Рішення № 50936888, 15.09.2015, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 вересня 2015 року Справа № 913/553/15

Провадження №17/913/553/15

Суддя Фонова О.С., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Cєвєродонецьке об’єднання Азот», м. Сєвєродонецьк Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного підприємства «Укрзовніштрейдінвест», м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 8798,40 грн.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 8798,40 грн., за договором про відпуск води господарсько-питного призначення №17/ОГЭ-34(ПВ) від 01.03.2013.

Відповідач витребувані судом документи не надав, явку повноважних та компетентних представників у судові засідання 13.08.2015 та 15.09.2015 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, станом на час розгляду справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» (далі – позивач), як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю СП «Укрзовніштрейдінвест» (далі – відповідач), як Споживачем, укладено договір про відпуск води господарсько-питного призначення № 17/ОГЭ-34(ПВ) від 01.03.2013 (далі – Договір).

Згідно з п.1.1 Договору, Постачальник бере на себе зобов'язання відпускати Споживачеві воду господарсько-питного призначення в обсязі 44,472 тис.м3/рік.

В пункті 1.2 Договору вказано, що Споживач бере на себе зобов’язання своєчасно сплачувати отриману воду господарсько-питного призначення.

Також згідно п. 3.1 Договору, ціна води господарсько-питного призначення складає 5040,00 грн. за 1000 м3.

Відповідно до п. 3.2 Договору, ціна підлягає зміні при зміні цін на сировину, енергоресурси та інші складові собівартості з оформленням додаткової згоди.

Згідно пункту 3.3 Договору, Постачальник зобов’язаний після спливу розрахункового місяця направити Споживачу рахунок-фактуру з фактичним розрахунком за місяць, що сплинув.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що розрахунок за спожиту воду Споживач зобов’язаний провести до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Позивач свої зобов’язання щодо постачання води господарсько-питного призначення виконав, що підтверджується актами-прийому передачі товарної продукції від 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, які підписані та скріплені печатками обома сторонами.

Також відповідно до вимог Договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури, які були вручені відповідачу: №14194 від 31.03.2014 на суму 623,70 грн., №14342 від 30.04.2014 на суму 118,80 грн., №14382 від 31.05.2014 на суму 148,50 грн., №14463 від 30.06.2014 на суму 264,96 грн., №14519 від 31.07.2014 на суму 5059,08 грн., №14573 від 31.08.2014 на суму 2136,24 грн., №14635 від 30.09.2014 на суму 447,12 грн.

Доказом вручення цих рахунків є відмітка у журналі реєстрації вихідної внутрішньої кореспонденції, про отримання рахунків уповноваженим особою відповідача із зазначенням ініціалів особи, що отримала рахунки, дати отримання та номера вихідної реєстрації.

В порушення умов Договору, Відповідач не виконав свої зобов’язання щодо сплати рахунків, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у сумі 8798,40 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, борг на час розгляду справи не сплатив.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу воду господарсько-питного призначення на загальну суму 8798,40 грн., що підтверджується актами-прийому передачі товарної продукції від 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, які підписані та скріплені печатками обома сторонами (а.с. 22-28).

Пунктом 3.4 Договору визначено, що розрахунок за спожиту воду Споживач зобов’язаний провести до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідачем свої зобов’язання щодо оплати поставленої води виконані не були, у зв’язку з чим, в нього виник борг в сумі 8798,40 грн., який підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 8789,40 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю, з віднесенням судових витрат на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного підприємства «Укрвнештрейдінвест», Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5, ідентифікаційний код 14295594, на користь Приватного акціонерного товариства «Cєвєродонецьке об’єднання Азот», Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5, ідентифікаційний номер 33270581, заборгованість у сумі 8789,40 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., видати наказ.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 21.09.2015.

Суддя О.С. Фонова