Ухвала суду № 50686409, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/29811/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року

у справі № 2а-10212/10/1370

за позовом Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Дочірнє підприємство «Сі-Сі-Ай-Любеля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 року у справі №2а-10212/10/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року, позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 року №958/23-4/14318/22343338 про відмову у наданні позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 571 784, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з поданням позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року, в якій було заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 571 784, 00 грн. за липень 2010 року, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.06.2010 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено акт від 08.10.2009 року №1752/23-4/22343338, яким встановлено порушення пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого у позивача відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування на суму 571 784, 00 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що обсяги оподатковуваних операцій позивача за останні 12 календарних місяців становлять 143 138, 00 грн., що є меншим від заявленої суми бюджетного відшкодування. Також до складу податкового кредиту за червень 2010 року віднесено податкові накладні із авансової оплати, а не із вартості будівельних робіт по спорудженню нового об'єкта.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 року №958/23-4/14318/22343338, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 571 784, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції прийшли до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування податкового кредиту, доводи податкового органу про те, що обсяг оподатковуваних операцій позивача за попередні 12 місяців є меншим, ніж заявлена до бюджетного відшкодування сума, є необґрунтованими, а тому податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем, є протиправним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування ? це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність з проектування, будівництва та експлуатації вугільних шахт.

Сума податку на додану вартість, на яку позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування, складається з податку на додану вартість у розмірі 566 666, 67 грн., сплаченого ПП «Т.Н.Д.» у складі авансового платежу відповідно до договору підряду від 28.05.2010 року № 2/05, та податку на додану вартість у розмірі 5 117, 80 грн., сплаченого позивачем ДВАТ «Луганськдіпрошахт» в ціні вартості послуг з виготовлення проекту дренажної системи захисту центрального проммайданчика шахти, корегування з прив'язкою до меліоративних каналів, за виготовлення проекту односекційного відстійника дощової води та мережі дощової каналізації відповідно до договору від 19.03.2009 року № 6742 на проектно-вишукувальні та інші роботи.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що на виконання умов договору на проектно-вишукувальні та інші роботи від 19.03.2009 року № 6742, укладеного між позивачем (замовник) та ДВАТ «Луганськдіпрошахт» (генпроектувальник), та додаткових угод до нього ДВАТ «Луганськдіпрошахт» виконало роботи щодо виготовлення проекту «Односекційний відстійник дощової води та мережі дощової каналізації» на суму 9 717, 60 грн., про що сторони склали акт від 01.06.2010 року № 311. Також ДВАТ «Луганськдіпрошахт» виконало роботи з виготовлення проекту «Дренажна системи захисту центрального проммайданчика шахти, східна частина, корегування з прив'язкою до меліоративних каналів, 20 га» на суму 20 989, 20 грн., про що сторони склали акт від 01.06.2010 року № 74.

01.06.2010 року ДВАТ «Луганськдіпрошахт» виписало позивачу дві податкові накладні, а саме № 2 на суму 9 717, 60 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 619,60 грн. та № 3 на суму 20 989, 20 грн., в тому числі податок на додану вартість 3 498, 20 грн.

Крім того, на виконання договору підряду від 28.05.2010 року № 2/05, укладеного між позивачем (замовник) та ПП «Т.Н.Д.» (підрядник), згідно з умовами якого підрядник зобов'язується за завданням замовника відповідно до проекту «Будівництво шахти «Любельська» № 1-2 Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну України» на свій ризик збудувати і здати замовнику об'єкти шахти «Любельська» № 1-2 та виконати роботи, визначені у Додатку № 1 до договору, ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» здійснило авансову оплату робіт у розмірі 3 400 000, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 566 666, 67 грн. На вказану суму ПП «Т.Н.Д.» виписало позивачу податкову накладну від 10.06.2010 року № 2.

Вартість зазначених вище робіт та наданих послуг ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» відобразило у податковій декларації з податку на додану вартість у відповідному податковому періоді, а саме у червні 2010 року, в якій вказані суми податку на додану вартість віднесені до податкового кредиту.

Відповідно до позиції податкового органу, викладеної у касаційній скарзі, обсяг оподатковуваних операцій підприємства за останні 12 місяців був меншим від суми, заявленої до бюджетного відшкодування; авансову оплату по виконанню договору підряду з ПП «Т.Н.Д.» та придбані у ДВАТ «Луганськдіпрошахт» роботи по розробці проектної документації не можна вважати придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів).

Крім того, на думку відповідача, право на бюджетне відшкодування особи, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, у разі якщо нарахування податкового кредиту відбулося внаслідок спорудження основних фондів залежить від того, чи відображено на балансі підприємства надходження (придбання, створення) основних засобів, що, в свою чергу, не було здійснено позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів податкового органу, зважаючи на таке.

В силу ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» для створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає, зокрема, розроблення, погодження і затвердження проекту, виконання робочої документації для будівництва, і лише потім саме будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт, тобто безпосередньо будівельні роботи) і прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку № 18 «Будівельні контракти» (надалі - Положення № 18) визначає методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності. Згідно з цим Положенням будівництво - це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт. Об'єкт будівництва - сукупність будівель і споруд або окремі будівлі і споруди, будівництво яких здійснюється за єдиним проектом.

Згідно з Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з п. 8.2.2 цієї ж статті основні фонди підлягають розподілу за такими групами: зокрема, група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» здійснювало будівництво шахти «Любельська» № 1-2 Львівсько-Волинського камяновугільного басейну України, одним з етапів якого є здійснення передпроектних робіт, розроблення, погодження і затвердження проекту. Таким, чином, об'єкт архітектури шахта «Любельська» № 1-2 є об'єктом будівництва в розумінні Положення № 18, а створення цього об'єкту є можливим лише при виконанні комплексу робіт, передбачених ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Як наслідок, роботи та послуги, виконані ДВАТ «Луганськдіпрошахт» безпосередньо спрямовані та є передумовою для будівництва позивачем шахти, а сума авансу, сплачена позивачем ПП «Т.Н.Д.» на виконання умов договору підряду від 28.05.2010 року № 2/05 є сумою, сплаченою підряднику за виконання будівельно-монтажних робіт по спорудженні нового об'єкта.

У зв'язку з наведеним, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що роботи, виконані ДВАТ «Луганськдіпрошахт» та авансова оплата по виконанню договору підряду з ПП «Т.Н.Д.» безпосередньо пов'язані із спорудженням основних фондів позивача, а тому і суми податку на додану вартість, сплачені позивачем за виконання вказаних робіт, правомірно включені позивачем до податкового кредиту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також вважає правильною позицію судів попередніх інстанцій, згідно з якою чинне на той час податкове законодавство не пов'язувало право підприємства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість із даними його балансу, а саме із віднесенням об'єктів незавершеного будівництва до основних засобів по рахунку 10 «основні засоби», а тому доводи відповідача з цього приводу є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо необґрунтованості тверджень відповідача про те, що обсяг оподатковуваних операцій позивача за останні 12 місяців в розмірі 143 138, 00 грн. є меншим, ніж заявлена до бюджетного відшкодування сума в розмірі 571 784, 00 грн., з огляду на таке.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до змісту положень ст. 7 цього Закону за результатами кожної оподатковуваної поставки платник податку або нараховує собі податкове зобов'язання, або отримує право на податковий кредит.

Відповідно до пп. 5.3.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, у рядках 1-5 декларації вказуються загальні обсяги поставки, за якими у платника в даному звітному періоді виникло податкове зобов'язання (оподатковувані за ставкою 20 відсотків, нульовою ставкою, звільнені від оподаткування відповідно до статті 5 Закону та тимчасово звільнені від оподаткування відповідно до статті 11 Закону чи інших нормативно-правових актів), та обсяги поставки, що не є об'єктом оподаткування (пункт 3.2 статті 3 Закону).

Таким чином, рядок 5.1 декларації відображає лише ту частину оподатковуваних поставок, що мали місце протягом відповідного податкового періоду.

Проте до цього рядка не включаються ті оподатковувані поставки, у яких платник податків виступив покупцем товарів, замовником робіт (послуг).

Відповідно до п. 5.7 цього Порядку до розділу II декларації «Податковий кредит» (рядки 10-15 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг), основних фондів на митній території України, імпортованих товарів, отриманих на митній території України від нерезидента послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, а також тих, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, або придбані з метою їх використання для поставки послуг за межами митної території України, місце поставки яких визначається відповідно до пункту 6.5 статті 6 Закону окремо за цілями використання (здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню, звільнені від оподаткування, не є об'єктом оподаткування).

Зокрема, в рядку 10.1 декларації відображається обсяг придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податку на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою.

Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, що рядок 10.1 декларації з податку на додану вартість відображає ті оподатковувані поставки, у яких платник податків був покупцем товарів (замовником робіт, послуг), а саме оподатковувані поставки платника податків, що мали місце у звітному періоді. Тому для визначення розміру оподатковуваних поставок (обсягу оподатковуваних операцій) слід враховувати не лише значення рядка 5.1, але й показники рядка 10.1 декларації.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків, що позивач правомірно заявив до бюджетного відшкодування у липні 2010 року суму податку на додану вартість у розмірі 571 784, 00 грн.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року у справі № 2а-10212/10/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний