Рішення № 50676031, 15.09.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/2864/15 Провадження № 22-ц/795/1651/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Марченко М. М. Доповідач - Острянський В. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСТРЯНСЬКОГО В.І.,суддів:БЕЧКА Є.М., ГОРОБЕЦЬ Т.В., при секретарі:МАРТИНОВІЙ А.В.,за участю:представника позивача ОСОБА_5, представників відповідача Ємельяненка В.О. і Луєнко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року ОСОБА_8 звернувся з позовом до Комунального підприємства „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - Підприємство) про визнання наказу незаконним та про поновлення на роботі, посилаючись на те, що він працював у відповідача на посаді слюсаря з ремонту автомобілів і на підставі наказу № 145-К від 22 червня 2015 року був звільнений з займаної посади згідно з п.1 ст.40 КзпП України у зв"язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Позивач вважає, що його звільнення відповідачем було проведено з порушенням чинного трудового законодавства. Зокрема, апелянт зазначає, що таке звільнення має бути проведено тільки за попередньою згодою виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. І що такої згоди адміністрація Підприємства не мала на час проведення звільнення його з роботи, навпаки була в наявності відмова профспілкового комітету у наданні згоди на його звільнення, тому наказ про його звільнення не може вважатись законним та обгрунтованим і підлягає визнанню незаконним з поновленням на роботі позивача зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 23 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_8 були задоволені. Визнано незаконним наказ КП „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ніжинської міської ради № 145-К від 22 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_8 за п.1 ст.40 КзпП України. Поновлено ОСОБА_8 на посаді слюсаря з ремонту автомобілів 5 розряду транспортного цеху КП „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ніжинської міської ради з 23 червня 2015 року. Стягнуто з КП „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" в користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3190 грн. 60 коп. з урахуванням виплачених при звільненні виплат (без утримання обов"язкових платежів) з 23 червня 2015 року по 23 липня 2015 року включно. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_8 на роботі на посаді слюсаря з ремонту автомобілів 5 розряду транспортного цеху КП „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" з 23 червня 2015 року. Також було стягнуто з Підприємства на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

У апеляційній скарзі Підприємство просить апеляційний суд скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 23 липня 2015 року та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд не врахував, що відповідач 20 березня 2015 року видав наказ № 75-К про внесення змін до штатного розпису у зв"язку зі скороченням чисельності та штату працівників, який було прийнято через тяжке фінансове становище підприємства та що 07 квітня 2015 року позивача було повідомлено про наступне звільнення з роботи на підставі п.1 ст.40 КзпП України та про неможливість переведення на іншу посаду через відсутність такої. Що суд не дав оцінки обставинам згідно з якими, професійна спілка працівників комунального господарства м.Ніжина з порушенням терміну, встановленого законом, подала Підприємству відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору, тому згідно з ст.43 КзпП України роботодавець вважав, що профспілка дала згоду на звільнення позивача. Крім того, апелянт вказує на те, що суд не звернув уваги на неподання позивачем фактичних даних про належність його до даної профспілки, оскільки однієї заяви про вступ до неї, на думку апелянта, недостатньо для утвердження в доводах про членство позивача в даній профспілці, яка до даного часу так і не повідомила керівництву Підприємства про членство ОСОБА_8 в даній профспілковій організації, що є порушенням закону. Також, вказує апелянт, суд першої інстанції неповно дослідив обгрунтування відмови виборного органу профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача згідно з п.1 ч.1 ст.40 КзпП України, яка не містить посилань на правове обгрунтування незаконності звільнення ОСОБА_8 і фактично містить надумані обгрунтування, що виходять за юридичні рамки згоди чи відмови у дачі згоди на звільнення працівника за правилами ст.43 КзпП України. Також апелянт зазначив, що суд не звернув уваги на те, що в день звільнення ОСОБА_8 йому було запропоновано переведення на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт 3-го розряду дільниці водовідведення, але позивач відмовився від цієї пропозиції, про що власноручно зазначив у повідомленні № 480 від 22.06.2015 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Постановивши оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що позивач перебував у трудових правовідносинах з Підприємством і працював у відповідача на посаді слюсаря з ремонту автомобілів транспортного цеху; що відповідно до п.6 наказу № 75-К від 20.03.2015 року по Підприємству про внесення змін до штатного розпису у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників було вирішено вивести з 15 червня 2015 року зі штатного розпису „Транспортний цех" Підприємства посаду (професію): слюсар з ремонту автомобілів - 1 штатна одиниця. Що в повідомленні про наступне звільнення на ім"я ОСОБА_8 від 07.04.2015 року за № 285 було зазначено, що у зв"язку зі скороченням чисельності та штату працівників його попереджують про наступне звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КзпП України, яке відбудеться 15 червня 2015 року, з одночасним повідомленням про неможливість переведення в даний час на іншу посаду через відсутність вакантних посад та що з таким повідомленням позивач був ознайомлений і отримав його 07.04.2015 року.

Далі суд послався на те, що надані докази (довідка за підписом голови профспілки ОСОБА_5 від 22 липня 2015 року на а.с.57) свідчать про те, що ОСОБА_8 є членом професійної спілки працівників комунального господарства м.Ніжина та що у поданні від 18.05.2015 року за № 408 на ім"я голови профспілки працівників комунального господарства м.Ніжина ОСОБА_5 директор Підприємства просив надати згоду на звільнення ОСОБА_8 слюсаря з ремонту автомобілів транспортного цеху у зв"язку зі скороченням чисельності та штату працівників та що у листі голови профспілки від 02.06.2015 року у відповідь на подання було зазначено, що профспілка відмовляє у наданні згоди на звільнення позивача з роботи, з обгрунтуванням такої відмови, викладеній у витягу з протоколу засідання профкому № 25 від 25 травня 2015 року з посиланням на те, що неефективність методів управління адміністрацією Підприємства не є підставою для скорочення працівників та при наявності 14 одиниць транспорту на Підприємстві, ліквідація посади слюсаря по ремонту автомобілів перекладає обов"язки по ремонту автомобілів на водіїв.

Суд вважав, що письмове повідомлення керівника Підприємства про прийняте рішення профспілковою організацією з порушенням триденного строку надання такої згоди (незгоди), не є підставою вважати, що така згода надана, оскільки, на думку суду, письмове повідомлення роботодавця профспілковою організацією обмежене 18-ти денним терміном, а голова профспілки ОСОБА_5 надав Підприємству обгрунтовану відмову у наданні згоди на звільнення позивача в 15-ти денний термін. Тому, вважав суд, відповідач, отримавши відмову у наданні згоди на звільнення позивача, не мав права на звільнення ОСОБА_8 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КзпП України та здійснив таке звільнення з порушенням трудового законодавства. Тому і прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Проте з висновком місцевого суду про те, що керівництво Підприємства, видавши наказ № 145-к від 22.06.2015 року, здійснило звільнення з роботи позивача на підставі п.1 ч.1 ст.40 КзпП України з порушенням правил ст.43 КзпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації і останній підлягає поновленню на роботі, не може погодитись апеляційний суд.

Відповідно до змісту ч.5 ст.43 КзпП України та ч.4 ст.39 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" виборний орган первинної профспілкової організації, розглядаючи подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником, повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство звернулось з поданням про розірвання трудового договору зі слюсарем з ремонту автомобілів транспорного цеху ОСОБА_8 до голови професійної спілки працівників комунального господарства м.Ніжина ОСОБА_5 18 травня 2015 року, яке було вручене отримувачу 19 травня 2015 року (а.с.32). Що профспілковий комітет профспілки працівників комунального господарства м.Ніжина 25 травня 2015 року ухвалив рішення про відмову у наданні згоди на звільнення члена профспілки ОСОБА_8, який працював у відповідача на посаді слюсаря з ремонту автомобілів транспортного цеху, обгрунтовуючи своє рішення тим, що на час вирішення питання про скорочення чисельності та штату працівників і звільнення працівників розпочата робота на Підприємстві по коригуванню тарифів на централізоване водопостачання і водовідведення, по розробці тарифів на послуги, по оптимізації витрат і по відновленню договірної та претензійної роботи, що мало на меті фінансову стабілізацію Підприємства, не доведені до кінця через неефективні методи управління його адміністрацією і, на думку профкому, не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_8 з роботи за скороченням чисельності працівників. Крім того, вважав профком, наявні в Підприємства 14 одиниць автотранспорту внаслідок багаторічної експлуатації потребують ремонту і ліквідація посади слюсаря, яку займає позивач, перекладає обов"язки по ремонту цих автомобілів на водіїв.

З копії супроводжувального листа голови профспілки ОСОБА_5 від 02 червня 2015 року № 3 на ім"я директора Підприємства, отриманого відповідачем цього ж числа, видно, що 02.06.2015 року профспілка направляє витяг з протоколу № 25 від 25 травня 2015 року засідання профкому про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_8 (а.с. 33, 34).

Отже, рішення прийняте профкомом 25 травня 2015 року було вручено роботодавцю 02 червня 2015 року, тобто на восьмий день після його прийняття.

Апеляційний суд враховує, що згідно з положеннями ч.7 ст.43 КзпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в його постанові від 01 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до комунального підприємства „Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року „рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обгрунтування незаконності звільнення працівника".

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що обгрунтування відмови профспілкового органу у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, викладене у протоколі засідання профспілкового комітету № 25 від 25 травня 2015 року та його витягу від цієї ж дати (а.с.33 і 53 - 55 зі зворотами) не містять посилань на порушення адміністрацією Підприємства норм трудового законодаства щодо підстав і порядку звільнення ОСОБА_8. Крім того, від переведення на вакантну посаду позивач відмовився, про що свідчить копія повідомлення Підприємства № 480 від 22 травня 2015 року на ім"я позивача (а.с.35). Отже, керівництво Підприємства, видавши наказ № 145-к від 22.06.2015 року про звільнення позивача з роботи за п.1 ч.1 ст.40 КзпП України діяло з дотриманням норм і порядку, визначеного трудовим законодавством.

Тому доводи апеляційної скарги про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору та що обгрунтування відмови виборного органу профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача згідно з п.1 ч.1 ст.40 КзпП України не містить посилань на правове обгрунтування незаконності звільнення ОСОБА_8 і фактично містить надумані обгрунтування, які виходять за юридичні рамки згоди чи відмови у наданні згоди на звільнення працівника за правилами ст.43 КзпП України - підлягають задоволенню.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення місцевого суду не може вважатись законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залежать від вирішення вимог про поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 п.3 ч.1, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» - задовольнити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 липня 2015 року - скасувати.

У позові ОСОБА_8 до Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: