Постанова № 505102, 08.02.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.02.2007

Справа №2-19/18836-2006

За позовом – Касноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Красноперекопськ АР Крим

До відповідача – Селянське фермерське господарство «Агріс», м.Красноперекопський район АР Крим

Про звернення стягнення на активи

Суддя Мокрушин В.І.

Секретар Сидельова І.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Литовченко І.В., державний інспектор, довіреність № 78/10/10-0 від 10.01.2007 року

Від відповідача – Павловський В.Ф., голова, наказ № 10-ок від 26.02.2001 року

Суть спору:

Позивач заявив позов про звернення стягнення на активи відповідача у сумі 468390,05 грн. до місцевого бюджету. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач повинен сплатити суму податку з доходу фізичних осіб.

Відповідач надав відзив на позов, позовних вимог не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки сума, яку просить стягнути позивач, утворилася до 01.01.2004 року та нарахована позивачем на суму орендної плати за земельні паї, тому відповідач не повинен був утримувати податок з сум орендної плати.

Справа слухалася у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями).

Сторони відмовилися від послуг перекладача.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 року № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 року № 1771), ст.10 Закону України «Про судоустрій» (від 07.02.2002 року № 3018), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 року № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 року № 350), ст.15 Кодексу адміністративного судочинства України та клопотанням представників сторін сторони давали пояснення по справі на російській мові.

Відповідно до п.2-1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) перед початком слухання справи сторонам були роз’яснені права, передбачені ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747) та вручені пам’ятки про права та обов’язки сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд-

В С Т А Н О В И В :

Селянське фермерське господарство «Агріс» (далі по тексту СФГ «Агріс») зареєстровано у якості юридичної особи 12.12.2000 року Красноперекопською районною державною адміністрацією, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію та довідкою управління статистики (а.с.4-5).

Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії..

Відповідно до п.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Позивач просить звернути стягнення на активи відповідача у сумі 468390,05 грн. до місцевого бюджету. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач повинен сплатити суму податку з доходу фізичних осіб.

Відповідач надав відзив на позов, позовних вимог не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки сума, яку просить стягнути позивач, утворилася до 01.01.2004 року та нарахована позивачем на суму орендної плати за земельні паї, тому відповідач не повинен був утримувати податок з сум орендної плати.

11.10.2006 року Касноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією складено довідку № 35/17-01/22279190 (а.с.10-15), відповідно до якої позивачем нараховано податок з фізичних осіб до бюджету станом на 01.07.2006 року 967675,80 грн.

Ухвалою від 16.01.2007 року господарський суд АР Крим зобов'язав позивача зазначити період утворення заборгованості та підстави для нарахування суми у розмірі 468390,05 грн., також суд зобов'язав сторони скласти акт звірки з зазначенням періоду утворення заборгованості та підстав її нарахування.

Відповідно до акту 17-1-09/30699377 від 05.02.2007 року, складеного позивачем та відповідачем не підписаного (а.с.26-28), податковий борг перед бюджетом по податку з доходів фізичних осіб за оренду земельних паїв станом на 01.01.2004 року складає 430690,86 грн.

Відповідно до акту № 17-1-09/30699377 від 06.02.2007 року, складеного позивачем та відповідачем не підписаного, заборгованість з податку фізичниї осіб станом на 01.01.2004 року складає 926501,50 грн., у тому числі позаробітній платі 397155,14 грн., по орендній платі за оренду земельних паїв 529346,36 грн.

Відповідно до відзиву відповідача сума 468390,05 грн. нарахована станом на 01.01.2004 року по орендній платі за оренду земельних паїв.

Таким чином, відповідно до розрахунку (468390,05 грн.(сума за даними відповідача) – 430690,86 грн. (сума за даними позивача)) походження суми у розмірі 37700 грн. позивачем не пояснено.

При цьому суд приймає до уваги рішення господарського суду від 29.08.2006 року по справі № 2-19/10588-2006, відповідно до якого з відповідача стягнуто до бюджету 499285,75 грн.

Тобто, сума, яку позивач просить стягнути з відповідача (468390,05 грн.) разом із стягнутою сумою (499285,75 грн.) складає 967675,80 грн., яка відображена у довідці № 35 /17-01/22279190 від 11.10.2006 року (а.с.10-15).

Таким чином, сума, яка складається разом, відповідає сумі у довідці та не оспорюється сторонами, проте пояснити походження суми у розмірі 37700 грн. позивач не зміг.

Оскільки у суду не має можливості залишити позовні вимоги без розгляду, як це передбачено нормами ГПК України у випадку не надання доказів, суд, приймая до уваги норми Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), відповідно до яких на суб’єкта владних повноважень покладений обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення чи дії, відмовляє у задоволенні позову у частині стягнення 37700 грн.

Відповідно до п.п.9.1.1 п.9.1 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями) податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Вказаний Закон набрав чинності відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями) з 01.01.2004 року.

Відповідно до п.22.6 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями) доходи, нараховані на користь платників податку за податкові періоди до 1 січня 2004 року, оподатковуються за правилами, діючими на момент такого нарахування, незалежно від строків їх фактичної виплати, але не пізніше 1 січня 2005 року.

Відповідно до п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями) визнаний таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (від 26.12.1992 року № 13-92 із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (від 26.12.1992 року № 13-92 із змінами та доповненнями) згідно з цим розділом Декрету оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування.

Таким чином, відповідач не міг до 01.01.2004 року виступати податковим агентом (у розумінні діючого законодавства на момент розгляду справи) відносно осіб, яким відповідач здійснював виплати за оренду земельних паїв. Відповідач міг виступати податковим агентом (у розумінні діючого законодавства на момент розгляду справи) тільки відносно осіб, з якими відповідач мав трудові відносини, як це передбачено ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (від 26.12.1992 року № 13-92 із змінами та доповненнями).

Оскільки до 01.01.2004 року відповідач не міг утримувати прибутковий податок з осіб, яким він здійснював виплати за оренду земельних паїв, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд у задоволенні позовних вимог відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст.17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд

П О С Т А Н О В И В :

· У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступна та резолютивна частина Постанови проголошена у судовому засіданні 08.02.2007 року у 15 год. 45 хв.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Мокрушин В.І.