Ухвала суду № 50685902, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2015 р. м. Київ К/800/24770/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року

у справі № 2а-0770/819/11

за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

до Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про надання дозволу на реалізацію заставленого майна,

встановив:

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області Державної податкової служби звернулась до суду з адміністративним позовом до Спільного українсько-угорського підприємства «Геліос» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про надання дозволу на реалізацію заставленого майна.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із довідкою Ужгородської МДПІ від 09.03.2011 року № 1163/10/24-018 у СП ТОВ «Геліос» наявний податковий борг у розмірі 132 791, 18 грн., в т.ч. пеня 13 045, 26 грн.

Податковим керуючим Ужгородської МДПІ проведено опис активів СП ТОВ «Геліос», на які поширюється право податкової застави за адресою м. Чоп, промислова зона, за результатами якого складено акт від 30.06.2006 року № 4/24-007/19110530 та зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна податкову заставу за № 3398404.

Податковий орган звернувся до адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив надати дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна СП ТОВ «Геліос», вказаного в акті опису активів, на яке поширюється право податкової застави.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У відповідності до абз. 2 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платників податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу (абз. 3 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України).

З аналізу наведених норм слідує, що законодавець встановив особливий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами і визначив перелік заходів, які повинен здійснити орган стягнення в певній послідовності на виконання власних повноважень.

Надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, можливе лише за умови недостатності коштів, які перебувають у власності такого платника податків, та після звернення до суду із вимогою про стягнення коштів такого платника податків з рахунків в банку.

Отже, достатньою умовою для надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, є наявність у платника податкового боргу та неможливість погашення боргу за рахунок наявних у платника податків грошових коштів, після здійснення передбачених Податковим кодексом України заходів.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставини з посиланням на відповідні докази щодо наявності чи відсутності у відповідача податкового боргу, оскільки суперечливість даних у довідках про наявність податкового боргу Ужгородської МДПІ від 09.03.2011 року № 1163/10/24-018 та від 21.01.2013 року №210/10/19-005 спричинено різними датами, станом на які рахувався податковим борг.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Однак судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено доказів, на підставі яких в силу статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, однією із підстав відмови у задоволенні позову стали висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не отримано першу та другу податкові вимоги. Однак такі обставини не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи наявні докази щодо вручення позивачем податкової вимоги від 20.11.2001 року № 1/105 15.12.2001 року та розміщення на дошці податкових повідомлень 18.04.2002 року податкової вимоги від 13.02.2002 року № 2/346.

При цьому доводи щодо того, що податкову вимогу направлено не за юридичною адресою, є помилковими у даній справі, оскільки факт її отримання підтверджується підписом уповноваженої особи.

В силу пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Таким чином, за наявності акта про розміщення податкових вимог на дошці податкових оголошень, висновки щодо неналежного направлення відповідачу податкової вимоги є також безпідставними.

Крім того, враховуючи наявність у справі інкасових доручень з відміткою банку про відсутність коштів на рахунку відповідача, судами не з'ясовано з урахуванням вимог та заперечень осіб, які беруть участь у справі, питання щодо можливості вилучення готівки в рахунок погашення податкового боргу, оскільки в силу ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити питання щодо наявності чи відсутності у відповідача податкового боргу та вирішити питання щодо необхідності надання дозволу на реалізацію заставленого майна, застосувавши при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року у справі № 2а-0770/819/11 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний