Постанова № 50965097, 17.09.2015, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/2588/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіДанилюк У.Т. при секретаріГорячій Д.Л. за участі:позивача, представника позивача, представника відповідачарозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.09.2014 року за №0043451702/2253.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, згідно яких операції по взаємовідносинах фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 із ТОВ "Харвест Контракт", ТОВ "Степ-Транс" та ТОВ "Рибні делікатеси" фактично не здійснювались. Вказує, що реальність операцій підтверджується належними документами, а висновки податкового органу є лише припущеннями.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечила, пояснила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте в межах та на підставі чинного законодавства як результат виявлених порушень, на підтвердження чого були подані письмові заперечення.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, в період з 30.07.2014 року по 07.08.2014 року працівниками відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Харвест Контракт", ТОВ "Степ-Транс" та ТОВ "Рибні делікатеси" в частині формування податкового кредиту за січень-квітень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, про що складено акт №3425/17-1/НОМЕР_1 від 14.08.2014 року.

В акті перевірки було встановлено порушення, зокрема, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1, ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет за січень-квітень 2014 року на суму 42854, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2014 року за №0043451702/2253 (яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 42854 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21427 грн.).

Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, базуються на проведенні безтоварних операцій між позивачем із ТОВ "Харвест Контракт", ТОВ "Степ-Транс" та ТОВ "Рибні делікатеси".

Так, податковим органом враховано, що згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 03.06.2014 року ТОВ "Харвест контракт" відсутнє за місцезнаходженням, у товариства відсутні трудові ресурси, виробниче обладання, транспортне та торговельне обладнання, сировина.

Стосовно ТОВ "Рибні делікатеси" - згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 16.05.2014 року товариство відсутнє за місцезнаходженням. У товариства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Товариство не подало декларацію з ПДВ за 2013 рік, звіт про фінансові результати за 2013 рік.

Стосовно ТОВ "Степ-Транс" - аналогічно зазначено про акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 06.06.2014 року. Встановлено, що товариство у жовтні 2013 року задекларувало податкові зобов'язання у сумі 3124 грн., тому проведені коригування податкових накладних, виписаних фізичній особі в жовтні 2013 року у сумі 3468190 грн. є безпідставними.

Також податковий орган в акті зазначив про ненадання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 до перевірки актів прийому-передачі ТМЦ, документів на підтвердження транспортування ТМЦ, документів стосовно якості та відповідності ТМЦ.

Таким чином, перевіркою зроблено висновок про проведення безтоварних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (замовник) та контрагентами були укладені однотипні договори поставки (№101 від 01.01.2014 року - із ТОВ "Харвест контракт", від 01.03.2014 року - із ТОВ "Рибні делікатеси", від 01.04.2014 року - із ТОВ "Степ-Транс"), предметом яких є встановлення довгострокових відносин по постачанню товарів в асортименті, вказаному в рахунку-фактурі, накладній, або акті, які є невід'ємною частиною договору.

Кошти за отримані товари замовник вносить в касу, або на поточний рахунок постачальника. (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.4.1-4.2 Договору постачання товарів здійснюється за заявкою замовника (лист, факс, усна домовленість), на підставі якої постачальник формує рахунок-фактуру та виставляє замовнику.

Доставка товару здійснюється транспортом за рахунок постачальника. Прийом товарів по кількості проводиться згідно з накладними, які становлять невід'ємну частину договору.

На підтвердження реальності виконання умов договорів позивачем було надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури та квитанції до прибуткового касового ордера.

Суд враховує, що відповідно до підпункту "а" п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд вважає, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про придбання та використання ним товарів у межах господарської діяльності.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам п.201.1 ст.201 ПК України, будь-яких заперечень з приводу правильності їх оформлення посадовими особами відповідача висунуто не було.

При цьому наявними в справі доказами не підтверджуються висновки податкового органу щодо нездійснення господарських операцій позивача з контрагентами, викладені в акті перевірки.

Зокрема, щодо зазначення в акті перевірки про незнаходження контрагентів позивача за місцезнаходженням, суд вказує наступне.

Норми податкового законодавства не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок інших учасників по ланцюгу товарообігу.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що коли державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що вони були безпосередньо залучені до таких зловживань (рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, покупець товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства (в т.ч. його перебування за зареєстрованим місцезнаходженням, достовірності поданої звітності), і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність такого контрагента. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод може слугувати підставою для негативних наслідків для такого платника. При цьому такий висновок може ґрунтуватись лише на належних та допустимих доказах.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу податкового законодавства не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Отже, в даному випадку вказані в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб податкового органу та ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, якщо орган державної реєстрації зареєстрував такі юридичні особи, а податковий орган поставив їх на податковий облік, то таким чином визнав їх право укладати правочини, здійснювати господарські операцій та нести визначені законом права та обов'язки. А відтак, за даних обставин при виконанні спірних операцій позивач законно передбачав добросовісність своїх контрагентів.

Щодо посилання в акті перевірки на те, що позивачем не були надані докази на підтвердження транспортування ТМЦ, суд зазначає, що наявність товарно-транспортних накладних не обумовлена вимогами ПК України, а Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в України не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання товарно-матеріальних цінностей.

Суд також звертає увагу на те, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції.

Стосовно доводів податкового органу, що в ході проведення перевірки позивачем не надано акти приймання-передачі товару від контрагентів до позивача, суд зазначає наступне.

В укладених між сторонами договорах положення стосовно укладення таких актів відсутні.

З аналізу змісту Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6), та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7) суд робить висновок, що складання акту пов'язано або із виявленням факту недостачі продукції за кількістю, або ж виявленого дефекту продукції за якістю. В інших випадках обов'язок зі складання акту відсутній.

Суд також вважає, що не є вірними посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості або інших документів відповідності якості продукції, як на одну з підстав безтоварності операцій, оскільки за змістом ч.1 та 2 ст.666 ЦК України єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві. При цьому право використання сертифікованої чи не сертифікованої продукції у власній господарській діяльності належить безпосередньо позивачу, який здійснює діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку.

Суд звертає увагу на те, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи приписи наведеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо податковим органом не доведено інше.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Харвест Контракт", ТОВ "Степ-Транс" та ТОВ "Рибні делікатеси".

Докази, якими відповідач обґрунтовує своє рішення, є обов'язковими, однак не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій.

Суд приходить до висновку, що податковим органом не доведено того, що позивачем було порушено встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями, а тому збільшення йому податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем є необґрунтованим.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 ПК України, також є неправомірним.

Таким чином, прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з платіжним дорученням №64 від 14.05.2015 року позивачем сплачено 487,20 грн. судового збору, тому такі витрати слід присудити на його користь.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 158-163, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому форми "Р" від 12.09.2014 року № 0043451702/2253.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2015 року

Суддя/підпис/У.Т. Данилюк"Згідно з оригіналом" Суддя У.Т. Данилюк