Постанова № 50486208, 09.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.09.2015 справа №913/19/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при секретарі судового засіданняКододова О.В. Мартюхіної Н.О., Склярук О.І. Демяновій Є.Є.за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_5 (за довіреністю)від відповідача:Не з»явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського судуЛуганської області від15.06.2015 року (повний текст складений та підписаний 19.04.2015року)по справі№913/19/15 (суддя: Драгнєвич О.В.)за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Сєвєродонецьк Луганської областідо відповідачаСєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецькпровизнання недійсною додаткової угоди б/н від 06.12.2011року до договору оренди землі НОМЕР_3 від 14.03.2008року, державна реєстрація від 14.04.2008року НОМЕР_3.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6, м. Сєвєродонецьк Луганської області звернувся з позовною заявою до Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 06.12.2011року до договору оренди землі НОМЕР_3 від 14.03.2008року, державна реєстрація від 14.04.2008року НОМЕР_3.

Рішенням господарського суду Луганської області від 15 червня 2015року (повний текст рішення складений та підписаний 19.06.2015року) у справі №913/19/15 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Сєвєродонецьк Луганської області до Сєвєродонецької міської ради задоволено повністю. Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду б/н від 06.12.2011року до договору оренди землі НОМЕР_3 від 14.03.2008року, державна реєстрація від 14.04.2008року НОМЕР_3, який укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, м. Сєвєродонецьк Луганської області та Сєвєродонецькою міською радою. Стягнуто з Сєвєродонецької міської ради, на користь позивача судовий збір у сумі 1218,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011р., яке було визнано протиправним та скасовано постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014р. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014року залишено в силі судове рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012р. в адміністративній справі №2а/1227/3807/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011р. Оскільки рішення №431 від 29.03.2011р. було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати. Крім того, господарський суд в оспорюваному рішенні зазначив, що в рішенні Сєвєродонецької міської ради №3980 від 12.06.2014р. "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка", яке набрало чинності з 01.01.2015р., зазначено, що рішення №1212 від 19.01.1998р. визнано таким, що втратило чинність лише з 01.01.2015р., хоча у рішенні №431 від 29.03.2011р. зазначалося, що вищевказане рішення №1212 від 19.01.1998р. втрачає чинність з 01.07.2011р. Таким чином, самим відповідачем фактично визнано, що рішення ради №431 від 29.03.2011р. не мало правових наслідків у вигляді зміни нормативно-грошової оцінки землі та втрати чинності попереднім відповідним рішенням ради №1212 від 19.01.1998р. Підставою для визнання недійсною додаткової угоди, як було зазначено, стало визнання адміністративним судом протиправним та скасування рішення №431 від 29.02.2011, яке не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Місцевий господарський суд стосовно доводів відповідача щодо пропуску строку позовної давності зазначив, що відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.2011р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012р. про скасування рішення №431 від 29.03.2011р.) З огляду на викладене, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, м. Сєвєродонецьк Луганської області звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою 16.04.2015р., тобто, в межах встановленого ст.257 Цивільного Кодексу України трирічного строку позовної давності.

Необґрунтованими господарським судом Луганської області визнав доводи відповідача відносно того, що рішення Сєвєродонецької міської ради №431 було чинним протягом певного проміжку часу - з 01.07.2011р. по 01.04.2014р., оскільки воно було скасоване як протиправне, а відтак з моменту його прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди землі в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та відповідно, розміру орендної плати.

Відповідач - Сєвєродонецька міська рада, м. Сєвєродонецьк не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення від 15.06.2015року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що зі спірного договору оренди землі та договорів до нього вбачається, що вони були підписані позивачем як фізичною особою. Отже звертаючись до суду з даною позовною заявою про визнання недійсною додаткову угоду, фізична особа - підприємець звертається до суду не за захистом своїх прав як підприємця, а за захистом своїх прав як фізичної особи.

Апелянт зазначає, що на момент укладення сторонами додаткової угоди Рішення №431 було чинним та діяло. Сторони, укладаючи додаткову угоду діяли на підставі вільного волевиявлення та за взаємною згодою, діяли правомірно спираючись на чинне на той час законодавство, виконуючи свій обов'язок щодо приведення розміру орендної плати у відповідність до чинного законодавства України.

Апелянт стверджує, що скасування акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. Зобов»язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов»язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. В проміжок часу з 01.07.2011р. (дати набрання Рішенням №431 чинності) по 01.04.2014р. (дати прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 01.04.2014року) Рішення №431 було чинним. З огляду на вищевикладене, на думку апелянта, станом на дату укладення Додаткової угоди (станом на 24.11.2011року) Додаткова угода відповідала вимогам закону.

Також апелянт посилається на п.12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від27.10.2014року №01-06/1666/14, згідно якого для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним слід вважати день вчинення правочину (укладення договору) (постанови від 19.08.2014р. №5013/492/12 та від 02.09.2014р. №915/1437/13). Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності), як сторони правочину (договору), днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Таким чином позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з пропуском строку позовної давності.

У судове засідання 09.09.2015року апелянт не з»явився у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Згідно зі ст.75, 99 ГПК України, скаргу розглянуто за наявними матеріалами, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги.

Позивач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу (вхід.№02-48/1446/15 від 05.08.2015р.) у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено:

Рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради №1840 від 25.01.2008р. вирішено передати ОСОБА_6 в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під будівлю закусочної літній майданчик) терміном на 25 років земельну ділянку площею 0,0308 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, під будівлю закусочної та літній майданчик.

14.03.2008р. між Сєвєродонецькою міською радою та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі НОМЕР_3.

14.04.2008р. договір оренди землі НОМЕР_3 від 14.03.2008р. був зареєстрований у Сєвєродонецькому міському реєстраційному офісі Луганської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за НОМЕР_3 (а.с. 10-11).

У відповідності до укладеного між сторонами договору оренди земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0308 га була передана у користування позивачу, що підтверджується актом передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 14.04.2008р., підписаного сторонами без зауважень (а.с.12).

Відповідно до п.5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 92520,12 грн.

З огляду на матеріали справи, на час укладення сторонами вищевказаного договору діяла нормативна оцінка земель, затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998р. №1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

Згідно п.8 договору він укладений на 25 років строком по 25.01.2033р. включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 9252,01 грн., що складає 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розмірів земельного податку, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством (п.12 договору).

Згідно п.14 договору земельна ділянка передається в оренду: під будівлю закусочної та літній майданчик.

Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що 25.06.2009року між сторонами була укладена додаткова угода №1, якою сторони внесли зміни в п.п.5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, п.5 змінили на «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить:

Земельна ділянка під закусочну - 58828 грн 50 коп.

Земельна ділянка під літній майданчик - 47754 грн 90 коп.» (а.с.86).

Як вбачається з примірника додаткової угоди, наданого суду для огляду, вона не проходила державну реєстрацію в установленому законом порядку. Згідно наданих в судовому засіданні представником позивача пояснень протягом тривалого часу реєстрація додаткових угод до договорів оренди землі Сєвєродонецькою міською реєстраційною філією Державного підприємства Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах не здійснювалася.

06.12.2011р. між сторонами була укладена спірна додаткова угода б/н, державна реєстрація від 06.12.2011р. за НОМЕР_1, якою сторони внесли зміни в п.п.5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, п.5 змінили на "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий НОМЕР_2 становить: 243239 грн 92 коп." (а.с.13).

В додатковій угоді зазначено, що вона укладена на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011р. "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28.04.2011 за № 516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 21.07.2011.

Пункти 9, 11 договору оренди землі змінено на: "Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі:

з 01.07.2011 по 31.12 2011 - 14594 грн 40 коп. на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 17026 грн 79 коп. на рік, що складає 7% від нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 19459 грн 19 коп. на рік, що складає 8% від нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 21891 грн 59 коп. на рік, що складає 9% від нормативної грошової оцінки;

з 01.01.2015 - 24323 грн 99 коп. на рік, що складає 10% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі:

з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 1216 грн 20 коп., з 01.01.2012 по 31.12 2012 - 1418 грн 90 коп., з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 1621 грн 60 коп., з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 1824 грн 30 коп., з 01.01.2015 - 2027 грн 00 коп. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до п.3 додаткової угоди вона є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011р.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином для надання оцінки відповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства на момент її вчинення має бути з'ясовано питання щодо дійсності на вказаний момент, тобто станом на 07.02.2012р., рішення №431 від 29.03.2011р., яке скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За умовами абз. 2 ч.1 ст. 15 цього Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з пунктами 288.1., 288.4. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з пунктом 288.4., підпунктами 288.5.1., 288.5.2. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст.18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011р., яке, як вже зазначалося вище, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014р.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду враховує, що у п.10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Оскільки рішення №431 від 29.03.2011р. було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно визнано недійсною додаткову угоду б/н від 06.12.2011р., до договору оренди землі НОМЕР_3 від 14.03.2008, державна реєстрація від 14.04.2008 НОМЕР_3 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 та Сєвєродонецькою міською радою.

При цьому, Донецький апеляційний господарський суд враховує, що пунктом 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 визначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

З огляду на вищезазначене, колегія Донецького апеляційного господарського суду не заперечує, що саме зобов'язання за визнаною недійсною додатковою угодою до договору оренди припиняються на майбутнє (ст.207 ГК України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постановах по справі №922/4505/14 від 31.03.2015 року та по справі №922/4130/14 від 14.04.2015 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що доводи відповідача стосовно застосування строку позовної давності є необґрунтованими з огляду на те, що відповідно до положень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України відповідної ухвали), отже позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 16.04.2015р. в межах встановленого ст.257 Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Доводи апелянта щодо укладення договору оренди землі та додатків до нього позивачем як фізичною особою не приймаються до уваги за тих підстав, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1, площею 0,0308га передана позивачу із земель комерційного використання (під будівлю закусочної літній майданчик). Згідно наявної копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.75) за адресою АДРЕСА_1 знаходиться будівля закусочної, яка належить позивачу на праві власності. Тобто матеріалами справи підтверджується, що договором оренди земельна ділянка була надана позивачу для здійснення господарської діяльності, докази які б свідчили про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційні скарги Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015року (повний текст складений та підписаний 19.06.2015року) у справі №913/19/15 ґрунтується на чинному законодавстві та підстав для його скасування не вбачається.

Результати апеляційного провадження у справі №913/19/15 оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України усі судові витрати відносяться на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк на рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015року у справі №913/19/15, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015року у справі №913/19/15, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий О.В. Кододова

Судді: Н.О. Мартюхіна

О.І.Склярук

Надруковано примірників:

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - у справу;

1 - ГСЛО;

1 - ДАГС