Постанова № 50789091, 16.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року 810/3010/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Корінний С.О., за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

14 липня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» (ПАТ «Миронівський хлібопродукт», товариство) із позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 липня 2015 року №0001372200.

Зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності. Звертали увагу на наявність у підприємства усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операцій. Вказали, що платник податку не може нести відповідальність за порушення норм законодавства його контрагентом. Наголошували, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки іншого платника податку і не підтверджуються належними доказами.

Посилаючись на невідповідність висновків ОСОБА_1 перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 16 вересня 2015 року не зявився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно; документи, що витребовувалися судом у строк до 10 вересня 2015 року ухвалою про відкриття провадження від 20 серпня 2015 року у податкового органу - відповідачем до суду не надано. Також не подано і заперечень на позовну заяву. У той же час, представник ДПІ 16 вересня 2015 року подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, разом із тим жодних доказів в обґрунтування неможливості прибуття у судове засідання представника податкового органу не представив. У звязку із цим суд, на підставі положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Як видно з ОСОБА_1 від 19 червня 2015 року №197/22-011/25412361 (т.1 а.с.23-46), у період з 12 червня 2015 року по 18 червня 2015 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Арт-Фінанс» за період з 1 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року.

За висновками цього ОСОБА_1, на переконання посадових осіб ДПІ, підприємством порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.6 статті 201, статей 186, 187, 188, 189 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до завищення податкового кредиту за жовтень 2014 року на 126483,34 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2014 року на 126483,34 грн.

Такі висновки обґрунтовано констатацією податковим органом відсутності фактичного здійснення господарської діяльності позивача із ТОВ «Арт-Фінанс». Це твердження обумовлене посиланням на відомості із податкової інформації ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо неможливості проведення зустрічної звірки контрагента контрагента позивача - ТОВ «Релоджик» і доводами про відсутність за місцем знаходження ТОВ «Арт-Фінанс». Також зазначено, що у акті приймання-здачі наданих послуг за договором ПАТ «Миронівський хлібопродукт» із ТОВ «Арт-Фінанс» відсутні відомості щодо посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а також не конкретизовано з приводу чого проводились консультації, в яких торгових точках та відповідно яких торгових марок, а висновки у звітах мають абстрактний характер і не можуть бути результатом глибокої аналітичної роботи, у звязку із чим стверджено про нерозкриття змісту господарської операції.

На підставі ОСОБА_1 перевірки позивача 6 липня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001372200, згідно якого ПАТ «Миронівський хлібопродукт» зменшено суму бюджетного відшкодування із податку на додану вартість у сумі 126483,34 та застосовано штрафні санкції 63241,67 грн. (т.1 а.с.10).

Як вбачається із матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» є юридичною особою, зареєстроване 27 березня 2006 року, тобто є субєктом господарської діяльності.

Видами діяльності товариства є: вирощування зернових культур (крім рису); бобових культур і насіння олійних культур; розведення свиней; розведення свійської птиці; виробництво мяса свійської птиці; оптова торгівля мясом і мясними продуктами; оптова торгівля фармацевтичними товарами; загальна медична практика; діяльність у сфері архітектури; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; збирання безпечних відходів; будівництво житлових і нежитлових будівель (т.1 а.с.109-115).

У ході судового розгляду встановлено, що 1 вересня 2014 року між ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (замовник) та ТОВ «Арт-Фінанс» (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг №01/08-14 (т.1 а.с.47-50), за умовами якого виконавець надає замовнику маркетингові послуги, а замовник приймає та оплачує їх. Так, виконавець надає замовнику наступні послуги: 1.2.1 трейд маркетингові послуги: послуги з викладення товару замовника в торгових точках виконавця; послуги із переміщення товарів замовника в торгівельній точці виконавця; послуги із очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів замовника на стелажах; послуги із перевірки термінів придатності до вживання товарів замовника, що розміщені у торгівельній точці виконавця; послуги із внесення даних про замовника до автоматизованої бази даних виконавця; послуги із внесення нових номенклатурних позицій товарів замовника до автоматизованої бази даних виконавця; розміщення макету продукції, виробником та/або розповсюджувачем якої є замовник, в інформаційному буклеті виконавця; інформаційно-консультативні послуги відносно продажів товару замовника; 1.2.2 маркетингові послуги: послуги з роздачі рекламних матеріалів (інформаційних листівок) на території торгівельних точок; надання можливості організації спеціальної зони з видачі подарунків або дегустацій під час проведення акцій; надання можливості оформлення власних торгових площ рекламними матеріалами замовника; надання можливості встановлення спеціальних рекламних конструкцій; введення нових асортиментних позицій в автоматизовану базу; надання послуг з розміщення рекламацій замовника на площинах зовнішнього оформлення торгових точок; надання послуг з розміщення рекламацій замовника на бігбордах та сітілайтах виконавця; послуги з авторизації промо персонала замовника. Додатково виконавець може надавати замовнику наступні послуги: послуги з централізації поставок; послуги щодо розміщення товарів замовника або інформації про нього у спеціальних зонах у торгівельних точках виконавця; послуги з розширення ринку збуту товарів, шляхом надання замовнику можливості для розширення ринку збуту товарів замовника при відкритті нових торговельних точок виконавця; послуги з розпродажу сезонних товарів замовника; послуги, які сприяють відсутності повернення товарів замовника; інші маркетингові послуги, що можуть надаватись за додатковим погодженням між замовником та виконавцем. Виконавець надає замовнику послуги або частину послуг, перелічених вище, на постійній основі впродовж строку дії договору. Надані послуги відображаються та фіксуються в актах приймання-передачі та звітах про виконані послуги.

У додаткових угодах №1 та №3 до договору про надання маркетингових послуг №01/08-14 від 1 вересня 2014 року обумовлено загальну вартість наданих маркетингових послуг, види послуг, що надаються та термін надання таких послуг (т.1 а.с.51, 87).

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- додатки №1, №2, №3, №4, №5, №6 до додаткової угоди №1 від 1 вересня 2014 року, у яких визначено програму та цілі досліджень, обєкти і предмети досліджень, методи збору інформації, фокус-групи, сценарій проведення досліджень, анкети учасників, розрахунок вартості послуг тощо (т.1 а.с.53-81);

- акт здачі-прийняття наданих послуг №1, у якому деталізовано види послуг, які надавалися (якісний і кількісний етапи: рекрутинг учасників, модерування фокус-групи, розробка програми дослідження і його сценарію, аналіз і складання звіту, виявлення постійних та потенційних споживачів відповідної продукції, первинне консультування з інструментарію та розробка анкети, аналіз даних, проведення консультацій, аналіз ефективності проведення промо-акцій тощо) та їх вартість (т.1 а.с.82);

- податкові накладні №23 та №24 від 3 жовтня 2014 року (т.1 а.с.83-86);

- звіти про надані послуги, у яких відображено зміст послуг, які надавалися і хід їх виконання поетапно (т.1 а.с.156-250, т.2 а.с.1-250, т.3 а.с.1-30).

Як вбачається із матеріалів справи, за отримані послуги розрахунки між ПАТ «Миронівський хлібопродукт» та ТОВ «Арт-Фінанс» проведено шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог згідно угоди від 9 жовтня 2014 року №2, укладеної між сторонами на суму 379450 грн. та угоди від 9 жовтня 2014 року №4, укладеної між сторонами на суму 379450 грн. (т.1 а.с.52, 88), що також констатовано податковим органом у ОСОБА_1 перевірки (т.1 а.с.40).

На засвідчення наявності зобовязань у ТОВ «Арт-Фінанс» перед позивачем останнім надано примірник договору поставки між тими ж сторонами №1495П/ДК від 22 вересня 2014 року з додатками (т.1 а.с.90-99).

Подано і картку рахунку: 631, як доказ відображення операцій позивача із ТОВ «Арт-Фінанс» у бухгалтерському обліку (т.1 а.с.89). У ході перевірки ДПІ зясовано, що кредиторська заборгованість ПАТ «Миронівський хлібопродукт» по розрахунках із ТОВ «Арт-Фінанс» - відсутня (т.1 а.с.40).

З метою засвідчення відображення операцій позивача із ТОВ «Арт-Фінанс» у податковій звітності надано примірники податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року разом із додатком №5, а також квитанції №2 про отримання таких документів податковим органом (т.1 а.с.151-155).

Податкові накладні по операціям позивача із ТОВ «Арт-Фінанс» по досліджуваному договору зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с.39). Також у ОСОБА_1 перевірки вказано, що відповідно до даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту ГУ Міндоходів України станом на дату завершення перевірки по взаємовідносинам між ПАТ «Миронівський хлібопродукт» та ТОВ «Арт-Фінанс» розбіжність відсутня (т.1 а.с.40).

Судом зясовано, що Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» перед підписанням досліджуваного договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Арт-Фінанс», зокрема, отримало копії витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наказу про обрання директора, витягу з реєстру платників податку на додану вартість, статуту (т.1 а.с.125-146).

Також представником товариства «Миронівський хлібопродукт» подано до суду письмові пояснення, у яких зазначено, що при укладанні договору з ТОВ «Арт-Фінанс», підприємство позивача керувалося метою отримання прибутку та діяло у межах господарської діяльності. Наголошували, що послуги, які надавалися ТОВ «Арт-Фінанс», повністю відповідають поняттю «маркетингові послуги», визначеному у Податковому кодексі України, а предмет договору, додатки до нього, акти прийому-передачі послуг та звіти про виконання послуг містять усі необхідні реквізити, які повинні бути вказані при здійсненні господарських операцій (т.1 а.с.122-124).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, послуг місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового звязку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обовязкові реквізити).

Як закріплено у пункті 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом зясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності її учасників; звязок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі послуги не надавались, роботи не виконувались.

Суд звертає увагу, що обовязок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованим. Визначення податкових зобовязань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обовязків його контрагентом. Тобто, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки про результати діяльності його контрагента без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим платником податку.

Суд враховує і вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом зясовано, що позивачем вжито необхідних заходів щодо перевірки наявності податкової правосуб'єктності у свого контрагента та його спроможності виконувати зобовязання за відповідним договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Арт-Фінанс» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало право виписувати податкові накладні.

Стосовно тверджень податкового органу у ОСОБА_1 перевірки позивача щодо наявності недоліків у акті приймання-передачі наданих послуг складеного за результатами виконання досліджуваного у цьому випадку договору, зокрема, відсутності відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, неконкретизації з приводу чого проводились консультації, в яких торгових точках та відповідно яких торгових марок, а також абстрактного характеру висновків у звітах складених за результатами надання послуг тощо, то вони, самі по собі, не можуть бути доказами того, що відповідна господарська операція не відбулась, оскільки із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що фактичний рух активів та зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Також суд наголошує, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості висновків у ОСОБА_1 перевірки позивача, хоча такі документи витребовувалися у податкового органу.

За таких обставин вбачається, що твердження про нереальність договору товариства «Миронівський хлібопродукт» із ТОВ «Арт-Фінанс» про надання маркетингових послуг ґрунтуються на припущеннях, відповідачем не доведено відсутності операцій із надання послуг, а доводи позивача про дійсність правочину підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, висновки Інспекції про завищення позивачем податкового кредиту із податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, - у ході судового розгляду не підтвердились.

У той же час, суд, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, констатує, що факт здійснення операцій з надання послуг, проведення розрахунків за надані послуги, відображення у податковому та бухгалтерському обліку, використання у господарській діяльності позивача підтверджується документально; надані товариством докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій ПАТ «Миронівський хлібопродукт» із ТОВ «Арт-Фінанс» по наданню послуг за досліджуваним договором №01/08-14 від 1 вересня 2014 року.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Суд зазначає, що у цьому випадку податковий орган не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 487,20 грн. згідно платіжного доручення №190718001 від 8 липня 2015 року, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Керуючись статями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №0001372200 від 6 липня 2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» судові витрати у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 вересня 2015 р.