Рішення № 50644784, 15.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/498/14-ц 15.09.2015 15.09.2015 15.09.2015

Провадження №22-ц/784/1789/15

Провадження № 22ц/784/1789/15 Суддя по 1 інстанції - Карікова Л.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

15 вересня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Прокопчук Л.М.,

при секретарі судового засідання - Романенко Ю.О.,

за участю представника позивача - Піроцької А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2015 року у справі

за позовом

публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2008 року відрите акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» (далі - Банк), звернулося з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 8 листопада 2007 року уклав кредитний договір з ОСОБА_3, за умовами якого останній для придбання житлового будинку отримав кредит в сумі 106 000 гривень під 14 % річних строком на 20 років, тобто до 7 листопада 2027 року.

В забезпечення кредитного зобов'язання в цей же день, 8 листопада 2007 року, між Банком та позичальником укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку він передав належний йому житловий будинок АДРЕСА_1.

8 листопада 2007 року також укладено тристоронній договір поруки між Банком, позичальником ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_4 За цим договором ОСОБА_4 зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком разом з позичальником за його кредитним зобов'язанням.

В зв'язку з тим, що позичальник неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, позивач просив достроково стягнути усю кредитну заборгованість у солідарному порядку з позичальника та поручителя.

Посилаючись на викладене та збільшуючи розмір позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів 209 100,14 грн. заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 28 липня 2014 року, із яких:

-заборгованість по кредиту - 106 000 грн.;

-заборгованість по процентам - 60 620,36 грн.;

-пеня - 42 055,78 грн.;

-комісія (супроводжуючі платежі) - 424 грн.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 посилався на припинення його поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2015 року позов Банку задоволено. Стягнуто на користь позивача з відповідачів солідарно 209 100,14 грн. заборгованості за кредитним договором, а також по 1 045,46 грн. судових витрат з кожного з відповідачів.

В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителя, просили рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову до поручителя з підстав припинення поруки, а також зменшити розмір пені, стягнутої судом з позичальника, посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 8 листопада 2007 року між Банком та позичальником ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній для придбання житлового будинку отримав кредит в сумі 106 000 гривень під 14 % річних строком на 20 років, тобто до 7 листопада 2027 року.

Натомість позичальник зобов'язався щомісячно до 25 числа проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 441,67 грн. та сплачувати проценти, нараховані на залишок заборгованості за кредитом, згідно із графіком погашення, який є невід'ємною частиною кредитного договору (пункти 1, 5; 8.4).

Умовами кредитного договору передбачено, що остаточним строком повернення кредиту є 7 листопада 2027 року, але він діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункти 1.2; 8.1)

Крім того, кредитним договором визначено, що у разі неналежного виконання кредитного зобов'язання, зокрема, порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів в порядку, що визначений графіком погашення кредиту, Банк має право на дострокове стягнення усієї кредитної заборгованості (п.3.4 кредитного договору).

Сторони кредитного договору також домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 років для усіх грошових зобов'язань позичальника ( у тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені кредитним договором (п. 7.8).

В забезпечення кредитного зобов'язання в цей же день, 8 листопада 2007 року, між Банком та позичальником укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку він передав належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 12-16).

8 листопада 2007 року також укладено тристоронній договір поруки між Банком, позичальником ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_4 За цим договором ОСОБА_4, як поручитель (пункти 1.1; 3.1), зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком разом з позичальником за його кредитним зобов'язанням в тому ж обсязі що й позичальник (а.с. 24-25). Строк виконання зобов'язання встановлений кредитним договором і солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до повного виконання зобов'язання за кредитним договором ( п. 3.2 договору поруки.).

В зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитного зобов'язання, 10 червня 2008 року Банк направив письмову вимогу поручителю про погашення протягом трьох днів поточної заборгованості в сумі 9 949,79 грн., яка утворилася станом на 1 червня 2008 року, яка поручителем не отримана та не виконана ( а.с.194-198).

14 жовтня 2008 року Банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення усієї кредитної заборгованості солідарно з обох відповідачів, розмір якої в подальшому збільшив.

Згідно із розрахунком банку заборгованість, яка утворилась за кредитним договором станом на 28 липня 2014 року становить 209 100,14 грн., із яких:

-заборгованість по кредиту - 106 000 грн.;

-заборгованість по процентам - 60 620,36 грн.;

-пеня - 42 055,78 грн.;

-комісія (супроводжуючі платежі) - 424 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що за вказаним кредитним договором було здійснено лише один платіж 3 грудня 2007 року в сумі 935,12 грн., які зараховані на погашення процентів.

Таким чином, Банк відповідно до положень ст. 1050 ЦК України та п. 3.4 кредитного договору скористався правом на повернення кредиту достроково.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Виходячи з другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

Отже, непред'явлення позовної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України припиняє поруку останнього.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постановах Верхового суду України у справах № 6-53цс/14 та № 6-41/14 від 17 вересня 2014 року, які є обов'язковими для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України.

На зазначене не звернув уваги суд першої інстанції, тому допустив помилку, стягуючи заборгованість з поручителя та позичальника, порука якого припинена, оскільки останній платіж за кредитним договором здійснено 3 грудня 2007 року, а з позовом до суду Банк звернувся лише 14 жовтня 2008 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого кредитним договором для погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

За такого, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, якими врегульовано питання припинення поруки, стягуючи заборгованість солідарно з позичальника та поручителя, порука якого є припиненою.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку допоручителя ОСОБА_4

Доводи позичальника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про застосування відносно нього вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення нарахованої пені за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки підстав для цього не вбачається, пеня нарахована у відповідності до умов кредитного договору та її розмір є спів мірним із розміром заборгованості по кредиту. Будь-яких інших доказів ОСОБА_3 не надав.

Надані копії медичних документів щодо захворювання стосуються поручителя ОСОБА_4, а не позичальника, яким є ОСОБА_3

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку допоручителя ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2015 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: