Рішення № 50519331, 15.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2647/15 Головуючий у І інстанції Нікушин В.В.Провадження № 22-ц/780/4237/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 26 15.09.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2013 року позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. Заявлені вимоги мотивував тим, що 21 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/9408/74/69534, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 64000 долари США на споживчі цілі - придбання нерухомості; кредит надано на 240 місяців, з 21 березня 2008 року по 21 березня 2028 року із процентною ставкою 13 % річних. З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці між банком та позичальником 10 квітня 2009 року було укладено додаткову угоду про тимчасове зменшення розміру щомісячного платежу, а 23 березня 2010 року укладено додаткову угоду про збільшення строку кредиту до 21 березня 2038 року. Позичальник не виконує належним чином грошові зобов'язання за кредитним договором, не здійснює щомісячні платежі в сумах та строки відповідно до умов кредитного договору, станом на 24 лютого 2015 року загальна сума заборгованості становить 55611,15 доларів США. Вимога про дострокове виконання грошового зобов'язання від 17 січня 2015 року залишилась без виконання. Просив стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 55611,15 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1573307,24 грн., та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2015 року позов частково задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 55611,15 доларів США, що еквівалентно 1149973,52 грн., та судові витрати по справі. В решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2015 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 21 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», назву якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/9408/74/69534, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 64000 доларів США на споживчі цілі, а саме на придбання об'єкту нерухомості.

Згідно меморіального валютного ордеру № 0L564081 від 21 березня 2008 року банк передав, а ОСОБА_2 отримала кошти, передбачені договором, в розмірі 64000 долари США в повному обсязі.

Пунктом 1.2.1 кредитного договору встановлено процентну ставку за користування кредитом 13,00 % річних.

Згідно п. 2.1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит, який зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Згідно п. 7.1 кредитного договору позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів. Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.

Пунктом 7.2 кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту в дату, визначену п. 1.3.3 цього договору. Якщо дата сплати, зазначена в п. 1.3.3 договору, не є банківським днем, платіж здійснюється не пізніше останнього банківського дня, що передує даті, визначеній п. 1.3.3 договору.

10 квітня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 96-05/13/657 до кредитного договору від 21 березня 2008 року № 014/9408/74/69534, якою на період з 10 квітня 2009 року до 10 квітня 2010 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного в графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором. Протягом строку кредитних канікул сукупна заборгованість позичальника по сплаті процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору становить 8436 доларів США.

23 березня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 96-05/13/967 до кредитного договору від 21 березня 2008 року № 014/9408/74/69534, за умовами якої строк кредиту збільшено на 120 місяців та встановлено кінцевий термін повернення кредиту до 21 березня 2028 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 55611,15 доларів США, з якої 47521,58 долари США - заборгованість по кредиту, в тому числі 148,12 долари США прострочена заборгованість по кредиту, 3689,83 долари США - заборгованість по відсоткам, 4399,74 долари США - розрахована пеня. Також позивач здійснив перерахунок заборгованості у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 24 лютого 2015 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відтак, оскільки за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем ОСОБА_2, утворилася заборгованість внаслідок порушення умов кредитного договору, виникає необхідність захисту права позивача шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не в повній мірі погодився із розрахунком ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та стягнув заборгованість із відповідача на користь банку у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на день ухвалення рішення - 22 травня 2015 року.

Розмір заборгованості заперечено апелянтом, яка вказала, що суд не здійснив дослідження правильності розрахунків сум заборгованості, що мало наслідком невірне вирішення справи по суті, та із застосуванням курсу НБУ станом на 24 лютого 2015 року, хоча позовна заява подана 06 березня 2015 року.

Відтак, суд першої інстанції при ухваленні рішення застосував курс НБУ до долара США на момент ухвалення, що відповідає ч. 2 ст. 533 ЦК України, яка передбачає, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

На вимогу апеляційного суду ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав суду розрахунок заборгованості із зазначенням курсу валюти НБУ станом на день ухвалення рішення - 22 травня 2015 року, який відповідає та повністю підтверджує здійснені судом першої інстанції розрахунки. Крім того, жодних альтернативних розрахунків відповідачем подано не було, а отже колегія приходить до висновку, що нарахована заборгованість доводами апеляційної скарги не спростована.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нікчемності п. 16.3 кредитного договору, який, на думку апелянта, є несправедливим, суперечить принципу розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача послуг банку, як така, що встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) вартості продукції у разі невиконання ним зобов'язань кредитного договору.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 визначено, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 16.3 кредитного договору передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 % від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день здійснення ануїтетних платежів за кредитом або в будь-який інший день за згодою або на вимогу кредитора. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

На думку колегії суддів, дане положення не є несправедливим і не створює дисбалансу договірних прав і обов'язків на користь кредитора, враховуючи, що пеня нараховується на прострочену до оплати суму і залежить від її розміру, а не на суму залишку заборгованості в цілому, і тому є співмірною із розміром самого кредиту, і відтак відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Крім того, відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемність умов договору передбачена ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в таких випадках: умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

Недійсність інших умов договору, в тому числі зазначених у ст. 18 Закону «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача», прямо законом не встановлена, і вони підлягають визнанню недійсними судом.

Разом із тим, із вимогою про визнання недійсним п. 16.3 кредитного договору ОСОБА_2 до суду не зверталася, отже договір є чинним і підлягає виконанню в повному обсязі.

При цьому відповідач як позичальник була ознайомлена із умовами кредитного договору, її волевиявлення при укладенні договору було вільним, відповідало її внутрішній волі і вона усвідомлювала умови договору, на яких він укладався, що відповідає вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України.

Не впливають на правильність висновків суду доводи апеляційної скарги, що вимоги про дострокове погашення кредиту відповідач не отримував і на момент подачі позовної заяви права позивача жодним чином не порушені і позов подано передчасно. Так, ці обставини не є перешкодою для реалізації права кредитора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог кредитора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, на а. с. 113 наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення із відміткою про вручення ОСОБА_2 вимоги про дострокове виконання зобов'язань 24 січня 2015 року.

Спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Як вбачається із виписки по рахунку ОСОБА_2, остання перестала виконувати щомісячне зобов'язання з погашення кредиту 28 липня 2014 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся в березні 2015 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання 2038 року вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже суд першої інстанції, врахувавши вимоги закону, дійшов правильного висновку, що відповідач, здійснивши часткове погашення заборгованості по кредитному договору 28 липня 2014 року, перервала даними діями позовну давність, а тому позов підлягає задоволенню за весь заявлений позивачем період заборгованості.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із способом нарахування пені, запропонованим позивачем, із яким безпідставно погодився суд першої інстанції.

Так, визначаючи розмір пені, позивач здійснив її нарахування в доларах США, зазначивши гривневий еквівалент підсумку пені по курсу НБУ станом на лютий 2015 року.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції не перевірив заявлений позивачем порядок нарахування пені, зокрема при обчисленні пені у доларах (всієї суми) і після цього приведенні цієї суми до еквівалента у гривні суд не звернув уваги на ч. 3 ст. 559 ЦК України відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто відповідальність за прострочення. При цьому у національній валюті пеня повинна обчислюватись за кожен місяць прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

На вимогу апеляційного суду позивачем було надано новий розрахунок пені, згідно із яким розмір заборгованості по сплаті пені із обчисленням в еквіваленті у гривні на кожен місяць прострочення становить 77587,03 грн., із порядком нарахування та розміром якої колегія суддів погоджується.

При цьому колегія суддів враховує, що в резолютивній частині рішення суд першої інстанції зазначив загальну суму стягнутої заборгованості, а тому скасування рішення лише в частині розміру стягнутої пені є неможливим.

Відтак відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення в цілому із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості із відповідача за кредитом та відсотками в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року та окремо пені в розмірі 77587,03 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує із відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 3654 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. В. Кринки Глобинського району Полтавської області) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (Київська регіональна дирекція, р/р 2909001032 МФО 322904, код ЄДРПОУ 23494105, індекс 01601, м. Київ вул. Пирогова 7-7Б) заборгованість за кредитним договором № 014/9408/74/69534 від 21 березня 2008 року у розмірі 51211,41 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року складає 1058992,04 грн., яка складається із заборгованості по кредиту у сумі 47521,58 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року - 982960,67 грн., у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 148,12 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року - 3062,95 грн., заборгованість за відсотками - 3689,83 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року - 76301,37 грн., в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 3639,05 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 травня 2015 року - 75251,30 грн., пеню в розмірі 77587,03 грн. та судові витрати в розмірі 3654 грн.

В іншій частині позову Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.