Постанова № 5081514, 09.09.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-14861/08 Головуючий у І інстанції Хрипун О.О.

Суддя-доповідач Коротких А.Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Глущенко Я.Б.,

Мельничука В.П.,

при секретарі Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 23 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2004 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.07.2004 року № 0000271604/0. В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.07.2004 року № 0000271604/0 на загальну суму 9286936,90 грн., з яких донарахованих податкових зобовязань по податку на додану вартість 4649692,91 грн. та нарахованих штрафних санкцій по податку на додану вартість 4637243,99 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 23 листопада 2007 року позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.07.2004 року № 0000271604/0 в частині визначення Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 9286696,95 грн., в тому числі податок на додану вартість 4649692,91 грн., штрафні санкції по податку на додану вартість 4637004,04 грн. В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегією суддів встановлено, що 14.07.2004 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків видане податкове повідомлення-рішення № 0000271604/0, яким згідно з п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами», п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. п. 4.1, 4.2, 4.9 ст. 4; п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7; п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 12 Указу Президента України від 07.08.1998 року № 857/98 «Про деякі зміни в оподаткуванні», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 9287237,04 грн., в тому числі 4649893,00 грн. основний платіж, 4637344,04 грн. штрафні санкції. Вказане повідомлення-рішення прийняте на підставі зведеного акта перевірки № 460/16-4/00131305 від 12.07.2004 року «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» за період з 01.04.2001 року по 31.12.2002 року». Як слідує з акта перевірки, податкові зобов'язання з податку на прибуток визначені позивачу у зв'язку з тим. що: - позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту витрати зі сплати ПДВ у зв'язку з придбанням товарів та послуг, вартість яких не відноситься до валових витрат (вартість паливно-мастильних матеріалів для легкового автотранспорту), витрати на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, вартість транспортування електричної енергії понад встановлені нормативи, амортизаційні нарахування на основні засоби холодильник); - позивачем завищено податковий кредит по операціям, за якими позивач розраховувався не власними коштами, а коштами позабюджетного фонду; позивачем несвоєчасно визначені податкові зобов'язання з ПДВ, однак штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку не нараховані та не сплачені; до складу податкового кредиту позивачем віднесені витрати зі сплати податку, що не підтверджені документально. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та безпідставність застосування до позивача відповідних штрафних санкцій. Однак, з таким висновком суду не можна погодитись. Суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що позивач правомірно збільшив податкові зобов'язання у вересні 2001 року на суму балансуючих операцій, виходячи з того, що податковим періодом, в якому відбулися бартерні операції по укладеній між ДП «Енергоринок» та АЕК «Київенерго» угоді про припинення взаємних вимог від 05.07.2001 року та додатковій угоді № 21/09-1 від 07.09.2001 року, є вересень 2001 року, в якому АЕК «Київенерго» виписала податкову накладну № 935 від 28.09.2001 року на суму 5575332,99 грн., крім того ПДВ в сумі 1115066.60 грн. Відповідно до вимог абз. 2. п. 12. Указу Президента України від 07.08.1998 року № 857/98 «Про деякі зміни в оподаткуванні», під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України податок справляється за повною ставкою, у тому числі під час обміну товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою. Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 6 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, передбачена виписка податкової накладної в момент виникнення податкових зобов'язань. У зв'язку із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.12.1999 року № 1274-ХІV, було скасовано застосування нульової ставки ПДВ при здійсненні операцій з продажу електроенергії незалежно від форми проведення розрахунків. Згідно з вимогами п. 10 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 07.08.1998 року № 857/98 та п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», за операціями з продажу електроенергії до 1 січня 2001 року датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку в оплату товарів або отримання інших видів компенсації вартості таких товарів, а датою виникнення права на податковий кредит у продавця зазначених товарів, є дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату придбаних ним товарів. Таким чином, у випадку проведення розрахунків за відпущену електроенергію грошовими коштами, шляхом проведення взаємозаліків та іншими видами погашення заборгованості, відмінної від грошової, виписується податкова накладна та здійснюються записи в книзі продажу товарів (робіт, послуг). По операціях здійснення розрахунків за електроенергію, відпущену в 2000 році, ПДВ з обсягів продажу електроенергії включається до рядка 1 податкових декларацій про ПДВ.

З 01.01.2001р. датою збільшення податкових зобов'язань, відповідно до п.7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця або дата відвантаження товарів за ставкою 20 %.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що в листопаді 2001 року підстави для нарахування позивачу ПДВ в сумі 3510,83 грн. відсутні, оскільки вартість гаражу, яка згідно з доповненням до договору від 19.02.2002 року № 2АЕР № 145417 становила 23945 грн., було змінено в лютому 2002 pоку, податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 3510,83 грн. повинні бути нараховані на дату підписання акту прийому-передачі об'єкту, в зв'язку з наданням яких змінено первісну вартість, або на дату отримання коштів від покупця.

Згідно з п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 pоку№2181-IIIпередбачено право позивача подати уточнюючий розрахунок коригувань сум ПДВ.

Таким чином, позивач мав подати розрахунок коригувань сум ПДВ, а отже, висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що право на податковий кредит у позивача виникло саме в момент відвантаження товарів (поставки природного газу) від ДК «Газ України», УМГ «Київтрансгаз», ДК «Укратрансгаз», НАК «Нафтогаз України» в жовтні 2001 року, що засвідчено даними обліку. Податкова накладна повинна бути виписана продавцем згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в момент виникнення податкових зобовязань.

Даний висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Не обґрунтованими також є висновки суду першої інстанції, що фінансування будівництва енергоблоку № 3 Київської ТЕЦ № 6 здійснювалося з цільового позабюджетного фонду, сформованого за рахунок надходження грошових коштів від впровадження цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію. Оскільки затверджений тариф на відпуск електричної енергії (з урахуванням надбавки) є ціною реалізації, кошти, отримані від реалізації продукції, після сплати податків є коштами позивача.

Відповідно до ст.22.23 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, кошти, нараховані (отримані) у складі ціни продажу електричної та теплової енергії у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, які спрямовуються на фінансування витрат, пов'язаних з добудовою енергоблоку до 01.01.2002 року не включалися до валового доходу платників податку (енергокомпаній). Для зарахування коштів отриманих від впровадження цільової надбавки, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 року № 979 «Про фінансове забезпечення будівництва енергоблока № 3 Київської ТЕЦ-6» із змінами і доповненнями. Позивач мав забезпечити створення цільового позабюджетного фонду для фінансування робіт, пов'язаних виключно із закінченням будівництва блока № 3 Київської ТЕЦ-6.

Так, позивачем 30.09.1998 року у АБ «Брокбізиесбанк» було відкрито субрахунок № 260450110200/980 для зарахування грошових коштів, отриманих у складі ціни продажу електричної та теплової енергії у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію. які спрямовувалися на фінансування витрат, пов'язаних з добудовою енергоблоку № 3 Київської ТЕЦ-6.

Оскільки, фінансування будівництва енергоблоку № 3 позивачем здійснювалося з цільового позабюджетного фонду, сформованого за рахунок надходження грошових коштів від впровадження цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, а не за власні кошти, то витрати на таке будівництво не є витратами платника податку та, відповідно до пп. 8.1.1.п. 8.1.ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, не підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», із змінами і доповненнями податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,що підлягають амортизації.

Що стосується висновку суду першої інстанції щодо того, що філіалом позивача «Енергоавтотранс» придбавались паливно-мастильні матеріали, які використовувались для надання автотранспортних послуг, вартість паливно-мастильних матеріалів відносилась до складу валових витрат, а суми ПДВ, сплачені при їх придбанні, до складу податкового кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності: легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій.

Відповідно до облікової політики позивача, до складу валових доходів філіалу «Енергоавтотранс» віднесено вартість автотранспортних послуг, в тому числі наданих іншим філіалам позивача (які не мають статусу юридичних осіб). Отже вказані транспортні послуги надавались в межах однієї юридичної особи, тобто здійснювалось обслуговування не сторонніх осіб.

А тому, до податкового кредиту неправомірно віднесено суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням паливно-мастильних матеріалів, вартість яких відноситься до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що витрати позивача підтверджені належним чином оформленими авансовими звітами осіб, які перебували у відрядженні, і за своїм змістом є витратами на відрядження, віднесення даних витрат до складу валових витрат відповідає пп.5.4.8. п. 5.4. cт. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідно до пп. 5.4.8. п. 5.4. cт. 5 вказаного закону, який встановлює особливий порядок оподаткування витрат на відрядження, до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найом інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

З аналізу вказаної норми випливає, що безпідставним є включення позивачем до валових витрат тих, що необґрунтовані виробничою потребою, наприклад оренда для перельоту працівника підприємства окремого літака чи, як в даному випадку, сервісне обслуговування VІР залу аеропорту «Бориспіль». Витрати на сервісне обслуговування VІР залу аеропорту не можна вважати обґрунтованими, оскільки дані витрати не повязані безпосередньо із перельотом. Крім того, суд підкреслює той факт, що розрахункові документи та податкові накладні, які засвідчують отримання вказаних послуг, виписані різними юридичними особами, а це свідчить про наявність двох окремих вартостей (перельоту як такого і сервісного обслуговування) і спростовує включення такого обслуговування до вартості перельоту.

Що стосується віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 3199,66 грн., сплачених у складі вартості придбаних основних засобів, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог пп. 8.1.2 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів, придбаних для власного виробничого використання.

Згідно з пп. 8.1.4. п. 8.1. ст. 8 вказаного закону, витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Так, позивачем не наведено правового обґрунтування того, що придбаний холодильник відноситься до основних фондів та використовується ним у господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Колегія суддів не приймає до уваги той факт, що при купівлі-продажу електроенергії передача електричної енергії проводиться за допомогою електричних мереж, і втрати електроенергії, в тому числі як в межах нормативних значень технологічних втрат електроенергії, так і понаднормативні технологічні втрати, є втратами, які супроводжують процеси передавання електричної енергії.

Проте важливе значення має та обставина, що електрична енергія в подальшому не була використана позивачем в господарській діяльності, а була втрачена при транспортуванні електроенергії понад нормативи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, обов'язковою умовою віднесення витрат до складу валових є те, що витрати здійснюються на придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у господарській діяльності платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про електроенергетику» № 575/97-ВР від 16.10.1997 року, під поняттям «енергія» розуміється електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, судові експерти та суд першої інстанції виходили з того, що витрати при транспортуванні електроенергії є валовими витратами, оскільки понесені обєктивно через необхідність доставки, тобто всі витрати на придбання товарів для виготовлення електроенергії, яка була використана з метою отримання доходу.

Однак основоположним фактором є та обставина, що у даній сфері виробництва існують певні нормативи втрати електроенергії під час її транспортування.

Методика нормування технологічних витрат електроенергії на передачу в електричних мережах та програмне забезпечення (Технічна експертиза нормативних характеристик та нормативних значень технологічних витрат електроенергії на передачу по електричних мережах) АЕК «Київенерго», проводиться структурним підрозділом Мінпаливенерго ВАТ «Львів ОРГРЕС», відповідно до укладених договорів.

Так, перевіркою було встановлено, що під час транспортування електроенергії Позивачем було втрачено електроенергії більше, ніж передбачено відповідними нормативами втрати електроенергії під час її транспортування.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати на придбання товарів (робіт, послуг), понесені в зв'язку з виробництвом електроенергії, втраченої при передачі в мережах понад затверджені постановами НКРН нормативи, та які не були використані у власній господарській діяльності (вважаються невиробничими витратами) і не повинні включатися до валових витрат.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає належних доказів в обґрунтування заявлених позивачем вимог в цій частині позову та вважає безпідставним віднесення до валових витрат витрати, що понесені понад встановлені нормативи.

Колегія суддів також не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що основні фонди, які знаходяться на балансі філіалу позивача, призначені для здійснення його основної діяльності, а саме надання послуг оздоровчих закладів та закладів відпочинку, не є об'єктами соціальної інфраструктури.

Відповідно до пп. 5.4.9. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації): дитячих ясел або садків; закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку; дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю; закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам; спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів); приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку; багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад; дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

Таким чином, пп. 5.4.9 п. 5.4. ст. 5 вказаного Закону передбачено вичерпний перелік обєктів соціальної інфраструктури, витрати на утримання та експлуатацію яких відносяться до складу валових витрат, а тому будинки відпочинку та туристичні бази до такого переліку не входять.

Висновок судово-бухгалтерської експертизи та суду першої інстанції про те, що такі обєкти не відносяться до обєктів соціальної інфраструктури суперечить загальному їх змісту та призначенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення відповідача та доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 23 листопада 2007 року скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.07.2004 року № 0000271604/0 в частині визначення Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 9286696,95 грн., в тому числі податок на додану вартість 4649692,91 грн., штрафні санкції по податку на додану вартість 4637004,04 грн.

У задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Господарського суду м. Києва від 23 листопада 2007 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді: