Ухвала суду № 50800781, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/39992/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №33»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2-а-16502/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №33»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Шляхове ремонтно-будівельне управління №33» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції від 07.12.2011 № 0010362340.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

ПАТ «Шляхове ремонтно-будівельне управління №33» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову першої інстанції, обґрунтовуючи вимоги порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 07.12.2011 № 0010362340 від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 245071 грн. за липень 2011 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 183803 грн. слугували висновки невиїзної документальної позапланової перевірки, викладені в акті від 14.11.2011 № 2568/234/05422384, про порушення вимог п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

За висновками податкового органу порушення полягали в тому, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями з придбання товару - палива пічного для виробничих потребу ТОВ «Антей-95» на підставі договору від 01.01.2011 № 01/01 та додаткової угоди від 01.05.2011 № 1.

Податковий орган вважає, що вказані операції є нереальними. Реальність вказаних операцій поставлена податковим органом під сумнів з огляду на неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Антей-95» через відсутність вказаної юридичної особи за адресою місцезнаходження. Крім того, податковий орган посилається на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, згідно з якими ТОВ «Антей-95» сформовано сумнівний кредит з ТОВ «Декос Альянс».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального придбання позивачем товарів підтверджено доказами.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що складені за операціями з ТОВ «Антей-95» податкові накладні не відповідають вимогам Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

22.11.2011 за N 1333/20071, у зв'язку з чим такі накладні позбавлені сили податкових та розрахункових документів.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України, при визначенні суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), - ст. 200 цього кодексу, зокрема п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200.

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, обчисленні від'ємного значення підстави для позбавлення його права на податковий кредит та від'ємне значення відсутні.

Висновки про нереальний характер господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише відсутністю контрагента платника податку за місцезнаходженням.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Податковий кодекс України не ставить право на формування податкового кредиту та відємного значення з податку на додану вартість залежно від факту проведення зустрічних перевірок (звірок) постачальників та підтвердження сплати ними податку на додану вартість.

Допущені постачальниками порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та формування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції належним чином досліджено обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій та встановлено, що господарські операції позивача підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судом як належні та достатні докази. Товар використано в межах господарської діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції не спростував встановлених судом першої інстанції в результаті дослідження та оцінки доказів в їх сукупності - первинних документів, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, обставин щодо придбання товарів, та помилково оцінив як такі, що не підтверджують господарські операції, податкові накладні №№ 8 13 через помилкове зазначення в них виду та дати цивільно-правової угоди щодо поставки товару, а саме: замість договору купівлі-продажу від 01.01.2011 № 01/01 вказано договір поставки від 03.01.2011 № 1.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема помилки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) робіт та послуг, не можуть розглядатися як підстави для позбавлення такого платника права на нарахування податкового кредиту.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №33» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012.

Ухвала набирає законної сили з набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун