Постанова № 50614677, 04.03.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2011 року Справа № 2а/0370/211/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі Ковальчуку С.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолайф" до ОСОБА_3 обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2010 року №0000112302/2,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолайф" (далі - ТзОВ «Автолайф», підприємство, позивач) звернулося з адміністративним позовом до ОСОБА_3 обєднаної державної податкової інспекції (далі ОСОБА_3 ОДПІ, відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2010 року № 0000112302/2, а з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2010 року № 0000112302/2 та від 26 січня 2011 року № 0000112302/3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22 липня 2010 року по 28 липня 2010 року ОСОБА_3 ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Автолайф» у звязку з декларуванням підприємством відємного значення з податку на додану вартість (ПДВ) за квітень травень 2010 року більше 100 000,00 грн. та наявності залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту за травень червень 2010 року.

За результатами перевірки 09 серпня 2010 року було складено акт, яким встановлено факт порушення п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з реалізацією підприємством товару (легкових та вантажних автомобілів) кінцевому споживачу нижче митної вартості, що призвело до заниження податкового зобовязання з ПДВ.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, до ОСОБА_3 ОДПІ було подано заперечення, в задоволенні якого позивачу було відмовлено. Відповідно до акта перевірки ОСОБА_3 ОДПІ винесено податкове повідомлення рішення від 01 вересня 2010 року № 0000112302/0 про визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 120 766,50 грн. (з них 80 511,00 грн. основного платежу та 40 255,50 грн. штрафних санкцій).

За результатами адміністративного оскарження до ОСОБА_3 ОДПІ, Державної податкової адміністрації (ДПА) у Волинській області, ДПА України, якими відмовлено у задоволенні скарг, ОСОБА_3 ОДПІ 28 жовтня 2010 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000112302/2. На час звернення до суду повідомлення-рішення після розгляду скарги ДПА України підприємству не надходило.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 ОДПІ від 28 жовтня 2010 року №0000112302/2 таким, що прийняте без врахування усіх фактичних обставин та норм чинного законодавства, а тому підлягає визнанню нечинним з таких підстав.

Відповідно до позиції податкового органу порушення зазначене в акті перевірки виникло внаслідок того, що ТзОВ «Автолайф» при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з поставки легкових та вантажних автомобілів використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган, посилаючись на п.1.20, п.п.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою визначення бази оподаткування ПДВ товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажно-митних деклараціях (ВМД) з урахуванням митного збору та брокерських послуг. Тобто, податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, при цьому не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України, що мав би зробити відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач зазначає, що митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем. Товар (імпортований та розмитнений) не перебував під митним контролем під час реалізації.

Крім того, податковий орган, проводячи перевірку відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються і в разі встановлення факту заниження ТзОВ «Автолайф» договірних цін порівняно з рівнем звичайних більше, ніж на 20% повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами. Ця обставина відповідачем не доведена.

Відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтування рівня договірних цін, не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що поставлялися підприємством на внутрішньому ринку України.

Позивач вказав, що правомірно використовував при визначенні бази оподаткування та податкових зобовязань з ПДВ договірну вартість товару, а відповідач безпідставно здійснив донарахування податкових зобовязань.

З цих підстав позивач просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 ОДПІ від 28 жовтня 2010 року № 0000112302/2 (згідно із заявою про збільшення позовних вимог також і повідомлення-рішення від 26 січня 2011 року № 0000112302/3).

Відповідач у письмовому запереченні проти адміністративного позову його вимог не визнав та вказав, що перевіркою ТзОВ «Автолайф» було встановлено, що підприємство занизило податкове зобовязання з ПДВ за квітень 2010 року на 80 511,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим повідомленням-рішенням від 01 вересня 2010 року донараховано податкове зобовязання з ПДВ у сумі 80 511,00 грн. та визначено штрафну санкцію у сумі 40 255,50 грн.

Так перевіркою було встановлено, що за контрактом з фірмою «MOONLIGTH COMPANY S.A.» у квітні 2010 року ввезено на митну територію України легкові та вантажні автомобілі на суму 4 085 270,00 грн. (ПДВ 817 054,00 грн.), у травні 2010 року - 7 680 932,00 грн. (ПДВ 1 536 186,00 грн.). При їх розмитненні сплачено ПДВ з митної вартості; на підставі ВМД суму ПДВ віднесено до податкового кредиту. Продаж автомобілів на території України кінцевим споживачам (неплатникам ПДВ) за цінами, нижчими від їх митної вартості, призвів до заниження податкових зобовязань з ПДВ за квітень 2010 року на 110 948,00 грн., за травень 2010 року на 112 287,00 грн. За декларацією платника за квітень 2010 року податкові зобовязання визначено у сумі 786 617,00 грн., податковий кредит у сумі 817 054,00 грн. (відємне значення різниці між цими показниками 30 437,00 грн.; в декларації за травень 2010 року 1 206 137,00 грн. та 1 535 186,00 грн. відповідно ( відємне значення 330 049,00 грн.).

За наслідками перевірки за квітень 2010 року підприємству збільшено податкове зобовязання з ПДВ на суму 110 948,00 грн., зменшено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту на 30 437,00 грн. та визначено позитивне значення різниці у сумі 80 511,00 грн. На цю суму донараховано податкове зобовязання з ПДВ. Податкове зобовязання за травень 2010 року збільшено на 112 287,00 грн., зменшено на цю суму відємне значення різниці між сумою податкового кредиту та податкового зобовязання.

Відповідно пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" підприємству визначено штрафні санкції, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від податкового органу у сумі 40 255,50 грн.

Позивач при визначенні бази оподаткування не врахував, що згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» вона визначається із договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів). Відповідно до п.1.20.5 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли ціни на товари підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципом такого регулювання.

Ціна імпортного товару з метою визначення ПДВ регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та митного законодавства, та встановлюється у розмірі (договірної) контрактної вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат, податків та зборів, в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включається в ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування. Сплачена при імпорті товарів сума ПДВ, обчислена у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими п.4.1 ст.4 Закону, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

На думку відповідача, при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару митна вартість та звичайна ціна ототожнюються.

ОСОБА_3 ОДПІ взято до уваги, що відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари для їх застосування у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України. При явній невідповідності заявленої митної вартості митний орган визначає цю вартість на основі цін на ідентичні товари відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про єдиний митний тариф».

Таким чином, оцінка рівня цін уже була проведена митним органом при визначенні митної вартості.

Відповідач вважає, що у нього були законні підстави для визначення податкового зобовязання, а тому його податкові повідомлення-рішення є правомірними. У задоволенні позову відповідач просив відмовити повністю.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримує повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просить його задовольнити повністю з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просить у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмовому запереченні проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Автолайф» 22 квітня 2005 року було зареєстровано як юридична особа ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.49-50).

Відповідно до даних, зазначених в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, підприємство здійснює діяльність в сфері роздрібної та оптової торгівлі автомобілями.

Підприємство з 09 березня 2010 року перебуває на обліку як платник податків в ОСОБА_3 ОДПІ та є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 19 березня 2010 року № 100274158 (а.с.8, зворот).

З 22 липня по 28 липня 2010 року працівниками ОСОБА_3 ОДПІ у звязку з декларуванням підприємством відємного значення з ПДВ за квітень травень 2010 року більше 100 000,00 грн. та наявності залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту за травень червень 2010 року, було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Автолайф», за результатами якої складено акт від 09 серпня 2010 року № 4623/23-3/33523046 (а.с.8-13).

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог п.4.1 ст.4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час правовідносин, далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з реалізацією товару (легкових та вантажних автомобілів) кінцевому споживачу (не платнику ПДВ) нижче митної вартості, в результаті чого занижено податкове зобовязання з ПДВ за квітень 2010 року на суму 80 511,00 грн. та занижено різницю між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту з ПДВ за квітень 2010 року на 30 437, 00 грн., а також занижено різницю між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 року на 112 287,00 грн. (а.с.15, зворот).

На підставі акта перевірки від 09 серпня 2010 року № 4623/23-3/33523046, після розгляду заперечення на акт перевірки (а.с.20-22; 24-25) ОСОБА_3 ОДПІ 01 вересня 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112302/0 (а.с.26), яким позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ у сумі 120 766,50 грн. (у тому числі, за основним платежем 80 511,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40 255,50 грн.). Дане повідомлення-рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку до ОСОБА_3 ОДПІ, ДПА в Волинській області, ДПА України. Рішеннями податкових органів різного рівня скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані повідомлення-рішення без змін (а.с.27-34; 38-47). За наслідками розгляду скарг позивача ОСОБА_3 ОДПІ з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкових зобовязань приймалися повідомлення-рішення від 16 жовтня 2010 року № 0000112302/1, від 28 жовтня 2010 року №0000112302/2 (а.с.36), 26 січня 2011 року № 0000112302/3 (а.с.99).

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно із ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в основу яких покладено висновок про те, що рівень звичайної ціни товарів для визначення бази оподаткування операцій поставки товарів на митній території України відповідає митній вартості таких товарів при їх імпортуванні в Україну, з огляду на таке.

ТзОВ «Автолайф» згідно з контрактом від 19 березня 2010 року № 001/2010 (а.с.65-67) укладеного з «MOONLIGTH COMPANY S.A.» (Панама) ввезено на митну територію України легкові автомобілі та вантажні автомобілі зокрема, у квітні 2010 року на суму 4 085 270, 00 грн. (крім того, ПДВ 817 054,00 грн.), у травні 2010 року на суму 7 680 932,00 грн. (крім того, ПДВ 1 536 186,00 грн.), які в подальшому реалізовував на митній території України. У подальшому автомобілі реалізовувалися на внутрішньому ринку України іншим покупцям (кінцевому споживачу неплатнику ПДВ) на загальну суму у квітні 2010 року на суму 3 933 083,00 грн. (крім того, ПДВ 786 617,00 грн.) та у травні 2010 року на суму 6 030 683,00 грн. (крім того, ПДВ 1 206 137,00 грн.).

Податкові зобовязання за операціями на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, відповідно до податкових декларацій у квітні 2010 року становлять 786 617,00 грн. за даними платника податків (а.с.74-75) та 897 565,00 грн. - за даними перевірки, відхилення 110 948,00 грн., а у травні 2010 року 1 206 137,00 грн. (а.с.78-79) та 1 318 424,00 грн. відповідно, відхилення 112 287,00 грн. (а.с.14, зворот).

Судом також встановлено, що позивач протягом періоду, за який проводилася перевірка, імпортував на митну територію України товари, сплачуючи при цьому митному органу ПДВ, виходячи з митної вартості товару, яка визначалася в гр.12 ВМД (а.с.68). При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами (а.с.71), які, як зазначено в акті перевірки, є нижчими від звичайних цін. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної у вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до п.1.18 ст.1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (далі Закон N 334/94-ВР).

Згідно з пп.1.20.1, 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону N 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг). Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 пп.1.20.1 цього пункту.

З пояснень представника відповідача зясовано, що під час перевірки податковий орган не звертався із запитом до платника податків для надання пояснень щодо критеріїв, за якими формується відпускна ціна на товар.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону N 334/94-ВР, на підставі якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону N 334/94-ВР, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару, раніше імпортованого в Україну, є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, зазначена у ввізній митній декларації, є звичайною ціною для такого товару, який в подальшому реалізується на митній території України. Застосування при поставці товару в межах України для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Відповідно до п.4.3 ст.4 Закону № 168/97-ВР митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача щодо належного обґрунтування рівня звичайної ціни на товар нормами п.13 Указу Президента від 23 липня 1998 року N 817/98 Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності (далі Указ N 817/98), згідно із положеннями якого індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Даною правовою нормою не передбачено порядку визначення звичайної ціни на підставі митної вартості товару, як це зробив відповідач. Більше того, митна вартість товару визначається не на підставі вказаного Указу Президента України, а на підставі норм Митного кодексу України.

Як встановлено судом, при проведенні перевірки ОСОБА_3 ОДПІ не вчиняла дій, передбачених п.1.20 ст.1 Закону N 334/94-ВР, п.13 Указу Президента від 23 липня 1998 року N 817/98 Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності (далі Указ N 817/98) для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки на внутрішньому ринку України рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до п.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 326 від 11 червня 2004 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за № 803/9402, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень посадовими особами, що здійснюють перевірку, які не мають підтверджених доказів.

Таким чином суд, приходить до висновку, що при розрахунку податкових зобовязань з ПДВ за період з квітня по травень 2010 року і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів, що постачалися. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Крім того, ст.632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ст.190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із ст.6 Закону України від 03 грудня 1990 року507-XII Про ціни і ціноутворення (Закон N 507-XII), в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а ст.7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Отже, норми Закону N 507-XII, Цивільного та Господарського кодексів України надають субєктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно визначалися суми податкового кредиту та податкових зобовязань з ПДВ в період з квітня по травень 2010 року, а висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст.4 Закону № 168/97-ВР та заниження податкового зобовязання з ПДВ за квітень 2010 року на суму 80 511,00 грн. і як наслідок - заниження різниці між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту за квітень 2010 року на 30 437, 00 грн. та за травень 2010 року на 112 287,00 грн. безпідставні, а тому податкові повідомлення-рішення відповідача про донарахування податкового зобовязання у сумі суму 80 511,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 40 255,50 грн. є протиправними. Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених ч.2 ст.162 КАС України, якою передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОСОБА_3 ОДПІ від 28 жовтня 2010 року №0000112302/2 та від 26 січня 2011 року №0000112302/3.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст.162, 163 КАС України, на підставі Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_3 обєднаної державної податкової інспекції від 28 жовтня 2010 року №0000112302/2 та від 26 січня 2011 року №0000112302/3.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 10 березня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк