Ухвала суду № 50800787, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/34406/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі №2а-2503/12/1370 (130213/12/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова №0000112321 від 13.01.2012 та №0000932321 від 04.04.2012.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, за результатами якої 16.12.2011 складено акт №269/23-9/31145017.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог:

- пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.14.1.11, пп.14.1.13 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (із внесеними змінами та доповненнями), п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями), п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2550057 грн., у тому числі: 3 кв. 2010 року - в сумі 224288 грн., 4 кв. 2010 року - в сумі 1177547 грн., 1 квартал 2011 року - в сумі 201311 грн., 2 квартал 2011 року в сумі 366344 грн., 3 квартал 2011 року в сумі 580567 грн.;

- пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168-97/ВР від 03.04.1997 (із змінами та доповненнями), п.198.3 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2236176 грн., у тому числі: за липень 2010 року в сумі 48936 грн., за серпень 2010 року в сумі 64312 грн., вересень 2010 року в сумі 77022 грн., за грудень 2010 року в сумі 936021 грн., за лютий 2011 року в сумі 27856 грн., за березень 2011 року в сумі 77373 грн., за квітень 2011 року в сумі 145366 грн., за травень 2011 року в сумі 17573 грн., за червень 2011 року в сумі 208029 грн., липень 2010 року в сумі 76593 грн., серпень 2011 року в сумі 245442 грн., вересень 2011 року в сумі 311653 грн.

За висновками податкового органу вказані порушення полягають у тому, що господарські операції позивача з ТОВ «Візіон Україна», ТОВ «Русто», ТОВ «Стімтрейд», ТОВ «Хлібекспорт» не мали реального характеру, а тому позивачем безпідставно завищено валові витрати та податковий кредит.

На підставі акта перевірки 13.01.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112321 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 2788614,75 грн. (основний платіж - 2438155 грн., штрафні (фінансові) санкції - 350459,75грн.) та податкове повідомлення-рішення №0000102321 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 2620888,30 грн. (основний платіж -2191946 грн., штрафні (фінансові) санкції -428942,30 грн.).

Рішенням ДПС у Львівській області про результати розгляду первинної скарги від 26.03.2012 податкове повідомлення-рішення №0000112321 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0000102321 скасовано в частині 4 грн. штрафних санкцій, у зв'язку з чим відповідачем прийнято 04.04.2012 податкове повідомлення-рішення №0000932321 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 2620884,30 грн. (основний платіж - 2191946 грн., штрафні (фінансові) санкції - 428938,30 грн.).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналогічні вимоги містили положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є: роздрібна торгівля офісним та комп'ютерним устаткуванням, електромонтажні роботи, оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, діяльність автомобільного вантажного транспорту, ремонт і технічне обслуговування електронно-обчислювальної техніки. Згідно сертифікату відповідності позивач є виробником системних блоків «Нео».

11.05.2010 позивачем укладено з ТОВ «Візіон Україна» договір поставки, предметом якого є продукція, замовлена покупцем для поставки згідно асортименту та за цінами визначеними прейскурантом постачальника, розміщеного на сайті.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Візіон Україна» передано позивачеві обладнання, комп'ютерні комплектуючі, витратні матеріали для оргтехніки тощо, що підтверджується видатковими та податковими накладними, доставка придбаного товару позивачем здійснювалась самостійно, що підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля, посвідченнями про відрядження працівників, розрахунки проведені шляхом передачі векселів на суму 1906689,40 грн. згідно акта приймання передачі векселів, придбаний товар позивач використав у власній господарській діяльності, шляхом реалізації покупцям, що підтверджується карткою руху товарів.

Отримання позивачем обладнання, комп'ютерних комплектуючих, витратних матеріалів для оргтехніки тощо від ТОВ «Русто» підтверджується наявними видатковими та податковими накладними, оплата придбаного товару здійснена позивачем шляхом безготівкових розрахунків згідно платіжних доручень, зазначені операцій відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 за відповідні періоди , замовлення товару здійснювалося шляхом надсилання електронних повідомлень-замовлень, використання придбаного товару у власній господарській діяльності шляхом підтверджується карткою руху товарів.

На весь поставлений ТОВ «Візіон Україна» та ТОВ «Русто» товар наявні сертифікати відповідності.

Подальша реалізації позивачем вищезазначеного обладнання, комп'ютерних комплектуючих та витратних матеріалів відповідачем не заперечується.

10.12.2010 позивачем укладено з ТОВ «Хлібекспорт» договір купівлі продажу №10-12, предметом якого є купівля позивачем сорго в кількості 3000 т. на суму 5616126,61 грн. Виконання договору підтверджується актом прийняття-передачі №1 від 24.12.2010, видатковою накладною №228 від 24.12.2010, податковою накладною №246 від 24.12.2010, рахунком на оплату №273 від 24.12.2010 на суму 5616126,61 грн., оплата проведена шляхом безготівкових розрахунків згідно платіжних доручень.

Зазначений товар в подальшому реалізований компанії T&Co.S.A.» Панама за договором від 10.12.2010 комісії №8/12, укладеним з ТОВ «Гермес Агро» (комісіонер), що підтверджується актом прийому передачі №1 від 24.12.2010, згідно з яким позивач передав комісіонеру сорго в кількості 3189,169 тон., актом-звітом комісіонера №1 від 31.12.2010, контрактом №S13 від 13.12.2010, укладеним за посередництвом Одеської аграрної біржі (контракт №08/12-1-Е від 13.12.2010), посвідченням про реєстрацію від 13.12.2010, вантажними митними деклараціями з відмітками митниці про перетин товаром кордону.

Придбання позивачем товарів та послуг у ТОВ «Стімтрейд» підтверджується видатковими накладними на запчастини для автомобіля МВ Спрінтер та виконання робіт по фарбуванню автомобіля після пошкодження, що підтверджується страховим актом №32-239-10-01/10 від 31.08.2010, повідомленням про страховий випадок, актами огляду та пошкодження транспортного засобу, актом здачі-прийняття робіт (фарбування) №ОУ-071203 від 12.07.2010, платіжним доручення №770 від 20.08.2010.

ТОВ «Стімтрейд» видано позивачу податкову накладну від 04.06.2010 №60406 та податкову накладну від 06.08.2010 №80603.

Зазначені операції відображені позивачем в бухгалтерському обліку в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 6852, картці рахунку 6852 за відповідні періоди.

Наявні первинні документи давали судам попередніх інстанцій правові підстави для висновку про реальність спірних господарських операцій з ТОВ «Візіон Україна», ТОВ «Русто», ТОВ «Стімтрейд», ТОВ «Хлібекспорт» та правомірність формування позивачем за їх наслідками у періоді, що перевірявся, валових витрат та податкового кредиту.

На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак, доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун