Ухвала суду № 50685890, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2015 р. м. Київ К/800/8773/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьгідробуд»

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року

у справі № 814/2948/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьгідробуд»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південьгідробуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин із ПП «Інвеставангард» за лютий 2011 року, ТОВ «Будівництво Укр-М» за червень 2011 року, ПП «Нольга» за жовтень 2011 року, відповідачем складено акт від 21.11.2012 року № 3727/22-200/32543259, яким встановлено порушення: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 18 997, 00 грн.; - п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено різницю між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2011 року на 6 192, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.12.2012 року: - № 0001320231, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмір 18 997, 00 грн. за основним платежем та 4 749, 25 - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0001330231, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2011 року на 6 192, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Південьгідробуд» та ПП «Інвеставангард» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого контрагент зобов'язувався поставити позивачу товар.

Між позивачем та ТОВ «Будівництво Укр-М» укладено договір субпідряду, згідно із яким контрагент зобов'язувався виконувати роботи із капітального ремонту коридору та кабінетів адміністративного корпусу по пр. Леніна в м. Миколаєві.

Встановлено, що на підтвердження даних операцій в матеріалах справи наявні договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти приймання виконаних будівельних робіт.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив зокрема з того, що в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівництво Укр-М» зазначено про відсутність у даного підприємства власних основних фондів, обладнання, працівників.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Посилання податкового органу на порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) щодо створення ПП «Інвеставангард» без мети здійснення законної господарської діяльності, а також на постанову Київського районного суду м. Донецька від 18.12.2012 року, якою ОСОБА_4, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію», безпідставно прийнято судами до уваги, оскільки воно не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Таким чином, потребує з'ясування питання наявності чи відсутності вироку відносно посадових осіб підприємства-контрагента, а також чи стосувався даний вирок періоду, в якому здійснені оспорювані господарські операції, чи стосувалися дії особи, щодо якої ухвалено вирок, господарських операцій з позивачем, чи узгоджувались дії позивача з підприємством-контрагентом з метою незаконного отримання останнім податкових вигод, чи був позивач обізнаний з такими діями постачальника.

З приводу господарський відносин позивача з ПП «Нольга», на підставі яких контрагент здійснив поставку газової плити на підставі видаткової накладної, яка, за висновками судів попередніх інстанцій, не дає змоги ідентифікувати умови виконання договору, транспортування та передачі товару, колегія суддів зазначає, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

З матеріалів справи вбачається, що поставка газової плити ПП «Нольга» здійснювалася на підставі договору від 28.10.2011 року №656, який в матеріалах справи відсутній.

Крім того, на підтвердження виконання договірних відносин у жовтні 2011 року (період, за який перевірялися правові відносини позивача з даним контрагентом), в матеріалах справи наявна податкова накладна від 21.10.2011 року №128, виписана ПП «Нольга», у якій зазначено договір поставки від 07.10.2011 року №156.

Дані відповідної податкової накладної зазначені і у акті перевірки, однак питання щодо впливу відповідних операцій на визначення сум податку на додану вартість за спірними податковими повідомленнями-рішеннями та з'ясування їх реальності судами не вирішено.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення потребує додаткового встановлення обставин даної справи, тоді як відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або визнавати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, це виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору, а ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьгідробуд» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі № 814/2948/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

ОА.Моторний