Рішення № 50757836, 25.10.2010, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 2-461/10

Провадження №-

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2010 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип'юка І.В., при секретарі Паучек Є.В., з участю представника відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа ЗАТ "Страхова компанія "Інгосстрах», про визнання недійсним кредитного договору №CVVWAN02000004 від 17.01.2007 року

Посилався на те, що 17.01.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним укладений кредитний договір №CVVWAN02000004, згідно умов якого, отримав кредит у розмірі 45140,00 гривень на придбання автомобіля DАЕWОО Nexia 2006 року випуску, номерний СУ 3569 АН, кузов №ХWВ3L31UD6А223801, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості 16.01.2012 року. Крім того 17.01.2007 року між ним та відповідачем укладено договір застави №CVVWAN02000004. Вважає, що кредитний договір не відповідає нормам чинного законодавства України та порушує його права, з наступних підстав. Згідно п. 8 ч. 1 та п. 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг» - договір повинен містити порядок, зміни і припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, вважає, що спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку ні за невиконання, ні за належне виконання банком умов договору, що є суттєвою умовою вважати кредитний договір таким, що не відповідає чинному законодавству. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та п. 2 Постанови правління ОСОБА_3 банку України № 168 від 10.05.2007 року, кредитодавець перед укладанням кредитного договору зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про умови кредитування, відповідно переліку зазначеному у п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та інші умови передбачені законодавством. Пунктом 3.2. частини 3 Постанови № 168 від 10.05.2007 року правління ОСОБА_3 банку України, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, вищезазначені вимоги виконані не були. Деякі пункти кредитного договору, а саме п. 2.3.1, 2.3.2. та 2.3.3 встановлюють дискримінаційні для споживача умови, які надають банку право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення всієї суми отриманого кредиту, сплати відсотків, комісії та неустойки. У порівнянні з вимогами ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», банк суттєво розширив перелік випадків, коли йому надається право достроково повернути кредит, навіть у разі незначного порушення. Вважає, що встановлення такого несприятливого для споживача наслідку, як дострокове повернення всієї суми кредиту навіть за дрібне порушення договору є дискримінаційною, несправедливою та незаконною умовою, що є підставою для визнання договору недійсним згідно ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вважає, що кредитний договір порушує законодавство в частині регулювання порядку реалізації банком права вимагати дострокового повернення кредиту, а саме пункт 2.3.3. кредитного договору порушує ч. 10 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки надає право банку вимагати від споживача достроково повернути кредит у випадках, коли згідно із законодавством банк такого права немає. Також кредитний договір надає право банку в односторонньому порядку змінити, розірвати чи відмовитись від нього, проте ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Вважає дискримінаційними умовами право банку розголошувати та використовувати конфіденційну інформацію, яка була надана клієнтом. Вказані умови договору є незаконними, оскільки порушують ч. З ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Всупереч вимогам ЗУ "Про захист прав споживачів" в договорі зазначено, що банк має право ініціювати одностороннє підвищення відсоткової ставки, що є дискримінацією. Кредитодавець перед укладанням кредитного договору зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про умови кредитування, відповідно переліку зазначеному у ст.ст. 11, 15 ЗУ "Про захист прав споживачів", інші умови передбачені законодавством, що не було виконано банком, а тому порушений принцип рівності сторін і як наслідок порушено ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів".

Вважає, що п. 2.3.8 кредитного договору, який передбачає право банку збільшувати відсоткову ставку пропорційно збільшенню долара США, є дискримінаційним, несприятливим та несправедливим для споживача. Згідно ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк зобов'язаний повідомити позичальника у письмовій формі про ціль держання кредиту, форму його забезпечення, тип процентної ставки, варіанти повернення кредиту тощо, проте банком цього зроблено не було. Вважає, що договір містить чимало умов, які порушують законодавство про фінансові послуги та про захист прав споживачів та вони були допущені виключно в інтересах банку, а інтереси позичальника були ущемлені. Такі умови створюють дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, отже є несправедливими. Згідно ч. 5 та ч. 6 ст. 18 «Про захист прав споживачів» передбачає, що у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Вважає, що банк скориставшись його правовою неграмотністю, не проінформувавши про умови кредитування, включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши при цьому його, що договір укладено правильно. Згідно ст. 230 ЦК України такі дії розцінюються як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину. Вважає, що введення клієнта в оману та укладання з ним договору на умовах, що суперечать чинному законодавству не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці та є проявом недобросовісної конкуренції.

Зміст кредитного договору суперечить ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки договір обмежує права позичальника, не зазначено порядок зміни та припинення договору, не містить правил, які б регулювали відповідальність банку, за порушення зобов'язання. Оскільки кредитний договір не містить вказаної інформації, він не мав можливості бачити скільки кредитних коштів повернуто банку, яку саме суму процентів сплачує кожного щомісячного платежу. Вважає, що зміст кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.

Просить визнати недійсним кредитний договір №CVVWAN02000004 від 17.01.2007 року та стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися хоча належним чином були повідомлені про день, годину та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток, причину неявки суду не повідомили, тому суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Представник відповідача ПАТ «ПриватБанк» в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що банк зі своєї сторони виконав всі зобов'язання за кредитним договором, сторони при укладенні кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору після чого на добровільній основі підписавши його, однак ОСОБА_2 і надалі ухиляється від виконання своїх зобов'язань, що передбачені кредитним договором, а відтак відсутні будь-які правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, а твердження позивача про те, що при видачі кредиту було порушено ЗУ «Про захист прав споживачів» є безпідставним, просила відмовити в задоволенні вимог позивача.

Представник третьої особи ЗАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, годину та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки, причину неявки суду не повідомив, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Суд, заслухавши представника ПАТ КБ «ПриватБанк», дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.01.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №CVVWAN02000004, згідно умов якого, останній отримав кредит у розмірі 45140,00 гривень на придбання автомобіля DАЕWОО Nexia 2006 року випуску, номерний СУ 3569 АН, кузов №ХWВ3L31UD6А223801, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості 16.01.2012 року. Крім цього 17.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір застави №CVVWAN02000004.

Відповідач виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти, обумовлені Договором, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Ст.629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частина 1 ст.1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, слід зазначити, що ч.2 вказаної статті наголошує, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору.

Тому, відповідно до вимог ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки ОСОБА_3 банку України.

Одночасно, згідно до ст.49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Під час укладання кредитного договору, позичальника ОСОБА_2 було ознайомлено в повному обсязі з умовами договору, а саме: кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, та підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень ЗУ «Про захист прав споживачів», подав заяву про видачу кредиту в гривнях, що також підтверджується копією заявки на одержання кредиту в гривнях від 17.01.2007 року.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Виходячи з викладеного істотними умовами кредитного договору відповідно до чинного законодавства є умови про предмет, ціну та строк його дії. Графік погашення заборгованості є додатком до кредитного договору. Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось відповідачкою. З цього слідує, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язання за Кредитним договором з боку позичальника ОСОБА_2 є повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним у строки, в розміру та у валюті, як це було визначено Кредитним договором.

Посилання позивача, що у зв'язку з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, вказане призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на його шкоду, як споживача, а відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими є необґрунтованими, оскільки законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні. Відповідно до ст.36 ЗУ «Про ОСОБА_3 України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_3 банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються ОСОБА_3 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління ОСОБА_3 України №496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Позивач ОСОБА_2 самостійно та без жодного впливу будь-яких сторонніх осіб чи обставин (п.6.1. Кредитного договору), 17.01.2007 звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просить надати кредит та зазначає його суму, строк, валюту та мету отримання кредитних коштів. Крім того, позивача було ознайомлено з усіма програмами кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк» і відмінностями між ними, відповідно до яких йому надана можливість обирати.

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст.14 ЗУ «Про захист прав споживачів» у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що включення в Договір умов про встановлення вимоги щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за Договором є дискримінаційним і може бути визнане недійсним, оскільки відповідно до ЗУ 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані у разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Однією із підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не визначених у договорі, як це передбачено п. 11 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також необхідно зазначити, що лише несправедливе положення договору, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнане недійсним (ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Проте, як вбачається з ч. 4 ст. 18 вказаного Закону зазначені вище положення не застосовуються до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від змін котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

Таким чином, та обставина, що в процесі виконання кредитного договору курс долару США значно зріс порівняно з гривнею України, не може вважатися істотною зміною умови договору й кваліфікуватися як несправедлива умова, та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Що стосується порушень відповідачем ч.5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», то суд не бере їх до уваги, так як позивачем не надано розрахунок, з якого він виходив зазначаючи суму компенсації понад 50 % вартості продукції (послуг). Відповідальність ОСОБА_2 встановлена в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, що є загальноприйнятим правилом у системі кредитування.

Одним із способів захисту прав і інтересів згідно із ч.2 ст.16 ЦК України може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст.203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч.3 ст.203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) та ч.5 ст.203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161 -IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211 -IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до ст.60 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» визначено вичерпний перелік інформації, яка є банківською таємницею. Стаття 62 цього Закону визначає порядок розкриття Банком інформації, яка є банківською таємницею.

Відповідно до ч.1 цієї статті інформація юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

Згідно ч.3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 14.07.2006 р. №267 письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути вписаний цією особою, її підпис має бути засвідчений підписом керівника чи уповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Отже, враховуючи зазначене, посилання позивача на можливість порушення порядку розкриття банківської таємниці є необґрунтованими та такими що не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Суд вважає, що відповідачем не доведено наявність умислу в діях відповідача і істотність значення обставин, щодо яких введено його в оману, і сам факт омани.

Як зазначено вище у рішенні, обставини, щодо яких позивач вказує що його введено в оману, свого підтвердження не знайшли. Крім того, викладені в тексті договору умови, гарантії та інформація свідчать, що сторони усвідомлювали всі суттєві обставини для укладення договору, а саме, щодо природи та предмету правочину, умов надання та використовування кредитних коштів, валюти кредитування, можливості фінансових ризиків, прав та обов'язків сторін, відповідальності сторін, та інші обставини.

Не довів позивач і наявність у діях відповідача нечесної підприємницької практики, а саме, будь- якої підприємницької діяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Таким чином, зміст Кредитного договору №CVVWAN02000004 від 17.01.2007 року укладений між відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2 не суперечить положенням законодавства України, атому правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Згідно з п.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач в своїй позовній заяві не довів тих обставин на які він посилається як на законні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що Кредитний договір відповідає діючому законодавству та обґрунтованих підстав для визнання кредитного договору недійсними немає.

На підставі ст. ст.203, 215, 217, 230, 525, 526, 530, 533, 614, 615, 629, 651, 652, 1048, 1054 ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 N15-93, Положенням про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 14.10.2004 N483, керуючись ст. ст. З, 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ЗАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протятом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. В. Пилип'юк