Ухвала суду № 5084506, 19.02.2008, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2008 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Віхрова В. В., Гайдук В. І., Дерев'янка О. Г.,

розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні в попередньому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) до ОСОБА_1про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) на рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

АК Промінвестбанк (ЗАТ), в особі філії «Відділення ГИБ в м. Бровари Київської області», (код ЄДРПОУ 00039002, м. Київ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої через відшкодування шкоди на користь потерпілої від злочину, вчиненого ОСОБА_1., який перебував у трудових відносинах з АК Промінвестбанк (ЗАТ), у зв'язку з чим останній порушував питання про стягнення на свою користь відшкодування в сумі 17 968 гривень 95 коп.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2006 року позов АК Промінвестбанку (ЗАТ) задоволений частково і на його користь стягнуто з ОСОБА_1. 15 200 гривень відшкодування матеріальної шкоди, а в іншій частині відмовлено; судові витрати віднесені на рахунок відповідача з відшкодуванням АК Промінвестбанку (ЗАТ) з ОСОБА_1. 152 гривні.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2006 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1., і рішення місцевого суду змінене зі зменшенням суми стягнення до 10 000 гривень, у зв'язку з чим перерозподілені судові витрати з відшкодуванням з ОСОБА_1. на користь позивача 100 гривень оплаченого ним судового збору.

У касаційній скарзі АК Промінвестбанк (ЗАТ), в особі філії «Відділення ГОБ в м. Бровари Київської області», вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, відзначаючи, що в порядку регресу відповідач має відшкодувати суму всіх майнових втрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, в тому числі на ремонт автомобіля, судові витрати понесені за розгляд справи за позовом потерпілої, з огляду на що порушує питання про скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення місцевого суду, що помилково скасоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах касаційної скарги, дійшла висновку, що підстави для перегляду рішення апеляційного суду та його зміни чи скасування відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 27.01.2004 о 07 год. 55 хв. біля автобусної зупинки «Сьома школа» на вулиці Гагаріна в м. Бровари Київської області відповідач, керуючи належним на праві власності позивачу автомобілем «Шкода-Октавія», НОМЕР_1, на порушення п. 18.1 Правил дорожнього руху не дав дороги пішоходу ОСОБА_2. , яка переходила дорогу на нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого завдав їй тілесних ушкоджень середнього ступня тяжкості, за що відповідач засуджений вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2004 за ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку з чим позивач 13.06.2005 на виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29.12.2004, яке вступило в законну силу 17.03.2005 і стало остаточним 06.07.2005, відшкодував ОСОБА_3 як матері потерпшої, 15 000 гривень завданої моральної шкоди, 821 гривень 89 коп. судових витрат, а

Справа № 33ц-128 кс/08; 6-19075 св06

Головуючий у першій інстанції: Білик Г. О. Категорія: 04

Суддя-доповідач: Віхров В. В.

2

 також позивач сплатив 1 582 гривень 19 коп. виконавчого збору. Також встановлено, що автомобілем «Шкода-Октавія» відповідач керував у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків з трудового договору з позивачем, з яким перебував у трудових відносинах з 18.04.2001 до 05.04.2005. При цьому, відповідач не має постійного заробітку, житла, підсобного господарства та земельної ділянки, є інвалідом третьої групи та учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС другої категорії, має сім'ю з п'яти осіб.

Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, серед іншого відзначив, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, правильно застосував ст. 134 КЗпП України, визначаючи підстави матеріальної відповідальності за шкоду завдану позивачу, яка включає відшкодування моральної шкоди, витрат на оплату експертизи, сплачений виконавчий збір, проте не повною мірою врахував особу відповідача, його сімейний і майновий стан, стан його здоров'я, добровільне відшкодування потерпілій витрат на лікування, як того вимагає ст. 137 КЗпП України, через що стягувана сума має бути зменшена.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Суд у цій справі за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку в межах касаційної скарги і вимог, які були заявлені у суді першої інстанції, перевіряє правильність застосування судом першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, у зв'язку з чим доводи щодо неврахування витрат на ремонту автомобіля до уваги не приймаються, оскільки такі вимоги в суді першої інстанції в цій справі не заявлялися.

Колегія суддів відзначає, що згідно з ст. 130 КЗпП України відшкодуванню підлягає лише дійсна пряма матеріальна шкода, до якої належить віднести і необхідність провести зайві грошові виплати на користь третіх осіб через порушення працівником трудових обов'язків, на що вказував Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 29.12.1992 за № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», а тому виконавчий збір, сплачений позивачем, витрати позивача на відшкодування затрат на проведення експертизи і оплати судового збору в межах розгляду справи з позовом потерпілої від дорожньо-транспортної пригоди особи не відносяться до прямої матеріальної шкоди, оскільки є наслідком оспорювання прав ОСОБА_3. з боку самого позивача та невиконання позивачем в добровільному порядку рішення суду, яке вступило в законну силу, тобто наслідком протиправної поведінки не відповідача, а самого позивача. Через це відмова місцевого та апеляційного судів в задоволенні цих вимог позивача є законною та справедливою.

Оскільки встановлено, що відшкодування позивачем на користь ОСОБА_3. засноване на деліктному зобов'язанні позивача як володільця джерела підвищеної небезпеки, а покриття цих витрат позивача відноситься до трудових договірних відносин між позивачем та відповідачем, то суди правильно дійшли висновку, що ст. 1191 ЦК України, яка регулює позадоговірні відносини, до вимог позивача не застосовується, і правильно застосували п.3 ст. 134 КЗпП України. У зв'язку з цим, в разі вчинення відповідачем злочину з необережності апеляційний суд за наявності до того підстав застосував ст. 137 КЗпП України.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, а оскаржуване судове рішення ухвалене з суворим додержанням норм процесуального права, правильне по суті та справедливе і згідно з ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Керуючись, ст. ст. 323, 332, 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.