Рішення № 50761333, 16.09.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11057/15-ц

пр. № 2/759/4830/15

16 вересня 2015 року Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Морозова М.О.

при секретарі Прохоренко К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/4 частину нерухомого майна, що знаходиться у спільній сумісній власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він разом з відповідачами придбав цю квартиру 15.05.1997 р. у власність на підставі договору купівлі-продажу, в рівних долях, але без формального визначення частки кожного з покупців. Тому, вищевказана квартира перебуває у спільній сумісній власності без визначення часток кожного з співвласників. Його фактична частка наразі не визнається відповідачами, що обмежує його право вільно розпоряджатися своєю часткою у даній квартирі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав.

Відповідачі проти задоволення позову заперечують, пояснивши, що квартира була придбана сторонами по справі на підставі договору купівлі-продажу і зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації 17.06.1997 р. за ними в рівних долях, тобто по ? частині кожному, що жодним із співвласників не оспорюється. Державнийй реєстр речових прав дії з 01.01.2013 р. і не є правовстановлюючим документом, а тільки підтверджує реєстрацію права власності на об'єкт, бо квартира була придбана в 1997 р. Оригінал договору купівлі-продажу квартири існує в природі, знаходиться у відповідача по справі ОСОБА_2, т.я. на нього оформлений особовий рахунок на квартиру. Ними не порушується ніяким чином право власності позивача на частину квартири, якою він користується нарівні з іншими співвласниками квартири.

Суд, вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співвласниками в рівних долях кожному квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.05.1997 р., посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №24-1378. Квартира зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації за сторонами по справі в рівних долях 17.06.1997 р. Сторони по справі зареєстровані та проживають у вищевказаній квартирі.

Згідно ст.182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно ст.ст. 391, 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряження своїм майном, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Згідно ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності здійснюється на підставі правовстановлюючих документів, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом, інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно ст. 3 ЦПК України усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Зібраними по справі доказами законність вимог позивача по справі не підтверджується.

Правовстановлюючий документ на квартиру, яким є договір купівлі-продажу, існує у природі, не втрачався, право власності на квартиру-в рівних долях зареєстроване за сторонами по справі в Київському міському БТІ, і ці обставини ніким з сторін не оспорюється, та підтверджується копією інформаційної довідки Київського міського БТІ від 17.09.1997 р. Договір купівлі-продажу квартири, державна реєстрація права власності на квартиру не визнавались недійсними, не скасовувались, є діючими, законними. Відповідачі по справі пояснили, що суперечок щодо визначення права власності у квартирі між ними та позивачем не існує, вони ніколи не заперечували право власності позивача на рівність у частках щодо спірного нерухомого майна, тому правових підстав для визнання права власності на 1/4 частину квартири за позивачем по справі не існує.

Суд діє відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, на підставі доказів, наданих стронами.

Посилання позивача на ст. 392 ЦК України, як правове обгрунтування позовних вимог, суд оцінює критично, бо вказана норма закону стосується можливості власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, у разі втрати документу, який посвідчує його право власності, або якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, чого в даному випадку не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 182, 391, 392 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/4 частину нерухомого майна, що знаходиться у спільній сумісній власності.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя