Постанова № 50486431, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 910/5513/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне відділення "ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року № 910/5513/15-г та на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року № 910/5513/15-г (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Аграрної біржі

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та

Кредит"

про стягнення 6 000 457,01грн.

за участю представників сторін:

позивача-Яковченко Р.Г. за довіреністю

відповідача-Коваленко О.О. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/5513/15-г від 27.04.2015р. задоволений позов Аграрної біржі, з відповідача на користь позивача стягнуто кошти в сумі 31 640 591,13 грн. , пеня в сумі 279 275,43 грн. , 3% річних в розмірі 22 954,15грн., інфляційні нарахування в сумі 340 650грн., збитки в розмірі 216 986,30 грн. та 73 080 грн. витрат по сплаті судового збору.

Крім того, ухвалою від 27.04.2015 з метою забезпечення позову, до вирішення спору по суті, накладено арешт на грошові кошти, в межах суми позову у розмірі 32 500 457,01грн., які належать Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" та знаходяться на кореспондентському рахунку в Національному банку України, або будь-яких інших рахунках виявлених державним виконавцем під час виконання даної ухвали суду.

Не погоджуючись з рішенням та ухвалою відповідач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційних скаргах, вважає рішення та ухвалу місцевого суду такими що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційних скаргах необґрунтованими, просить залишити їх без задоволення, рішення та ухвалу без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 29.03.2012 між Аграрною Біржею (клієнт/позивач) та публічним акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит», ( банк/відповідач) укладено договір № 30287 на розрахунково-касове обслуговування, за умовами якого Банк відкрив клієнту поточні рахунки у національній та іноземних валютах, зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку в порядку та на умовах визначених Договором.

Відповідно до додаткових угод до договору, сторони погодили строк дії договору, тарифи комісійної винагороди, тощо.

19.03.2012р. між Аграрною Біржею (клієнт) та публічним акціонерним товариством "Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір банківського вкладу "Класичний" № 1438, відповідно до умов якого Клієнт надає Банку суму грошових коштів, надалі "Вклад", у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк виплачує Клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї. Вклад складається з вкладних траншів, що розміщені Клієнтом згідно з умовами цього Договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана Клієнтом на вкладний рахунок в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та додатками, укладеними в рамках цього Договору і які є його невід'ємною частиною, надалі "Додатки". Для обліку Вкладу Банк відкриває Клієнту вкладний рахунок №2610816330501 (для обліку короткострокових коштів, в національній валюті), у філії "Центральне РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", код банку МФО 300937. Перерахування Вкладного траншу на вкладний рахунок здійснюється Клієнтом зі свого поточного рахунку шляхом зарахування коштів через транзитний рахунок, що вказаний у відповідному Додатку.

Відповідно до додатку № 1438-15 до договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012р., 12.02.2015р., сторони погодили, що для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.02.2015р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок № 29093163305022 в філії "Центральне РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", на вкладний рахунок у банку № 26103163305023 у розмірі 6 500 000грн. Сума грошових коштів, надана клієнтом на строк до 15.03.2015р. На суму коштів вказаних в п. 1 цього додатку, банком нараховується проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 20% річних.

Відповідно до додатку № 1438-16 до договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012р., 12.02.2015р., сторони погодили, що для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.02.2015р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок № 29092163305023 в філії "Центральне РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", на вкладний рахунок у банку № 26102163305024 у розмірі 2 000 000 грн. Сума грошових коштів, надана клієнтом на строк до 15.03.2015р. На суму коштів вказаних в п. 1 цього додатку, банком нараховується проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 20% річних.

Відповідно до додатку № 1438-17 до договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012р., 12.02.2015р., сторони погодили, що для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.02.2015р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок № 29091163305024 в філії "Центральне РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", на вкладний рахунок у банку № 26101163305025 у розмірі 2 000 000 грн. Сума грошових коштів, надана клієнтом на строк до 15.03.2015р. На суму коштів вказаних в п. 1 цього додатку, банком нараховується проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 20% річних.

Відповідно до додатку № 1438-18 до договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012р., 12.02.2015р., сторони погодили, що для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.02.2015р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок № 29090163305025 в філії "Центральне РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", на вкладний рахунок у банку № 26188163305024 у розмірі 6 000 000грн. Сума грошових коштів, надана клієнтом на строк до 15.03.2015р. На суму коштів вказаних в п. 1 цього додатку, банком нараховується проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 20% річних.

Відповідно до додатку № 1438-19 до договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012р., 12.02.2015р., сторони погодили, що для розміщення вкладного траншу у банку, клієнт не пізніше 12.02.2015р. здійснює перерахування грошових коштів зі свого поточного рахунку через транзитний рахунок № 29099163305026 в філії "Центральне РУ" АТ "Банк Фінанси та Кредит", на вкладний рахунок у банку № 26109163305027 у розмірі 10 000 000грн. Сума грошових коштів, надана клієнтом на строк до 15.03.2015р. На суму коштів вказаних в п. 1 цього додатку, банком нараховується проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 20% річних.

Виплата клієнту нарахованих процентів за вищевказаними додатками, здійснюється банком щомісячно, в останній робочий день кожного місяця. Нараховані банком проценти не збільшують суму вкладу.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, який мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами спору за договором від 29.03.2012 № 30287 на розрахунково-касове обслуговування, яке полягає у невиконанням розпорядження клієнта про перерахування коштів. Наведена обставина призвела до звернення позивача до господарського суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 26 500 000 грн. , із яких: 26 500 000грн. - сума незаконно акумульованих на власних транзитних рахунках коштів позивача, 5 140 591, 13грн. - сума залишку на рахунках позивача, 22 954, 15 грн. - 3 % річних, 340 650грн. - інфляційні, 216 986, 30 грн. - упущена вигода.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову, яке мотивовано тим, що відповідач тривалий час не виконує платіжні доручення позивача не пояснюючи при цьому мотивів своєї бездіяльності, при цьому згідно договору на розрахунково-касове обслуговування від 29.03.2012 № 30287 відповідач має право використовувати грошові кошти на рахунках позивача, гарантуючи при цьому право позивача безперешкодно розпоряджатися такими коштами. Проте фактично позивач позбавлений можливості розпоряджатися належними коштами на рахунках у відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що у відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.04 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України. Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Будь-яких доказів щодо виконання відповідачем вказаних платіжних доручень на перерахування коштів сторонами спору до суду не подано.

Підсумовуючи сукупність фактичних обставин даної справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача коштів, що знаходяться на рахунках позивача в сумі 31 640 591,13 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" пеню в розмірі 279 275,43 грн., 3% річних в сумі 22 954,15 грн., інфляційні нарахування в розмірі 340 650,00 грн. та 216 986,30 грн. - упущеної вигоди.

Заперечуючи проти рішення суду та ухвали про накладення арешту на кошти Банку, відповідач наполягає на тому, що жодної претензії від позивача стосовно виконання Банком зобов'язань за укладеним договором не отримував. Судом не враховані приписи Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до якого норми Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не застосовується до правовідносин що виникли між сторонами, а тому нарахування пені є безпідставним. Банк не є кредитором чи боржником, тому застосування ст. 625 ЦК України є хибним. Для стягнення упущеної вигоди необхідно наявність вини Банку, проте доказів обґрунтованості даної позовної вимоги у матеріалах справи не має.

Щодо ухвали про забезпечення позову, відповідач вказує на те, що доказування не може базуватись на припущеннях, тоді як не наведено жодного доказу ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та будь-якого збагачення відповідача від неповернення коштів. Накладання арешту на рахунки Банку призведе до перешкод у господарської діяльності, виплаті коштів за зобов'язаннями банку перед іншими вкладниками та клієнтами, тощо.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами ( постанова Верховного суду України № 3-25гс15 від 01.04.2015р ), таким чином заперечення відповідача про те, що Банк не є боржником не відповідають дійсності.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом (ст. 1068 Цивільного кодексу України). Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

У пункті 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 ЦК України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язала вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається що Банк не виконав 181 платіжне доручення, при цьому письмова відповідь про його невиконання (неможливість виконання) позивачу надана не була. Те саме стосується отриманих Банком вимог відносно банківських вкладів, тому пояснення відповідача про те, що претензій з виконання Банком зобов'язань із нарахування позивачу відсотків за користування вільними залишками коштів на поточному рахунку в гривні позивач не пред'являв, не свідчить про належне виконання відповідачем за договірними правовідносинами, що склались між сторонами у справі.

Статтею 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище та те, що матеріалами справи підтверджується наявність на рахунку позивача грошових коштів, достатніх для виконання розпоряджень про списання станом на момент їх подання (виписка по банківському рахунку позивача), відповідачем не доведено неможливість виконання розпоряджень позивача про перерахування грошових коштів на момент їх подання відповідачу, судова колегія погоджується з висновками судів попередньої інстанції про те, що у відповідача не було підстав для неперерахування грошових коштів позивача на рахунки, вказані ним в платіжних дорученнях.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань») .

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" також передбачено відповідальність Банку за порушення строків виконання переказу зокрема у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 5.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Отже, суд попередньої інстанції, встановивши порушення Банком строків виконання доручення клієнта на переказ коштів, прийнявши до уваги вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Банку на користь позивача 279 275,43 грн. пені за порушення зобов'язання з перерахування коштів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.01.2010 р. у справі № 7/36-2009.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив апеляційний господарський суд.

При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

Таким чином, заперечення відповідача про те, що нарахування інфляційних втрат та річних є безпідставними не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 ГК України).

Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (втраченої вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

При обчисленні розміру втраченої вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи не можуть братися судом до уваги. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди є підставою для суду для відмови в задоволенні таких вимог.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.12.2014 до 05.03.2015 відповідачем не виконано 181 платіжне доручення про перерахування коштів з поточних рахунків Позивача згідно з переліком невиконаних доручень, що наявні в матеріалах справи; платіжні доручення, реєстр відмовлених документів та виписки про залишки на рахунках.

Згідно з платіжним дорученням позивача від 12.12.2014 № 644 на поточний рахунок № 26008010434301 у ПАТ "Альфа-Банк" м. Київ, МФО 300346 мала бути перерахована сума в розмірі 5 000 000 грн. з метою розміщення на умовах договору банківського вкладу за ставкою 20 % річних, внаслідок невиконання зазначеного платіжного доручення, з бездіяльності відповідача, позивач був позбавлений можливості розмістити кошти на зазначених умовах і, як наслідок, недоотримав кошти (відсотки) у розмірі 216 986,30 грн.

Станом на 17.03.2015 р. розмір незаконно утриманих відповідачем коштів Аграрної біржі зріс на 26 500 000грн. і складає 31 640 591,13 грн. Заборгованість виникла за рахунок нездійснених відповідачем перерахувань з вкладних рахунків позивача (після закінчення терміну вкладів) згідно умов Договору банківського вкладу "Класичний" № 1438 від 19.03.2012 р. та додатків до нього, а також невиконання розпорядження (вимоги) позивача від 12.03.2015 р. № 140/60-06.

Дані обставини свідчать про ґрунтовність заявлених вимог щодо стягнення збитків (упущеної вигоди), а тому їх задоволення місцевим судом є підставними.

Щодо ухвали про забезпечення позову, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, отже, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен визначитись як з предметом спору у співвідношенні з певними заходами забезпечення позову, які вимагається до застосування, і певними діями, які вимагається заборонити вчиняти, так і з доцільністю та обґрунтованістю вжиття таких заходів.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення та запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначив, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Обраний місцевим судом спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на кошти відповідача в межах суми позову співвідноситься з предметом позову, а тому підстав для скасування ухвали господарського суду від 27.04.2015 про забезпечення позову, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 66-67, 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне відділення "ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі № 910/5513/15-г залишити без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 11.09.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала