Ухвала суду № 50676270, 14.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1118/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Файдюка В.В., при секретарі - Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулось до суду із адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним арешту на все майно, накладеного постановою від 14 березня 2012 року №31671738 в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року вимоги адміністративного позову було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі третя особа, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (банк) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено кредитний договір №2622/1107/71-084, відповідно до якого Банк зобов'язувався надати ОСОБА_2 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 85500,00 дол. США на строк з 19 листопада 2007 року по 11 листопада 2037 року для здійснення Позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084, між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №2622/1107/70-084-Z-1 від 19 листопада 2007 року, у силу якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15 відступило ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" право вимоги заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2007 року №2622/1107/70-084-Z-1 (а.с. 28-35).

Одночасно з договором факторингу між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, відповідно до якого сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитному договору, відступаються права вимоги за іпотечним договором від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084 (а.с. 36-38).

Постановою Відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області від 14 березня 2012 року відкрито виконавче провадження ВП№31671738 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" 572 949,78 грн. та накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, у тому числі на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 132) та зроблено відповідний реєстраційний запис за №12268960 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. (а.с. 129).

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV та Законом України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1 частини 1 статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

При цьому у силу частини 8 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

За змістом частини 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Водночас, у силу частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

З вищенаведеного вбачається, що існує чіткий перелік підстав, коли на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не є заставодержателем.

Верховний Суд України у постанові від 9 квітня 2014 року у справі №6-13цс14 зазначив, що з урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" та частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відтак, накладення арешту постановою від 14 березня 2012 року ВП№31671738 є елементом процедури стягнення на майно боржника на користь іншого стягувача (ПАТ "Альфа-Банк"), який не є заставодержателем спірного майна, тому відповідач, накладаючи арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, повинен був керуватися приписами частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" та положеннями Закону України "Про іпотеку".

Положеннями частини 2 статті 3 Закону України "Про іпотеку" закріплено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Отже, право застави у даному випадку виникає з моменту реєстрації Іпотечних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, право іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виникло в АКБ "ТАС-Комерцбанк" з 19 листопада 2007 року, а саме з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084-Z-1 та накладення нотаріусом заборони відчуження такого нерухомого майна, зареєстрованої в реєстрі за №3186 (а.с. 23-27), і в подальшому відступлено на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15.

Водночас, рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у справі №6-3041/10, на виконання якого відкрито виконавче провадження ВП№31671738 та накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, набрало законної сили 19 жовтня 2010 року.

За таких обставин, право застави (іпотеки) ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" виникло до винесення судом рішення у справі №6-3041/10 про стягнення з ОСОБА_2 коштів.

Суд також звертає увагу, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, право іпотеки на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинено, іпотечний договір від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084-Z-1 є чинним.

Крім того, як вбачається з витягу з реєстру заборгованостей боржників №1-Б, що є додатком до договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15, заборгованість

ОСОБА_2 станом на 26 листопада 2012 року становить 132 750,20 дол. США (а.с. 35), а вартість предмету іпотеки - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору іпотеки від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084-Z-1, становить 105 186,88 дол. США. (а.с. 23-27).

Відтак, вартість предмета іпотеки не перевищує розмір заборгованості боржника іпотекодержателю.

Аналізуючи норми частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" суд акцентує увагу, що задоволення вимог на заставлене майно, тобто предмет іпотеки, може бути здійснено лише за виконання двох умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави повинна перевищувати розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Таким чином, умови, встановлені приписами статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадження ВП№31671738, який не є заставодержателем на заставлене майно, у даному випадку відсутні.

При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач в порядку, визначеному частиною 4 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" повідомив позивача як іпотекодержателя про накладення арешту на заставне майно та роз'яснив йому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Волдночас, статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону

За змістом частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Наведеним приписам чинного законодавства кореспондують положення пункту 12.3 договору іпотеки від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084-Z-1.

Зокрема, підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 названого договору передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті пункту 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони погодили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту 12.3.1 пункту 12.3 є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця (а.с. 26).

Натомість накладений та не знятий арешт на майно іпотекодавця (третьої особи) виключає можливість реєстрації права власності на предмет іпотеки позивачем на підставі положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" та підпункту 12.3.1 пункту 12.3 договору іпотеки від 19 листопада 2007 року №2622/1107/71-084-Z-1.

Враховуючи наведене, позивач, як обтяжувач з вищим пріорітетом, встановленим Законом України "Про іпотеку", володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому накладення відповідачем арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області від 14 березня 2012 року ВП№31671738 в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження ВП№31671738 у межах якого було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 14 березня 2012 року, якою накладено арешт на все майно третьої особи закінчено з підстав, передбачених пунктом 10 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: у зв'язку з направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби (а.с. 127).

З письмових пояснень відповідача слідує, що виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" боргу у сумі 572949,78 грн. направлено до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві (а.с. 125).

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Таким чином, у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 10 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника не знімається та залишається чинним.

Правове регулювання відносин щодо зняття арешту з майна здійснюється у порядку, визначеному статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, частиною 2 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

З системного аналізу викладених положень Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що незважаючи на закінчення виконавчого провадження в межах якого накладено арешт на спірне майно, дії по зняттю арешту вчиняються тією посадовою особою, яка прийняла рішення про його накладення, або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

У зв'язку з цим захист прав позивача можливий, зокрема, шляхом звернення до суду із адміністративним позовом щодо зняття арешту з предмета іпотеки.

В контексті наведеного суд вважає, що до обов'язків державного виконавця, який має вчиняти дії зі зняття арешту, входить перевірка відомостей щодо статусу об'єкту нерухомого майна, на який накладено арешт, підстави накладення цього арешту, а також організаційно-розпорядчі дії по підготовці пакету документів, необхідних для зняття арешту та вилучення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині зняття арешту із вказаного майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя В.В.Файдюк

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Файдюк В.В.