Рішення № 50515740, 16.09.2015, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4282/15-ц

Провадження № 2/750/1744/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Карапута Л.В.,

при секретарі Руденок В.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Воронцової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

встановив:

29.04.2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору №935/2-024 від 23 травня 2008 року та похідний від нього договір іпотеки від 23 травня 2008 року.

У судовому засідання представник позивача позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача подала письмові заперечення та просила відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.05.2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 935/2-024, згідно якого було надано грошові кошти у сумі 61363,00 долари США, зі сплатою 15% річних та кінцевим терміном повернення основної заборгованості за кредитом не пізніше 21.05.2013 року, на умовах, що визначені договором.

Підписанням кредитного договору та умов програм кредитування позичальник підтвердив, що банк належним чином ознайомив його із інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року.

23.05.2008 року ОСОБА_3 підписав додаток №1 до Договору №935/2-024, де міститься детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (а.с. 51).

Отже перед укладенням кредитного договору, відповідач на виконання вимог Закону України „Про захист прав споживачів" надав споживачу повну та достовірну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а позичальник засвідчив особистим підписом про те, що він ознайомився з правилами надання кредиту (кредитної лінії) під заставу рухомого та нерухомого майна і був попереджений про те, що він несе валютні ризики під час зобов'язань за цим договором.

Умовами Кредитного договору ОСОБА_3 та Банк зафіксували свою згоду з тим, що ними узгоджені всі істотні умови, і зобов"язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Кредитний договір відображає повне розуміння сторонами його предмету, зокрема сукупною вартістю кредиту, варіанти повернення кредиту.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки статті 524 та 533 ЦК України містяться в розділі 1 "загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, то поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань

Отже положення цивільного кодексу України, в тому числі і ст. 1054 ЦК України, не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, в тому числі і в кредитному договорі.

23.05.2008 року Позивач підписав Додаткову угоду №1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №935/2-024.

Також 06.02.2009 року між сторонами була укладена додаткова угода №1 про внесення змін до Додаткової угоди №1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № 935/2-024.

10.04.2009 року між сторонами була укладена Додаткова угода №2 про внесення змін до Додаткової Угоди №1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № 935/2-024 від 23.05.2008 року, про що не заперечував представник позивача в судовому засіданні.

Враховуючи, що під час укладання кредитного договору сторони досягли домовленості та погодили між собою, що розмір платежів здійснюється в доларах, вказаних у графіку погашення кредиту, тому доводи позивача про порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Крім того, пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин" визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Згідно ч. 3 даної статті правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,

Отже посилання позивача на те, що положення спірного кредитного договору не відповідають вимогам ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті не визначено.

Згідно п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валіти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року за № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.

Таким чином, при укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів".

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.01.2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 664658 грн. 24 коп. та 3219 грн. у відшкодування понесених судових витрат, а всього 667877 грн. 24 коп.. Вказане рішення перебуває на виконанні, про що не заперечував представник позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вище викладене, позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 208 - 209, 292, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Л.В. Карапута