Ухвала суду № 50930043, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/9991/13614/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі №2а-2930/11/2070

за позовом Акціонерного товариства «Стома»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові №0000030844 від 21.03.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в листопаді 2010 року, за результатами якої складено акт №688/44-016/00481318 від 18.03.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.1.8. ст.1, абз. «а» пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з неможливістю підтвердження заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість через відсутність документів, підтверджуючих фактичну сплату товарів постачальникам у листопаді 2010 року.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000030844 від 21.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 477003,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав договірні взаємовідносини з поставки товарів з ВАТ «Монофарм», ТОВ «Славена» та іншими контрагентами, з якими було укладено відповідні договори.

Реальність даних операцій підтверджується наявними податковими та видатковими накладними, рахунками фактури та відповідачем не спростовано.

Доводи відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, обґрунтовується не підтвердженням банківськими виписками факту списання грошових коштів з поточного рахунку ПАТ «Стома» на рахунок контрагента, тому позивачем не було фактично сплачено податок на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтували своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентом позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону.

Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, зокрема, платіжними дорученнями, які є первинними документами в розумінні ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують факт оплати позивачем ТМЦ контрагентам, що відповідачем не спростовано.

З аналізу норм пп.7.7.1 - 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Однак, таких доказів відповідачем, всупереч положенням ч.2 ст.71 КАС України суду не надано.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун