Постанова № 50486439, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 910/24429/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 року № 910/24429/14 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до 1. Феодосіївської Квартирно - експлуатаційної частини району

2. Міністерства оборони України

про стягнення 91695,46 грн.

за участю представників:

позивача- не з'явився

відповідача 1-не з'явився

відповідача 2- Задагіна Н.П. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 11.02.2015 року господарський суд міста Києва позов задоволено частково, з відповідача 2 стягнуто 58 784грн. боргу, 14 045,35грн. пені, 1 971,28грн. річних, 16 894,83грн. інфляційних втрат, 1 833,90грн. судового збору. Прийнята відмова позивача в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05грн., припинено в цій частині провадження.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача 2 підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду надано клопотання про відкладення розгляду у справі в зв'язку з зайнятістю у кримінальному процесі.

Клопотання про відкладення розгляду справи відхиляється з огляду на приписи ст. 102 ГПК України та роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» яка зазначила,що Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 30.09.2013 р. та 03.10.2013 р. між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та Федосіївською КЕЧ (покупець) укладено Договори №75 та Договір №76, за умовами яких продавець здійснює постачання товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на суму вказану в договорі протягом терміну дії Договору, а покупець приймає вищевказану послугу та виконує своєчасну оплату на розрахунковий рахунок або в касу продавця.

Згідно із п. 1.2 Договору №75 сума Договору: 40 283,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2 Договору №76 сума Договору: 18 501,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 2.1 Договорів визначено, що продавець зобов'язаний здійснити поставку товару, вказаного в пункті 1.1 даного договору в обумовлений строк без посилань на перешкоджаючі обставини, що вирішуються у виробничому порядку. Форс - мажором може бути лише стихійне лихо.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що на виконання умов Договорів поставив відповідачу 1 товар на загальну суму 58 784,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №75 від 30.09.2013 р. на суму 40 283,00 грн. та №20 від 03.10.2013 р. на суму 18 501,00 грн. виконання умов Договорів поставив відповідачу 1 товар на загальну суму 58 784,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №75 від 30.09.2013 р. на суму 40 283,00 грн. та №20 від 03.10.2013р. на суму 18 501,00 грн.

Зокрема, позивач просив стягнути пеню у розмірі 14 045,35 грн., 3% річних у розмірі 1 971,28 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894,83 грн. Позивач звертався з заявою про відмову від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна заява про відмову від позову до відповідача 1 та припинення провадження у справі в частині вимог до відповідача 1 - Феодосійської Квартирно-експлуатаційної частини району.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 1 грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 58 784,00 грн. на підставі Договорів поставки за переданий позивачем товар. Відповідачем 1 вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 58 784,00 грн. є правомірними та обґрунтованими. Судом встановлено факт порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару, то вимога позивача про стягнення пені у розмірі 14 045,35 грн. визнається судом обґрунтованою та задовольняється відповідно до наданого позивачем розрахунку, а також вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1 971,28 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 16 894,83 грн.

Також зазначив, що відмова від позову в частині стягнення з відповідача 7% річних у розмірі 2 886,05 грн. не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн., а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач 2 просив зупинити провадження у справі та залучити правонаступника відповідача 1 КЕВ м. Миколаєва, дане клопотання було задоволено, проте про поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду, відповідача 2 було повідомлено з запізненнями, що призвело до того, що Міноборони не мало часу підготовитися до судового засідання, чим порушені його процесуальні права. Крім того, суд не прийняв до уваги того, що заходи щодо правонаступництва Феодосійської Квартирно - експлуатаційної частини досі тривають. Суд не прийняв до уваги того, що відповідач 2 несе субсидіарну відповідальність лише у разі, якщо у відповідача 1 не достатньо коштів для погашення заборгованості, що підтверджується постановою державного виконавця. Так, Міноборони є неприбутковою бюджетною установою,наявні рахунки мають цільове призначення, тому у відповідача 2 не має рахунків, з яких у майбутньому можуть бути списані кошті за судовим рішенням.

Щодо штрафних санкцій, то суд не врахував того, що про укладання між позивачем та відповідачем договорів відповідачу 2 не було відомо, претензії ним не отримувались, в зв'язку з окупацією АР Крим, Міноборони позбавлено можливості користуватися майном, в тому числі поставлене позивачем, а відносно пені не враховані приписи ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 1 грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 58 784,00 грн. на підставі договорів поставки за переданий позивачем товар. Відповідачем 1 вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 58 784,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Статтею 15 Закону визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Збройних Сил України може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

На виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 р. №Д-322/1/5* "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим та міста Севастополя" начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України видано наказ від 29.05.2014 р. №85 "Про проведення організаційних заходів з Кримським територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та підпорядкованими йому структурними підрозділами у 2014 році", яким наказано передислокувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) на фонди військового містечка №7 міста Миколаїв.

Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.11.2014 р. №Д-322/1/39дск. затверджено план проведення додаткових організаційних заходів у Збройних силах України в 2014 році. Відповідно до вказаної Директиви прийнято рішення розформувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) (місто Миколаїв). Правонаступником визначено квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність У Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Доказів які б підтверджували факт правонаступництва Міністерством оборони України не надано, а тому враховуючи те, що Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) передислоковано, а в подальшому прийнято рішення про розформування, виконання зобов'язань за Договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо.

Також не надано доказів того, що організаційні заходи розформування Феодосійської КЕЧ, що визначені датою до 31.12.2014, досі тривають та офіційно продовжені, наявний розподільчий баланс щодо прав та обов'язків відповідача 1 та його правонаступником.

Посилання відповідача 2 на те, що в зв'язку з окупацією АР Крим не може розпоряджатись майном, колегія суддів не приймає до уваги в зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції України. Даний Закон набрав чинності 15.04.2014.

Офіційно окупація АР Крим підтверджена Україною 15.04.2014, тобто з дати набрання чинності Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" але порушення відповідачем 1 умов договорів поставки відбулися значно раніше, оскільки строк дії договорів встановлений до 31.12.2013р. то і зобов'язання повинні бути виконані на протязі строку їх дії.

Вищий господарський суд України в постанові пленуму від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначав: передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Вищий господарський суд України в п. 6 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи вправі позивач частково відмовитись від позову, а господарський суд - прийняти відмову від частини позову, відповів таке. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови.

У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21.09.99 р., за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду й збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок за відповідними статтями кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. У випадку відсутності або недостатності коштів на рахунку військової частини стягнення за її зобов'язаннями за будь-яких умов не може бути звернено на закріплене за військовою частиною майно. У цих ситуаціях до участі у справі повинно бути залучено Міністерство оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що Феодосійська КЕЧ перебуває у стадії розформування, майно перебуває на окупованої території, а рахунки у банківських установах АР Крим заблоковані, правонаступник не визначений, господарським судом правомірно прийнята відмова позивача від позовних вимог до відповідача 1 та позовні вимоги (з урахуванням уточнень) задоволені до відповідача 2, оскільки Міноборони несе відповідальність за діяльність розформованих чи ліквідованих військових частин.

Колегія суддів не вбачає порушення процесуальних прав, так як провадження у справі порушено господарським судом у листопаді 2014, рішення у справі прийнято у лютому 2015, таким чином у відповідача 2 було достатньо часу підготовитись до судового засідання.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 року у справі № 910/24429/14-без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 11.09.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала