Ухвала суду № 50685897, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/55664/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року

у справі № 818/3532/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-будівельне об'єднання»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східно-будівельне об'єднання» звернулось до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року № 0000032260/1999 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток, з урахуванням штрафних санкцій, в розмірі 152 462, 00 грн., № 0000042260/2005 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних санкцій, в розмірі 405 385, 75 грн. та № 0000052260/1996 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 904 184, 00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 05.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року відповідачем складено акт від 24.12.2012 року №4398/2260/23639176/72, яким встановлено порушення, зокрема, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 161 348, 00 грн., а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в розмірі 326 503, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року: - №0000032260/1999, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 240 974, 50 грн., з яких за основним платежем - 161 348, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 79 626, 50 грн.; - №0000042260/2005, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 489 754, 50 грн., з яких за основним платежем - 326 503, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 163 251, 50 грн.; - №0000052260/1996, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 904 184, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами ТОВ «ДПТ-Дніпро», ТОВ «Уліт», ТОВ «АП «Агроекспо» і ПАТ «Південспецбуд».

За результатами адміністративного оскарження первинна та повторна скарга позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ? без змін.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними в частині, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарських операціях із контрагентами ТОВ «ДПТ-Дніпро», ТОВ «Уліт», ТОВ «АП «Агроекспо».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач на підставі договорів купівлі-продажу придбав металоконструкції у ТОВ «Уліт» та ТОВ «ДПТ-Дніпро». Фактичне здійснення операції підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, документами про відрядження, а також податковими накладними.

Вказаний товар був використаний позивачем для виготовлення металоконструкцій на виконання договору із ТОВ «Агроекспо», що засвідчується довідкою про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, податковими накладними, актами приймання-передачі матеріалів, товарно-транспортними накладними про перевезення матеріалів, документами про відрядження та актами цільового використання матеріалів. Крім того, придбаний металопрокат був також використаний позивачем для виготовлення металоконструкцій на замовлення ПАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе», ТОВ «МСБУД» та ПАТ «Південспецбуд».

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що доводи відповідача стосовно непідтвердження реальності згаданих вище господарських операцій базуються виключно на підставі висновків актів про результати проведення перевірок контрагентів позивача: ТОВ «Уліт», ТОВ «ДПТ-Дніпро» та ТОВ «Агроекспо».

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що така позиція податкового органу правомірно не прийнята судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету та, зокрема, від його господарських та виробничих можливостей.

Суд касаційної інстанції у цьому випадку також зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов договірних відносин позивача із його контрагентами.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що господарські операції позивача із ТОВ «Уліт», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ТОВ «АП «Агроекспо» мають реальний характер, фактично здійснені та направлені на настання правових наслідків, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року: № 0000032260/1999 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 152 462, 00 грн., № 0000042260/2005 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 405 385, 75 грн. та № 0000052260/1996 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 904 184, 00 грн. є протиправними.

Разом із тим, щодо правомірності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача із ПАТ «Південспецбуд» по наданню консультаційних послуг по оформленню і розробці кошторисно-договірної документації, а також наданню послуг маркетингового і цінового аналізу ринку будівельних матеріалів, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано достатніх доказів для підтвердження реальності фактичного надання ПАТ «Південспецбуд» зазначених консультаційних послуг, зокрема, доказів щодо наявності взаємозв'язку між отриманими послугами і господарською діяльністю позивача.

У зв'язку з наведеним оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000032260/1999 та № 0000042260/2005 в частині визначення грошових зобов'язань по податку на прибуток і податку на додану вартість, згідно розрахунку, у розмірі 70 810, 00 грн. і 67 495, 00 грн. відповідно, є правомірними, а адміністративний позов у цій частині є необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставного застосування відповідачем згідно ст. 123 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50 відсотків суми визначеного зобов'язання, оскільки всі податкові повідомлення-рішення, які приймались відповідачем протягом 1095 днів, що передували проведенню перевірки, були скасовані в судовому порядку.

Отже, при збільшенні розміру грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 70 810, 00 грн., підлягала застосуванню штрафна (фінансова) санкція у розмірі 25 відсотків, що складає 17 702, 50 грн., та при збільшенні розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 67 495, 00 грн. - у розмірі 16 873, 75 грн.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № № 818/3532/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний