, проте дійсно деякий час була відсутня у помешканні, а саме протягом перебування та роботи у Росії.

Одночасно із пояснень позивача та показів допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та допитаної 22.10.2014 року за її згодою як свідка ОСОБА_2 вбачається, що у спірній квартирі разом мешкало лише подружжя ОСОБА_5, відповідачка з моменту реєстрації та на 28.08.2011 року не проживала у цій квартирі, не мала там будь-яких своїх особистих речей, не сплачувала комунальні послуги, ніяких витрат по утриманню житла не несла. Із заявою про фактичне прийняття спадщини відповідачка звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 14.06.2013 року (а.с.44).

Згідно Актів від 21.11.2012 року та 20.12.2013 року, складеним паспортистами № 1 КП "Павлограджитлосервіс" Павлоградської міської ради вбачається, що відповідачка на дату складання актів у спірній квартирі не проживала з моменту реєстрації (а.с.35,36). Проте, відповідачка вказану обставину не заперечує, посилаючись на заміну позивачем замків на вхідних дверях та створення відповідачу перешкод у доступі до квартири із кінця 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а.с.23). Відповідно до ст. 1218 ЦК України позивачка успадкувала усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

На підставі поданої позивачкою заяви про прийняття спадщини після смерті батька (а.с.63) їй було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини спірної квартири. Як зазначено у свідоцтві, свідоцтво на 1/4 частину квартири на той час ще не було видано.

14.06.2013 року відповідачка звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5 (а.с.44) .

18.11.2013 року відповідачці було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину спірної квартири, на підставі якого Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зареєстрував право власності відповідачки на 1/4 частину спірної квартири (а.с.76).

Врахувавши вимоги ст.60 ЦПК України, суд зазначив, що із досліджених доказів неможливо достовірно встановити факт того, що відповідачка постійно не проживала із спадкодавцем - ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у спірній квартирі, а тому суд не вбачав підстав для задоволення позову про встановлення факту, що має юридичне значення.

Крім того, суд врахував, що відповідачка визнавала те, що періодично не проживала у спірній квартирі, під час перебування у Російській Федерації. Частина інших документів та інформації, наданих сторонами (щодо нарахування та сплати комунальних платежів у спірній квартирі, поховання ОСОБА_5, ОСОБА_4, видачі у 1988 р. ордеру на вселення до спірної квартири (а.с.170-178,184-193, 217) не стосується предмета доказування у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог як таких, що мають похідний характер від наслідків встановлення судом факту, що спадкоємець - ОСОБА_3 постійно не проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, який не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, суд також відмовив.

Не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що: доведеним є факт відсутності відповідачки у спірній квартирі тривалий час, а також і на момент відкриття спадщини; суд не правильно застосував норми матеріального права та не врахував наданих доказів.

Суд зазначив, що спадкоємцями, які прийняли спадщину є такі, які проживали сумісно зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а якщо сумісне проживання припинилося до відкриття спадщини чи не існувало на час її відкриття, то особа не може вважатися такою, що прийняла спадщину.

Суд врахував факт реєстрації відповідачки із 09.07.2008 року за однією адресою із спадкодавцем ОСОБА_5, пояснення сторін, допитаних у судовому засіданні свідків (покази яких щодо місця проживання ОСОБА_3 є суперечливими), акти житлового органу міської ради, посилання відповідачки щодо виїзду у іншу країну, а також на заміну позивачкою замків на вхідних дверях та створення перешкод у доступі до квартири із кінця 2012 року.

Також необхідно врахувати, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як власники спірної квартири, за час свого життя не піддавали сумніву права ОСОБА_3 на житлове приміщення.

Крім того, достовірність доказів позивачки щодо підтвердження юридичного факту про втрату відповідачкою права користування житловим приміщенням спростовується і заявою ОСОБА_4 до нотаріальної контори ще за життя, у якій ним зазначено, що донька померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_3, фактично прийняла спадщину на підставі сумісної прописки та проживання разом зі спадкодавицею (т.1 а.с.42).

Отже на момент смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями були лише ОСОБА_4 та ОСОБА_3, спору між якими щодо спадщини не виникало. ОСОБА_4 не ставив під сумнів права ОСОБА_3 щодо спадкування частини спірної квартири. У зв'язку із чим доводи апеляційної скарги позивачки у цій частині є безпідставними.

Позивачкою не надані належні та достовірні докази про відсутність відповідачки у спірній квартирі на момент смерті матері відповідачки, а тому немає підстав і для задоволення інших позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яке було видане відповідачці на частину спірної квартири, а також і про визнання права власності на цю частину квартири за позивачкою в порядку спадкування, оскільки ці вимоги можуть бути задоволенні лише в разі доведеності факту не проживання спадкоємця із спадкодавцем, на момент смерті останнього.

Майно померлого подружжя ОСОБА_4, сторони успадкували без порушення вимог ст. ст. 1218, 1261 - 1266, ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

Судді: