Постанова № 50789457, 22.08.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2011 р. № 2а-5638/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Журомської М.В.

за участю секретаря судового засідання Новосада В.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Лопатинський спиртовий завод" до Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Лопатинський спиртовий завод" (надалі ДП "Лопатинський спиртовий завод") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10 травня 2011 року, яким позивачу нараховано податкове зобовязання в сумі 5536,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1384,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що податковим органом проведено позапланову перевірку за результатами, якої складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10 травня 2011 року, яким встановлено порушення ДП "Лопатинський спиртовий завод" п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ч.1, ч.5 ст.203, ч.1,ч.2 ст.215 , ст..228 Цивільного кодексу України, у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання ДП "Лопатинський спиртовий завод" податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем 5536,00 грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 1384,00 грн. Зазначає, що висновки викладені у Акті перевірки № 14/2301/00374686 грунтуються на тому що ДП "Лопатинський спиртовий завод" уклав договір та перерахував кошти ПП «Нафта Центр»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Позивач не погоджується з такими висновками податкового органу, оскільки спірні взаємовідносини ДП "Лопатинський спиртовий завод" та ПП «Нафта Центр»підкріплені фінансово-господарськими взаємовідносинами та звітними документами, як зі сторони покупця, так і зі сторони продавця. Договір поставки нафтопродуктів № 2911/10-03 від 29.11.2010 року укладений та виконаний сторонами з настанням реальних правових наслідків, а тому ПДВ віднесений ДП «Лопатинський спиртовий завод»до складу податкового кредиту в сумі 5536,33 грн. у грудні 2010 року правомірно.

Відповідач подав письмове пояснення № 6260/9/10-006 від 08.06.2011 року. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що винесене з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що позивачем у даній справі неправомірно заявлено до бюджетного відшкодування суми ПДВ, оскільки в ході перевірки встановлено порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав, просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

18.04.2011 року Державною податковою інспекцією у Радехівському районі Львівської області складено Акт № 17/2301/374686 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ДП «Лопатинський спиртовий завод»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

На підставі згаданого Акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 10 травня 2011 року по сплаті податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 6 920,00 грн.

Оскільки спірні правовідносини виникли до 01.01.2011 року, судом застосовуються положення Закону України "Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР від 03.04.1997р. при вирішенні даного спору, який на день прийняття рішення вже втратив чинність.

Згідно з пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а ) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи із системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді.

При цьому, беручи до уваги те, що сума бюджетного відшкодування ПДВ залежить від значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, право платника податку на отримання бюджетного відшкодування виникає лише у разі правомірного та обґрунтованого формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ у відповідних періодах.

Так, п. 1.7 Закону України "Про податок на додану ватість" встановлено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону України "Про податок на додану вартість", для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, право на отримання бюджетного відшкодування у платника ПДВ виникає щодо суми, яку він фактично сплатив у попередніх податкових періодах, за наявності у нього від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у поточному та попередньому податковому періоді, за умови правомірного та обґрунтованого формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах. Інших умов або обмежень для отримання права на бюджетне відшкодування Законом не встановлено.

Щодо договірних відносин позивача з ПП «Нафта Центр», то згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судом, позивачем, як покупцем, та постачальником було дотримано усіх вимог встановлених ст.203 ЦК України та досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що згідно п. 2.3. Договору поставки загальна сума договору складає суму товару отриманого по всіх видаткових накладних, в тому числі ПДВ 20 %. Пунктом 5.1. Договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється у розмірі 100% вартості отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.. Сума ПДВ в розмірі 5536,33 була перераховані позивачем на рахунок ПП "Нафта Центр" у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 647 від 29.11.2010 р. та № 670 від 02.12.2010 року, із відповідними штампами банку про проведення операцій.

У зв'язку з цим ПП " Нафта Центр ", який є платником ПДВ виписано позивачу податкові накладні № 113 від 06.12.2010 року на суму 31672,40 грн. та № 100 від 29.11.2010 року на суму 1545,60 грн.(в т.ч. ПДВ 5278,73 грн. та257,60 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлено згідно вимог пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підписані та скріплені печаткою ПП " Нафта Центр ".

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач мав право віднести до податкового кредиту суму ПДВ 5536,33 грн., сплачену у ціні за нафтопродукти. Оплата нафтопродуктів здійснювалася з метою провадження господарської діяльності позивача.

Господарські операції вчинені ДП «Лопатинський спиртовий завод»з ПП "Нафта Центр" підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку і підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

На момент надання послуг ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ПП "Нафта Центр" внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебували на обліку у податковому органі, що не заперечується з боку відповідача.

На момент видачі податкових накладних ПП "Нафта Центр" являлося зареєстрованим платником податку на додану вартість (за даними офіційного веб-сайту ДПА України свідоцтво платника ПП "Нафта Центр" не анульоване), тому на законних підставах видало податкові накладні.

Як встановлено судом, позивач свій обовязок сплатити ПДВ у складі вартості придбаного товару виконав у повному обсязі та належним чином, сплативши грошовими коштами повну вартість товару постачальникам.

Щодо нікчемності правочину укладеного між ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ПП "Нафта Центр", то посилаючись на ч.ч.1 та 5 ст.203, ч.1 ст..215, ст.228 ЦК України, відповідач вважає, що ДП «Лопатинський спиртовий завод»порушено вимоги законодавства щодо укладання правочину, що суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, доходної частини бюджету, а отже є нікчемним. З приводу даних доводів відповідача, суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ухилення однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки обєктивна сторона несплати до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає, що висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів в укладеного між ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ПП "Нафта Центр" договору, в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України - зроблений відповідачем із невірним тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладеному між ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ПП "Нафта Центр" договорі на поставку нафтопродуктів, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права та вважаються недоведеними.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Відповідачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Також відповідач не звернув увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи у сторін відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за якими Договір, укладений між ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ПП "Нафта Центр" щодо поставки нафтопродуктів, визнаний відповідним судом недійсним.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, викладені у письмових запереченнях проти адміністративного позову.

До того ж, на виконання приписів ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, ДПІ у Радехівському районі Львівської області не надала суду жодних належних доказів в обґрунтування та підтвердження, наведених в акті перевірки висновків щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"(зі змінами та доповненнями).

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідач ДПІ у Радехівському районі Львівської області не надала суду належних доказів в підтвердження правомірності та ґрунтовності прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення рішення від 10.05.2011р. №0000232301.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач має право, у тому числі, вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 7- 14, 18, 49, 51, 143, 146, 158, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області № НОМЕР_1 від 10 травня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Державного підприємства "Лопатинський спиртовий завод" 03 грн. 40 коп. судового збору.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Журомська М.В.