Ухвала суду № 50968422, 08.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Слободянюк С.В., Пікуль А.А.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів за договором депозиту за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів за договором депозиту.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 18.10.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір-заява № 12821/370-13 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» на 370 днів в іноземній валюті, згідно до умов якого вкладник вносить грошові кошти в іноземній валюті у сумі 12 500,00 доларів США на строк з 18 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2014 року.

В результаті поповнення рахунку загальний розмір коштів, внесених на депозит, складає 14615,00 доларів США. Обслуговування депозиту позивача було переведено до м. Харків, де фактично мешкає позивач.

Після закінчення строку дії депозитного договору 19.01.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення банківського вкладу, але відповідач відповіді не надав та кошти не повернув.

З урахуванням того, що врегулювати спір в досудовому порядку не вдалося, позивач просив стягнути грошові кошти згідно договору про банківський строковий вклад в розмірі 407151,89 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року позов задоволено частково.

Справа № 761/6016/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11400/2015Головуючий у суді першої інстанції: Маліновська В.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 321 676,15грн. та судовий збір у розмірі 3 216,76 грн. на користь держави.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено

норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт зазначив, що позивач послався на подання ним до відділення банку заяв про повернення вкладу, проте не надав доказів особистої присутності для отримання готівкових коштів. Вважав, що за відсутності фізичного, особистого звернення до відділення банку за отриманням сум вкладів, позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають відхиленню.

Вказував, що відповідно до постанови Правління Національного банку України № 466 від 06.08.2014 «Про зупинення здійснення фінансових операцій» та розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» відповідач призупинив свою діяльність та діяльність своїх відокремлених підрозділів на територіях м. Донецька і був позбавлений можливості виконати належним чином власні зобов'язання перед позивачем.

Крім того, апелянт, посилаючись на положення Постанови Правління Національного банку України № 160 від 03.03.2015 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якими встановлено обмеження на здійснення виплат у розмірі до 15 000,00 грн. на добу, наголосив, що не мав можливості задовольнити вимоги позивача.

Апелянт також вважав, що спір виник на підставі договірних відносин, які регулюються Цивільним кодексом України, а не ЗУ «Про захист прав споживачів».

Враховуючи викладене, апелянт просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18.10.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір-заява № 12821/370-13 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» на 370 днів в іноземній валюті, згідно до умов якого вкладник вносить грошові кошти в іноземній валюті у сумі 12 500,00 доларів США на строк з 18 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2014 року (а.с.9). Відповідач нараховує і сплачує позивачу проценти за ставкою 11% річних. Відповідно до умов договору, вкладник має право вимагати дострокового повернення вкладу, проте в такому випадку банк здійснює перерахування нарахованих процентів за фактичний термін за ставкою із розрахунку 1% річних, після закінчення строку депозитний вклад повертається вкладнику, строк розміщення вкладу не може бути продовжений.

Внесення позивачем коштів за договором банківського вкладу підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи (а.с. 10-13).

Загальний розмір коштів, внесених на депозит, складає 14 615,00 доларів США.

Після закінчення строку дії депозитного договору, 19.01.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення банківського вкладу та письмовою вимогою про видачу банківського вкладу (а.с. 14-16).

Відповідачем була надана відповідь, в якій, посилаючись на Постанову Національного банку України №758 від 01.12.2014 щодо обмежень видачі коштів з поточного рахунку в іноземній валюті, відмовив в задоволенні вимог позивача(а.с. 18).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно ст. 1058 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844150/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1"України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вкклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844158/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1"цьогоHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844158/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1" Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст.HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"610 ЦHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"КHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843682/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

СтаттеюHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1" 629 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення (ст. 1060 ЦК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844152/ed_2015_02_07/pravo1/T030435.html?pravo=1"України). Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною першою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (ратифікованого Україною 11 вересня 1997 року) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені норми закону, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти, оскільки видача коштів за розпорядженням клієнта є обов'язком банку, встановленим ЦК України та умовами договору.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Таким чином, постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 758 від 01 грудня 2014 року та № 160 від 03 березня 2015 року, на які посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі, є підзаконними нормативно-правовими актами, які не мають переважної дії щодо норм ЦК України, відповідно до яких банк зобов'язаний повернути вклад клієнта на його вимогу у повному розмірі згідно з умовами укладеного між ними договору.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що позивач не звертався особисто до відділення банку за отриманням суми вкладу у готівковій формі відповідно до поданих заяв, так як умови укладеного сторонами договору не містять заборони на подання такої заяви через свого уповноваженого представника.

Доводи апелянта про те, що банк позбавлений можливості перевірити заявлені позивачем вимоги через обставини, які знаходяться поза межами контролю і впливу банку, оскільки відповідно до Постанови Правління НБУ від 06 серпня 2014 року №466 та Розпорядження КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р банк призупинив свою діяльність та діяльність відокремлених підрозділів на території м. Донецька є безпідставними, оскільки обслуговування депозиту позивача було переведено до м. Харкова, де фактично мешкає позивач. Даний факт не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем прав позивача на розпорядження своїм майном, а саме грошовими коштами, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1822/ed_2012_02_21/T041618.html?pravo=1"України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: А.А. Пікуль

С.В. Слободянюк