Постанова № 50486975, 07.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р. Справа № 922/3074/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Шматкова Д.С. за довіреністю б/н від 10.10.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП МОУ "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (вх.№ 4077Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. у справі № 922/3074/15

за позовом ПАТ "Банк Золоті Ворота", м. Харків

до ДП МОУ "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв

про стягнення 670 676,78 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 р. позивач, ПАТ "Банк Золоті ворота", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (надалі - відповідач) заборгованості за договором №242 на кредитну лінію від 14.04.2003 р. у розмірі 670 676,78 грн. (де: сума простроченої заборгованості за кредитом - 452 820,26 грн.; сума простроченої заборгованості за відсотками - 129 221,25 грн.; пеня за простроченою заборгованістю за кредитом - 76 408,88 грн.; пеня за простроченою заборгованістю - 12 226,39 грн.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІНІСТРЕТСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ "ЧУГУЇВСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД" на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" заборгованість за договором № 242 на кредитну лінію від 14.04.2003 в загальній сумі 670 676,78 грн. (де: сума простроченої заборгованості за кредитом - 452 820,26 грн.; сума простроченої заборгованості за відсотками - 129 221,25 грн.; пеня за простроченою заборгованістю за кредитом - 76 408,88 грн.; пеня за простроченою заборгованістю за відсотками - 12 226,39 грн.).

Стягнуто з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІНІСТРЕТСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ "ЧУГУЇВСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД" на користь державного бюджету України 13 413,54 грн. судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Так, в своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що з аналізу, доданих до суду позивачем доказів, суд першої інстанцій дійшов висновку про неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, відсотками та неустойкою. Проте відповідач вважає, що цей висновок є передчасним, оскільки судом першої інстанції не застосовано норму, яка підлягала застосуванню. Так, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення, сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідач зазначає, що він дійсно допустив прострочення по сплаті кредитних зобов'язань, проте це сталось не з вини відповідача, а є обставиною непереборної сили. Під час укладення договору відповідач розраховував свої можливості з його погашення виходячи з обсягу замовлень Міністерства оборони України та виконання зовнішньоекономічних контрактів з ремонту літаків Л-39, зокрема з Російською Федерацією. Проте в 2014 році відбулась істотна зміна обставин, пов'язана з економічною кризою в країні та проведенням антитерористичної операції, що негативно вплинуло на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором. Між Повітряними Силами Збройних Сил України (Військовою частиною А0215) та ДП «ЧАРЗ» було укладено Договір № 90/12 на закупівлю послуг з капітального ремонту літаків Л-39 від 20.06.2012р. За зазначеним договором ДП «ЧАРЗ» виконувало роботи з ремонту літаків із використанням запчастин, придбаних за власні кошти на суму більш ніж 18 мільйонів гривень, проте Міністерство оборони своєчасно не розрахувалось за зазначені роботі. Таким чином, внаслідок тривалої затримки фінансування, зріс рівень витрат позивача, оскільки погіршення фінансово-економічної ситуації в країні (зокрема, різке зростання цін у зв'язку із зростанням курсу іноземних валют по відношенню до гривні) зумовило збільшення вартості запчастин та, відповідно падіння доходів відповідача, що позбавило останнього того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору, а саме залучення кредиту на вигідних умовах при розумних витратах.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 07.09.2015 р.

В судове засідання, призначене на 07.09.2015 р. представник позивача не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) представником позивача не заявлено.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності зазначеного представника, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Акціонерно-комерційним банком "Золоті ворота" (з 14 травня 2010 року назву Акціонерно-комерційного банку "Золоті ворота" було змінено на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" (надалі - Банк) та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МІНІСТРЕТСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ "ЧУГУЇВСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ РЕМОНТНИЙ ЗАВОД" (на далі - Позичальник), 14.04.2003 було укладено договір № 242 на кредитну лінію (далі - Кредитний договір), за умовами якого (з урахуванням змін до нього) Банк, зобов'язується надати Позичальникові кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 685 000,00 грн. (ліміт), а Позичальник зобов'язується на умовах, передбачених Кредитним договором, повернути кредит у строк не пізніше 02.10.2014 року та сплачувати проценти за користування ним в строки та в розмірах, визначених п. 1.1 Кредитного договору.

В результаті неналежного виконання Позичальником умов Кредитного договору утворилася заборгованість за кредитом, відсотками та неустойкою.

Станом на 06.05.2015 року заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором складає 670 676,78 грн., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом - 452 820,26 грн.; сума простроченої заборгованості за відсотками - 129 221,25 грн.; пеня за простроченою заборгованістю за кредитом - 76 408,88 грн.; пеня за простроченою заборгованістю за відсотками - 12 226,39 грн.

В доказ наведеного позивачем надано детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості Позичальника станом на 06.05.2015 року, а також Перелік документів з погашення тіла кредиту, відсотків, комісії по договору кредиту № 242 від 14.04.2003 року (платіжна історія кредиту).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649,651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із п. 5.2.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний здійснити погашення кредиту та сплату процентів, комісійної винагороди в повному обсязі в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Згідно із п. 6.1.1 Кредитного договору, у випадку порушення строку повернення кредиту, передбаченого п. 1.1 Договору, та/або строків сплати процентів, комісійної винагороди Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.9. Кредитного договору позовна давність про стягнення неустойки (пені, штрафу) встановлюється тривалістю в три роки.

Невиконанням/неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору, порушені права Позивача, як кредитної установи та сторони договору, на повернення виданих у кредит коштів та сплати процентів за користування ними.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України визначено кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом звернення до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 147 Господарського кодексу України право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 46, п. 1 ч. 3 ст. 47, п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 48 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення виконує повноваження органів управління банку; діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку, у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст.15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правомірно з задоволено позовні вимоги.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування вимог, викладених в позові. Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що судом першої інстанції не застосовано норму, яка підлягала застосуванню, а саме ст. 617 ЦК України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі твердження відповідача позбавлені належної переконливості, оскільки, у відповідності до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Ознака невідворотності відноситься до події в цілому, тобто містить у собі невідворотність не тільки самого явища, але і його наслідків. У метеорології стихійне лихо розуміється як природне явище, поєднане з його матеріальними та іншими природними і соціальними наслідками. Невідворотність, як ознака непереборної сили, відсутня якщо причиною невідворотності стали винні дії самого боржника, його працівників або контрагентів за договорами.

Між тим, випадком непереборної сили відповідач зазначає те, що під час укладення договору відповідач розраховував свої можливості з його погашення виходячи з обсягу замовлень Міністерства оборони України та виконання зовнішньоекономічних контрактів з ремонту літаків Л-39, зокрема з Російською Федерацією. Проте, в 2014 році відбулась істотна зміна обставин, пов'язана з економічною кризою в країні та проведенням антитерористичної операції, що негативно вплинуло на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, дана обставина не давала йому належним чином виконати зобов'язання перед позивачем.

Також, частиною другою ст.218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Між тим, як свідчать матеріали справи, відповідач не вжив заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначаю про відсутність у даному випадку, обставин непереборної сили, колегія суддів звертає увагу й на те, що в силу ст.42 ГК України, підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 14 цього Закону, торгово-промислова палата в Україні засвідчує обставини форс-мажору, відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні.

В матеріалах справи не міститься висновку торгово-промислової палати про настання форс-мажорних обставин.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДП МОУ "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. у справі № 922/3074/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2015 р. у справі № 922/3074/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 11.09.15

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.