Рішення № 504898, 14.12.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

14.12.2006

Справа №2-29/15514-2006

За позовом – Відкритого акціонерного товариства „Кримхліб”, м.Сімферополь.

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю „Український дім – Крим”, м.Сімферополь.

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –

Фонд майна АРК, м.Сімферополь.

Про визнання недійсним договору.

За зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю „Український дім – Крим”, м.Сімферополь.

До відповідача - Відкритого акціонерного товариства „Кримхліб”, м.Сімферополь.

Про визнання права власності.

Суддя О.І. Башилашвілі

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Потапенко Б.П. – начальник юр. відділу, представник по дов-ті.

Від відповідача – Кащук В.А. – представник, довіреність від 10.10.2006р. №1.

За участю третьої особи – не з’явився.

Сутність спору: ВАТ „Кримхліб” звернулось до господарського суду АРК з позовом до відповідача – ТОВ „Український дім – Крим” про визнання недійсним договору купівлі – продажу будівель та споруд, які знаходяться в м.Сімферополі по вул.Дибенко,62-64 від 01.07.2003р.

Позовні вимоги засновані на ст. 48,56 ЦК УРСР та мотивовані тим, що позивач уклав спірний договір в наслідок омани.

Ухвалою ГС АРК від 15.09.2006р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Фонд майна АР Крим.

Третя особа у письмових поясненнях зазначила, що частка державного майна у статутному фонді ВАТ „Кримхліб” складає 25,0991 відсотка загальної кількості акцій. Крім того, третя особа вважає, що якщо балансова вартість майна переданого за спірним договором на день його укладення перевищувала 14000 EUR за курсом встановленим НБУ, то цей договір суперечить п. 140 Державної програми приватизації на 2000-2002р.

09.11.2006р. до суду надійшла зустрічна позовна заява у якій ТОВ „Український дім – Крим” просить суд визнати за ним право власності на 6/100 об’єкта нерухомого майна загальною площею 593,1 к.м., розташований за адресою: м.Сімферополь, вул.Дибенко,62-64.

Зустрічний позов мотивований тим, що ТОВ „Український дім – Крим” є сумлінним набувачем та не знало що ВАТ „Кримхліб” не має право відчужувати спірне майно.

Крим того, позивач за зустрічним позовом вважає, що ВАТ „Кримхліб” пропущений строк позовної давності для звернення до суду та просить суд застосувати строки позовної давності, та як наслідок відмовити в задоволенні первісного позову.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві просить провадження в частини зустрічного позову припинити, у зв’язку з відсутністю предмету спору, а також у зв’язку з тим, що спір за зустрічним позовом не підлягає розгляду у господарських судах України.

ВАТ „Кримхліб” подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи ТОВ „Південна будівельна компанія”.

Суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, у зв’язку з тим, що рішення у цій справі не може вплинути на права або обов’язки ТОВ „Південна будівельна компанія”, у зв’язку з тим, що ця особа не є стороною у спірному договорі, а договір за яким це товариство придбало майно у відповідача за первісним позовом не є предметом спору у цій справі.

Крім того, позивач за первісним позовом подав клопотання про витребування від Фонду майна АР Крим про наявність або відсутність наказу про виконання плану приватизації ВАТ „Кримхліб” та витребування від Верховної Ради АР Крим відомостей про наявність або відсутність переліку майна, що не підлягає приватизації у якій був би включений ВАТ „Кримхліб” (а.с. 113).

В задоволенні цього клопотання суд відмовив, у зв’язку з тим, що в матеріалах справи знаходиться Постанова Ради міністрів АР Крим від 13.07.1999р. № 266, відповідно до якої ВАТ „Кримхліб” входить у перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких знаходяться в процесі приватизації.

За клопотанням сторін строк вирішення спору продовжувався відповідно до ст.69 ГПК України.

В судовому засіданні оголошувалася перерва, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третіх осіб, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2003р. ВАТ „Кримхліб” та ТОВ „Український дім – Крим”, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого у м. Сімферополі по вул. Дибенко,62,64 (а.с. 8-12.).

Враховуючи те, що вказаний договір укладений та виконаний у повному обсязі до набрання чинності Цивільним Кодексом України від 16.01.2003р., що набрав чинності 01.01.2004р., суд вважає, що до правовідносин які виникли на підставі спірного договору необхідно застосовувати Цивільний Кодекс УРСР від 18.07.1963р.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначив, що йому стало відомо, що спірний договір укладений їм в наслідок омани, лише 03.11.2005р. під час винесення господарським судом АР Крим рішення у справі № 2-26/6711-2005р., оскільки саме після прийняття рішення у цій справі йому стало відомо, що майно яке належить йому може бути відчужено лише за згодою Ради міністрів АР Крим та до прийняття цього судового рішення він керувався лише Законом України „Про власність”.

Так, позивач за первісними позовом вважає, що трирічний строк позовної давності необхідно відраховувати від дати 03.11.2005р. однак суд вважає таке посилання необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 22 Положення „Про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим, або переданим в її управління”, затвердженого Постановою ВР АР Крим від 21.04.1999р. № 459-2/99, відчуження нерухомого майна господарськими товариствами, в статутних фондах яких 25 і більше відсотків акцій належать Автономній Республіці Крим, проводиться відповідно до чинного законодавства і статутними документами товариства після узгодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Суд встановив, що Постанова ВР АР Крим від 21.04.1999р. № 459-2/99, якою затверджено Положення „Про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим або переданим в її управління”, була опублікована у газеті „Крымские известия” від 20.05.1999р.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що саме ця газета відповідно до Закону Республіки Крим від 25.10.1991р. N 174-1 „Про порядок публікації і введення в дію законів Республіки Крим і інших актів, прийнятих Верховною Радою Криму і його органами”, що діяв на момент укладення спірного договору, передбачав, що Закони Республіки Крим, інші акти Верховної Ради Криму нормативного характеру вступають в дію одночасно на всій території Республіки Крим після закінчення десяти днів після публікації в газеті „Крымские известия” (стаття 3 Закону).

Таким чином, позивач за первісним позовом повинен був знати про існування порядку „Про управління майном, що належить Автономній Республіці Крим або переданим в її управління” та дотримуватися викладених у ньому вимог під час відчуження майна за спірним договором.

Що ж до наявності омани позивача за первісним позовом при укладенні спірного договору відносно того, що він керувався лише Законом України „Про власність”, то суд вважає, що таке посилання позивача неспроможне з огляду на наступне.

В обґрунтування первісного позову ВАТ „Кримхліб” посилається на ст. 57 ЦК УРСР.

Відповідно до цієї статті, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

З аналізу наведеної норми впливає, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.

Аналогічна позиція викладена у Роз’ясненні Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” N 02-5/111 від 12.03.1999р.

Верховний суд України у Постанові Пленуму Верховному суду України від 28.07.1978р. зазначив, що під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Викладене свідчить про те, що омана це невід’ємна складова обману.

Позивач за первісним позовом не яких доводів, щодо наявності його обману при укладені спірного договору не зазначив, відповідні докази наявності обману у матеріалах справи також відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ВАТ „Кримхліб” називає оманою свою власну позицію відносно застосування того чи іншого акту до правовідносин, відносно яких розглядався спір у рамках судової справи 2-26/6711-2005р., що не як не може бути пов’язане з початком перебігу строку позовної давності.

Крім того, законодавство, що діяло на момент укладення спірного договору та законодавство, що діє на даний час не передбачає як підставу для визнання угоди недійсною оману, що виникає у сторони договору в наслідок неправильного трактування або застосування норм законів та підзаконних актів.

З штемпелю на позовній заяві вбачається, що вона надійшла до суду 22.09.2006р., тоді як трирічний строк позовної давності для визнання спірного договору недійсним сплив 01.07.2006р.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Позивач не звертався до суду з відповідною заявою про відновлення строку позовної давності.

У зв’язку з викладеним суд вважає, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню, у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд встановив, що позивач за зустрічним позовом набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2003р., тобто шляхом не забороненим законом. Цей договір у встановленому законом порядку не чинним не визнавався, не розривався, та виконаний його сторонами у повному обсязі.

Суд встановив, що позивач за зустрічним позовом продав частку майна, що належало йому на праві власності та придбано за спірним договором ТОВ „Южна будівельна компанія” та Підаєву В.М., та наданий час володіє часткою нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Сімферополь, вул. Дибенко,62—64, у розмірі 6/1000, загальною площею 593,1грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 84-85).

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи те, що відповідач за зустрічним позовом оспорює право власності ТОВ „Український дім – Крим” на нерухоме адресою: м. Сімферополь, вул. Дибенко,62—64, у розмірі 6/1000, загальною площею 593,1грн., суд вважає що ТОВ „Український дім – Крим” цілком правомірно використало своє прав на захист передбаченого ст. 16 ЦК України.

При цьому, суд не приймає доводи відповідача за зустрічним позовом, щодо припинення провадження у справі, у зв’язку з їх неспроможністю.

Відповідно до ст.85 ГПК України вступна та резолютивна частини оголошені 14.12.2006р.

Рішення оформлено та підписано 15.12.2006р.

Судові витрати за первісним позовом суд покладає на позивача, судові витрати за зустрічним позовом суд покладає на відповідача в порядку ст.49 ГПК України.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні первісного позову – відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „Український дім – Крим” (АР Крим, м.Сімферополь, вул. Дибенко, 64, код в ЄДРПО України 32435320) право власності на 6/1000 об’єкта нерухомого майна загальною площею 593,1 к.м., розташований за адресою: м.Сімферополь, вул.Дибенко,62-64.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Кримхліб” (АР Крим, м.Сімферополь, вул. Севастопольська, 51-а, код в ЄДРПО України 00381580) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Український дім – Крим” (АР Крим, м.Сімферополь, вул. Дибенко, 64, код в ЄДРПО України 32435320) витрати по сплаті державного мита у сумі 1570,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І.