Ухвала суду № 50800370, 15.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1658/15

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

15 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

секретар судового засідання: Лиса С.Д.,

за участі:

представника позивача: Жолудя І.О.

представників відповідача: Наголюк Т.А., Кучерявої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач та позивач подали апеляційні скарги, в яких просили постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня року скасувати та прийняти нове рішення.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити. Одночасно заперечили проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник позивача підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Славутської об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Поділля Елеватор» код ЄДРПОУ 35291996 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року» № 667-22-35291996 від 14.11.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 667-22-35291996 від 14.11.2014 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України, тобто заниження податку на прибуток в сумі 628101 грн., в тому числі за 2 квартал 2012 року в сумі 3363 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 120307 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 268010 грн., за 4 квартал 2013 року в сумі 236421 грн.

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в сумі 350091 грн., в тому числі за листопад 2012 року в сумі 349728 грн., за серпень 2013 року в сумі 4799 грн., за листопад 2013 року в сумі 4436 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв, зокрема наступні податкові повідомлення-рішення від 09.12.2014 року:

- № 0004702201 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем з податку на додану вартість на 525136,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 350091 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 175045,50 грн.,

-№ 0004662201 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем з податку на прибуток в сумі 942151,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 628101 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 314050,50 грн.

Позивач не погодився із вказаними рішеннями та оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, адже висновки відповідача на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення частково підтвердились в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами господарських операцій із контрагентами ТОВ «Сузір'я Альпіонн», ТОВ «Балтік Біо Трейд», ПП «Олівде», ПП «Гамма система», ТОВ «Агроконтакт», ТОВ «Торговий дім «КМД», так як дані операції, на думку податкового органу, є безтоварними.

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із контрагентами ТОВ «Сузір'я Альпіонн», ТОВ «Балтік Біо Трейд», ПП «Олівде», ПП «Гамма система», ТОВ «Агроконтакт», ТОВ «Торговий дім «КМД», які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності позивача. Тобто, ці операції не мали реального характеру, а відбувалось лише їх документування.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач в період який охопила перевірка, мав господарські правовідносини із вказаними контрагентами на підставі наступних договорів:

-договір поставки № 96 від 2012 року, укладений позивачем із ПП «Генус Меркс», згідно якого постачальник зобов'язується поставити позивачу інфрачервоний аналізатор «Інфраскан» із калібруванням на ячмінь, пшеницю, соняшник, ріпак та млин лабораторний ЛМТ-2;

-договір правонаступництва, укладений позивачем із ПП «Генус Меркс» та ТОВ «Сузір'я Альпіонн», згідно якого в зв'язку з настанням форс-мажорних обставин ТОВ «Сузір'я Альпіонн» приймає на себе обов'язок належного виконання зобов'язань перед ТОВ «Поділля Елеватор»;

-договір № 91 від 30.10.2012 року, укладений позивачем із ПП «Олівде» на виконання робіт по дезінсекції, дератизації та знезараженню складських порожніх приміщень та запасів сільськогосподарських культур;

-договори підряду № 1/08-12 від 10.08.2012 року та № 1/09-12 від 05.09.2012 року укладених позивачем із ТОВ «Агроконтакт»;

-договір субпідряду № 1/08-12 від 10.08.2012 року, укладений ТОВ «Агроконтакт» із ТОВ «ВК «Віконні системи».

Господарські договори із контрагентами, а саме: ТОВ «Балтік Біо Трейд», ПП «Гамма система», ТОВ «Торговий дім «КМД», - позивачем не укладались.

На підтвердження взаємовідносин позивача із постачальниками товарів та послуг надані податкові накладні, видаткові накладні, фінансові документи, акти перевірок контрагентів позивача контролюючими органами, акт приймання виконаних підрядних робіт № КБ-2а, довідка про вартість виконаних підрядних робіт № КБ-3 за договором підряду та договором субпідряду, тест полоски, надані позивачем як первинні документи, підтверджуючі виконання договорів поставки товарів та послуг.

Відповідно до п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням зазначених положень, невід'ємною ознакою правомірності віднесення товариством будь-яких витрат, до складу валових витрат та витрат є зв'язок цих витрат з її господарською діяльністю.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту платника податків.

Відповідач вказує, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися документами для цілей ведення податкового обліку, оскільки не фіксують фактичне здійснення господарських операцій, тобто не було фактичного здійснення господарських операцій, що підтверджується недоліками в оформленні акту приймання виконаних підрядних робіт № КБ-2а, в оформленні довідки про вартість виконаних підрядних робіт № КБ-3 за договором підряду та договором субпідряду, видатковій накладній, відсутності документів підтверджуючих якість отриманого товару, товарно-транспортних накладних по доставці товару, актів приймання-передачі товару.

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача, колегія суддів враховує, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт виконання на користь позивача робіт вказаними контрагентами підтверджується матеріалами справи та не спростовано представниками відповідача в ході судового розгляду справи, а тому окремі недоліки в оформленні первинних документах не можуть свідчити про фіктивність вказаних правовідносин.

Згідно ч.2 ст.161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Відповідач вказує, що вищевказані контрагенти позивача не могли здійснювати господарську діяльність, адже не мають відповідних засобів та ресурсів для здійснення такої діяльності.

Однак, посилання відповідача на неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій та порушення ними вимог законодавства під час підприємницької діяльності, колегією суддів не враховуються з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Крім того, встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням № 0004702201 від 09.12.2014 року нараховано також суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток в сумі 893806,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 595871 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 297935,50 грн.

Вказані зобов'язання були донараховані у зв'язку із тим, що на думку відповідача, позивач неправомірно відніс до складу фінансових витрат суму нарахованих відсотків по кредитах отриманих від Компанії з обмеженою відповідальністю «ATS AGRIBUSNESS LIMITED» Республіка Кіпр в сумі 1164084 грн.

Такі висновки відповідача колегія суддів вважає обґрунтованими, зважаючи на таке.

Відповідно до пунктів 141.1, 141.2 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Встановлено, що більше 50% статутного фонду ТОВ «Поділля Елеватор» опосередковано (через засновника позивача ТОВ «Латагро») перебуває у власності нерезидента Компанії з обмеженою відповідальністю «ATS AGRIBUSNESS LIMITED» Республіка Кіпр.

В період який охопила перевірки позивач проводив нарахування відсотків за кредитними договорами №LA-6-07 від 03.12.2007р., №LA-17-08 від 07.04.2008р., №LA-14-08 від 18.02.2008р. та вказані нарахування включав до складу витрат відповідних звітних періодів.

Разом з цим, встановлено відсутність отримання доходів у вигляді процентів від розміщення власних активів та оподатковуваного прибутку за 1 квартал 2012 року, що вказує на безпідставність віднесення до складу фінансових витрат суми нарахованих відсотків по кредитах отриманих від Компанії з обмеженою відповідальністю «ATS AGRIBUSNESS LIMITED» Республіка Кіпр.

Отже. висновки відповідача в цій частині є вірними та обґрунтованими.

На підставі наведених обставини в сукупності судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 вересня 2015 року.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.