Постанова № 50902329, 06.04.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2377/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2010 року м. Одеса

12год. 48хв.

Зала судових засідань №210

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Аракелян М.М

При секретарі -Бєлогуб М.В.

За участю сторін:

Від позивача: не зявився.

Від відповідачів:

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області: ОСОБА_1 представник за довіреністю №3848/03 від 17.09.2009р.

Від Одеського обласного військового комісаріату: не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14.12.2005р. по справі №2-11453/05, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.05.2006р., у задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права та відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2008р. касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено частково; скасовано постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14.12.2005р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24.05.2006р. та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

15.01.2009р. вищевказана справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду. 16.01.2009р. відкрито провадження у справі №2-а-2377/09/1570 за позовом ОСОБА_2

21.09.2009р. до суду надійшли уточнення позовних вимог, в яких представник позивача просить суд визнати незаконними дії Одеського обласного військового комісаріату в частині застосування розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого постановами Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та №01 від 03.01.2002 року, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій в період з 01.01.2000р. по 30.06.2006р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком: - з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року - у розмірі 324,84грн.; - з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року - у розмірі 373,15 грн.; - з 01 січня 2002року по 31 грудня 2002 року - у розмірі 402грн.; - з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003року - у розмірі 402грн.; - з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року - у розмірі 427,03грн.; - з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року - у розмірі 498грн.; - з 01 січня 2006 року по 31 березня 2005 року - у розмірі 525грн.; - з 01 квітня 2006року по 30 червня 2006року - у розмірі 538,50грн. Також позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_2 перерахунок пенсії з 01 липня 2006 року з урахуванням його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 538,50грн. та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в подальшому сплачувати ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі не менше ніж 538,50грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_2 суму недоотриманого пенсійного забезпечення, що утворилася внаслідок проведеного перерахунку пенсії, за період з 1 січня 2000 року по день фактичного проведення перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (в редакції Закону до внесення змін Законом України від 05.10.2005 р. N 2939-IV), відповідно до якої учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, розмір якої відповідно до вимог чинного законодавства та принципів, закладених в Конституції України та нормах міжнародного права, повинен бути не меншим ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає, що з 01.07.2006р. він повинен отримувати підвищення до пенсії не менш ніж 538,5грн., оскільки при внесенні змін до ч.4 ст.12 Закону України №3551 Законом України №2939-VІ від 05.10.2005р. було значно збільшено обсяг його прав як учасника бойових дій, що суперечить Конституції України.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись, зокрема, на правомірність своїх дій у зв'язку з тим, що уповноважені органи Пенсійного фонду України у 2007 році здійснюють функції щодо призначення (перерахування) та виплати пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" на підставі статті 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.06 №1522; Пенсійний фонд України не є правонаступником Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, та інших відомств та не несе відповідальність за неправомірні дії або діяльність зазначених органів. Також відповідач зазначає, що відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З 01.01.2002р. набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 р. №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» якою встановлено, що розрахунок підвищень, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту» під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провадиться виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. З 01.07.2006р. у звязку із внесенням змін до законодавства розмір підвищення став складати 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також ГУПФУ в Одеській області наполягає на пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідач - Одеський обласний військовий комісаріат з адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, стверджуючи, зокрема, що використання розміру прожиткового мінімуму протягом періоду починаючи з 01.01.2000 року по 01.07.2006 для визначення розміру мінімальної пенсії за віком під час розрахунку підвищення пенсії учасників бойових дії не було передбачене жодним законом або нормативно-правовим актом. Частина 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; поширення дії ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на період до 12.01.2005 року не можливе у зв'язку з тим, що ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрала чинності з 12.01.2005 року. Розрахунок підвищення пенсії учасників бойових дії до 01.10.2003 року посадовими особами Одеського обласного військового комісаріату провадився виходячи з сум, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.1996 року, №831 від 26.07.1996 року, якими було визначено суму, з якої провадився розрахунок у розмірі 16 грн. 62 коп.; виплата підвищення пенсії учасникам бойових дій складала 24,93 грн. на місяць. 01.10.2003 року набрав чинності підпункт «е» пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету» від 03.01.2002 року, яким було встановлено, що розрахунок підвищень пенсії, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» провадиться виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. З 01.07.2009р. вказані виплати здійснюються у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З 01.01.2007р. функції щодо призначення та перерахунку пенсії військовослужбовцям здійснюють органи Пенсійного фонду України.

03.03.2010р. до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника ГУПФУ в Одеській області, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у справі копією посвідчення серії АА №528350, виданого 10.02.1997 року, в якому зазначено, що предявник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що не заперечується і відповідачами. З матеріалів справи вбачається також, що ОСОБА_2 є пенсіонером Міністерства оборони України, був звільнений з військової служби 19.01.2001р., отримує пенсію за вислугу років з 20.01.2001р., що вбачається з наявної у матеріалах справи копії розрахунку від 12.04.2001р.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (в редакції Закону до внесення змін Законом України від 05.10.2005 р. N 2939-IV) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 виплачувалось підвищення пенсії як учаснику бойових дій виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком на відповідний період, який був визначений постановами Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 березня 1996р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року» від 19.03.1996р. № 342, «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року» від 26.07.1996 р. № 831 і складав з 01.01.2000р. - 16,62 грн. Підпунктом «е» пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету» від 03.01.2002 року (дію якого з 01.10.2003р. поширено військовослужбовців Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003р. №1350 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб") встановлено, що розрахунок підвищень пенсії, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», провадиться виходячи з розміру 19 грн. 91коп.

Таким чином, ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком до 01.10.2003р. виплачувалося виходячи з розрахунку 24,93грн. (16,62*150%) та з 01.10.2003р. по 01.07.2006р. виплачувалося виходячи з розрахунку 29,87грн. (19,91*150%) та з 01.07.2006р. виходячи з розрахунку 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не заперечується ГУПФУ та Одеським обласним військовим комісаріатом та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних розрахунків.

Судом також встановлено, що до 01.01.2007р. виплату пенсії ОСОБА_2 проводив Одеський обласний військовий комісаріат, а з 01.01.2007р. Головне управління ПФУ в Одеській області згідно зі ст.99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» та Постанови Кабінету Міністрів України №1522 від 02.11.2006р. «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян».

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1522 від 02.11.2006р. та Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, в містах Києві та Севастополі затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 27.06.02 №11-2, функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам виконують головні управління ПФУ в областях.

На думку суду, невиплата позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком у період з 20.01.2001р. по 01.07.2006р. не відповідає приписам чинного законодавства України з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обовязки громадянина.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обчислюватися підвищення пенсії позивачу як учаснику бойових дій, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними, в звязку з чим, суд не може визнати ґрунтовними посилання відповідача на положення нормативних актів нижчих за юридичною силою, ніж Закон, які обмежують права та пільги учасників бойових дій, як на підставу не виплачувати пенсії у розмірі, встановленому ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту».

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами країни основних соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до статті 17 якого мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами, а згідно ст.6 цього Закону прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Пункт 1 частини 1 статті 7 КАС України одним із принципів здійснення правосудця в адміністративних судах визначає принцип верховенства права. Частиною 1 статті 8 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Крім того, згідно з частиною 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконними актами Кабінету Міністрів України змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту», є безпідставним.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно ст..1 цього Закону термін конвенція вживається у такому значенні: Конвенція Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950р. і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України; термін Суд Європейський суд з прав людини; термін практика Суду практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne v.Home Office (Case 41/74 van Duym v.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання підвищення пенсії учаснику бойових дій, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Крім того, слід звернути увагу, що визнавши порушення Україною статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини рішення у справі «Проніна проти України» аргументував тим, що «...заявниця посилалась, зокрема, на положення статті 46 Конституції, стверджуючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не зробили жодної спроби розглянути скаргу заявниці з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання в суді кожної інстанції».

Відповідно до ст.28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058-ІV від 09.07.2003р. (зі змінами та доповненнями) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та ч.1 ст.28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру підвищення пенсії ОСОБА_2 розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру підвищення, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та вказані положення не можуть бути підставою для відмови в реалізації права позивача на отримання підвищення до пенсії.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким чином, застосування постанов Кабінету Міністрів України, на який посилається відповідач, які протирічать законам України, є неприпустимим, з огляду на приорітетність законів над підзаконними актами.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач як учасник бойових дій повинен був отримувати підвищення до пенсії у розмірі 150% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України „Про прожитковий мінімум" за поданням Кабінету Міністрів України щорічно, з 2001 р. по 2004 р. включно, затверджувався Державний бюджет України, який встановлює розмір прожиткового мінімуму, зокрема:

Законом України від 22.03.2000 р. № 2330-3 «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001рік» для осіб, які втратили працездатність, встановлений прожитковий мінімум у розмірі 248,77 грн. на місяць.

Законом України від 15.11.2001 р. № 2780-3 «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» для осіб, які втратили працездатність, встановлений прожитковий мінімум у розмірі 268,00 грн. на місяць.

Законом України № 247-ІІІ «Про прожитковий мінімум на 2003 рік» дія статті 1 Закону України № 2780-3 в частині визначення прожиткового мінімуму, було продовжено на 2003 рік - в розмірі 268,00 грн. на місяць.

Законом України від 11.05.2004 р. №1714-3 «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» для осіб, які втратили працездатність, встановлений прожитковий мінімум у розмірі 284,69 грн. на місяць.

Відповідно до ст.63 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить 332грн.

Відповідно до ст.65 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня - 350грн., з 1 квітня - 359грн., з 1 жовтня - 366грн.

На підставі викладеного, позивач як учасник бойових дій на протязі періоду з 01.01.2000р. по 01.07.2006р. мав право на отримання підвищення пенсії у таких розмірах:

- з 20 січня 2001р. по 31 грудня 2001р. щомісячно у розмірі 373,15грн. (248,77*150%);

- з 01 січня 2002р. по 31 грудня 2003р. щомісячно у розмірі 402грн. (268*150 %);

- з 01 січня 2004р. по 31 грудня 2004р. щомісячно у розмірі 427,03грн. (284,69*150%);

- з 01 січня 2005р. по 31 грудня 2005р. щомісячно у розмірі 498грн. (332*150 %);

- з 01 січня 2006р. по 31 березня 2006р. щомісячно у розмірі 525грн. (350*150 %);

- з 01 квітня 2006р. по 30 червня 2006р. щомісячно у розмірі 538,5грн. (359*150%).

Не підлягають задоволенню вимоги позивача, що стосуються виплати підвищення пенсії до 20.01.2001р., з огляду на те, що пенсія за вислугу років ОСОБА_2 була призначена лише з 20.01.2001р., що підтверджується матеріалами справи.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача, що стосуються виплати підвищення пенсії починаючи з 01.07.2006р., оскільки 01.07.2006р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 5 жовтня 2005 року №2939-IV, відповідно до якого учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказані вище зміни внесені в Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не скасовувались та не визнавалися Конституційним судом України неконституційними, а тому позовні вимоги, що стосуються виплати підвищення пенсії починаючи з 01.07.2006р., не підлягають задоволенню, виплати підвищення здійснювалися ОСОБА_2 як учаснику бойових дій відповідно до положень діючого на законодавства.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в подальшому сплачувати ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі не менше ніж 538,5грн., тоді як відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, зі змісту наведеної імперативної норми закону вбачається, що рішення суду не може прийматись як застереження від будь-яких порушень, та не може бути умовним, а розглядати справу та приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявні неіснуючі порушення, суперечить приписам чинного законодавства України.

Відповідачі, заперечуючи проти позову, не довели суду правомірність та ґрунтовність невиплати позивачу у повному обсязі підвищення пенсії у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 20.01.2001 року по 01.07.2006р.

Проте, частково приймаються до уваги посилання ГУПФУ в Одеській області на пропуск позивачем передбаченого ст.99 КАС України строку для звернення до суду з позовом з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.2,3 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовом 29.08.2005р., що вбачається з відповідного штаму канцелярії Приморського районного суду м.Одеси на позовній заяві.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що сума не отриманого позивачем підвищення до пенсії є заборгованістю, а отже може розглядатись як власність ОСОБА_2

За таких обставин до захисту права позивача на отримання спірних виплат суд вважає за можливе застосувати строк звернення до суду з позовом, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України, а саме загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Виходячи з наведеного, строк звернення до суду з позовними вимогами про зобовязання нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії починаючи з 29.08.2002р. не був пропущений позивачем та не підлягають задоволенню через пропуск строку звернення до суду вимоги позивача, що стосуються періоду з 20.01.2001р. по 28.08.2002р.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти іншу ніж зазначена у п.п.1-8 ч.2 цієї статті постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, виходячи з чого резолютивна частина постанови має бути викладена в редакції, що гарантує виконання судової постанови та отримання позивачем суми невиплаченого у повному обсязі як учаснику бойових дій підвищення до пенсії.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в частині вимог, що стосуються визнання протиправними дій Одеського обласного військового комісаріату з невиплати у повному обсязі підвищення пенсії ОСОБА_2 як учаснику бойових дій у період з 20.01.2001р. по 01.07.2006р., перерахунку та виплати як учаснику бойових дій підвищення пенсії за період з 29.08.2002року по 01.07.2006р., а доводи Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в цій частині мають бути відхилені, як такі, що суперечать конституційним нормам в сфері соціального захисту громадян (ст.ст.22,46,92 Конституції України).

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату з невиплати у повному обсязі підвищення пенсії ОСОБА_2 як учаснику бойових дій у період з 20.01.2001р. по 01.07.2006р.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 (65117, м.Одеса, вул.Ак. Заболотного, 24, кв.121, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) підвищення пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за виключенням виплаченої частини підвищення пенсії за період з 29.08.2002 року по 01.07.2006р., а саме виходячи з розрахунку:

- з 29 серпня 2002р. по 31 грудня 2003р. - у розмірі 402грн. щомісячно;

- з 01 січня 2004р. по 31 грудня 2004р. - у розмірі 427,03грн. щомісячно;

- з 01 січня 2005р. по 31 грудня 2005р. - у розмірі 498грн. щомісячно;

- з 01 січня 2006р. по 31 березня 2006р. - у розмірі 525грн. щомісячно;

- з 01 квітня 2006р. по 30 червня 2006р. - у розмірі 538,5грн. щомісячно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 06.04.2010р.

Суддя М.М. Аракелян