Ухвала суду № 50647656, 17.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/499/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Маліновська В.М.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/11441/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Семенюк Т.А.

- Кравець В.А.

при секретарях - Івановій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Мозолевської Вікторії Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду 1-ї інстанції, представник позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Мозолевська Вікторія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування обставин, які мають істотне значення для розгляду справи. Зазначає, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що між сторонами не укладеного окремого договору, яким встановлено умови щодо передачі іпотекодержателю іпотекодавцем майна у власність в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором, о тому, в силу вимог закону, в позивача не виникло право вимагати у судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Вважає, що такі висновки суду 1-ї інстанції суперечать нормами матеріального права, зокрема, положенням Закону України «Про іпотеку», яким встановлена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Крім того, положеннями даного Закону не встановлено обов'язку укладення між іпотекодавцем та іпотекодержателем окремого договору щодо передачі іпотечного майна у власність іпотекодавцю. Таке застереження може бути викладено в самому договорі іпотеки, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5 ОСОБА_12 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду1-ї інстанції залишити без змін.

Представник позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 17 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №11360775000, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит в сумі 80 000 доларів США зі сплатою 14,5% річних і погашенням згідно умов вказаного договору, на строк до 18 червня 2018 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих на себе за кредитним договором №11360775000, 17 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5було укладено іпотечний договір №88267, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Людмилою Дмитрівною, зареєстрований за №2428. Відповідно до умов даного договору, ОСОБА_5 передала Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 за ціною 731 235 грн., встановленою за домовленістю сторін з урахуванням звіту суб'єкта оціночної діяльності СПД ОСОБА_9.

Правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 02 липня 2012 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_5 .

Судом також встановлено, що 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Дариною Геннадіївною, зареєстрований за №3749. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором №11360775000 від 17 червня 2008 року та договором іпотеки від 17 червня 2008 року.

19 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» було підписано акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року.

20 січня 2012 року Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» на ім'я ОСОБА_5 було направлено повідомлення про передачу прав вимоги за кредитним договором №11360775000 від 17 червня 2008 року від Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк».

08 жовтня 2014 року Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» на ім'я ОСОБА_5 було сформовано досудову вимогу про усунення порушень умов кредитного договору №11360775000 від 17 червня 2008 року, яку 13.10.2014 року рекомендованими поштовими відправленнями було надіслано на адресу боржника.

Оскільки відповідач свої обов'язки за кредитним договорам №11360775000 від 17 червня 2008 року належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.

Відмовляючи Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд 1-ї інстанції посилався на те, що оскільки між сторонами не укладено окремого договору, яким встановлено умови щодо передачі іпотекодержателю іпотекодавцем майна у власність в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором, то, в силу вимог закону, у позивача не виникло право вимагати у судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог, немає.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.2 кредитного договору №11360775000 від 17 червня 2008 року встановлено, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 1270 доларів США.

Проте, ОСОБА_5 свої обов'язки за кредитним договором №11360775000 від 17 червня 2008 року належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

З умов п.4 договору іпотеки №88267 від 17.06.2008 року вбачається, що сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, забезпеченого іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов даного договору та Закону України «Про іпотеку», з інших передбачених законодавством України підстав. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Отже, зі змісту договору іпотеки №88267 від 17.06.2008 року не вбачається, що у ньому міститься застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Окремий договір щодо визнання права власності на предмет іпотеки сторонами не укладався.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував норми матеріального права, що їх регулюють, надав правильну правову оцінку доказам у справі та дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір іпотеки №88267 від 17.06.2008 року містить відповідне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, колегія суддів вважає, необгрутованими, з огляду на таке.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Пунктом 5 договору іпотеки №88267 від 17.06.2008 року встановлено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, зі змісту даного пункту договору іпотеки №88267 від 17.06.2008 року чітко вбачається, що дане застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки стосується лише позасудового врегулювання і лише шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Крім того, в силу вимог закону позивач не позбавлений можливості на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування інших встановлених Законом України «Про іпотеку» способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення у відповідності з вимогами матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду 1-ї інстанції також не спростовують.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Мозолевської Вікторії Вікторівни відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: