Постанова № 504790, 06.11.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.11.2006

Справа №2-7/11561-2006А

За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Таврія-Авто”, 95001,м. Сімферополь, вул. Училищна, 40

До відповідача Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, 95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9

До відповідача Сімферопольського міського управління земельних ресурсів, 95000, м. Сімферополь, пр. Кірова, 52

Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Суддя господарського суду АР Крим І. І. Дворний

Секретар судового засідання В. Є. Євген’єва

представники:

Від позивача – Данілічева Г. В., нач. юр. відд., дов. №620 від 15.05.2006 р.

Від відповідачів – 1) Булат К. В., гол. держ. под. інсп., дов. №14200/9/10 від 08.08.2006 р.; 2) не з’явився.

Суть адміністративної справи:

Відкрите акціонерне товариство „Таврія-Авто” звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі №0015092301/3 від 28.04.2006 р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать нормам діючого законодавства. Так, позивач зазначив, що відповідно до ст. 71 Земельного кодексу України та ст. 31 Закону України „Про транспорт” землі під станціями технічного обслуговування відносяться до земель транспорту, а тому ВАТ „Таврія-Авто” при складанні розрахунків по оплаті за землю та вирахуванні розміру податку на землю використало відомості Сімферопольського міського управління земельних ресурсів по встановленню грошової оцінки земельних ділянок для розрахунку земельного податку за 2004 рік, в яких встановлений коефіцієнт, характеризуючий функціональне використання земельної ділянки для земель автомобільного транспорту і який становить 0,80.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що в розрахунках податку на землю за 2004 рік, представлених ВАТ „Таврія-Авто” у ДПІ в м. Сімферополі, по площі 203,7 кв. м. (вул. Училищна, 40) та площі 1258,4 кв. м. (вул. Київська, 148) застосовані коефіцієнти, що характеризують функціональне використання земельної ділянки – 2,5 (площі, що надані в оренду згідно договорів оренди приміщень) та 0,8 – по площі, яка використовується підприємством для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів. Відповідач зазначив, що згідно з Інструкцією „З заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель” (Додаток 3), затвердженої Наказом Державного комітету статистики України №337 від 05.11.1998 р., землі, надані для технічного обслуговування та ремонту автомобілів економічно класифіковані як землі комерційного використання. Крім того, ДПІ в м. Сімферополі повідомила, що відповідно до Рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі”, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель” землі автотехобслуговування відносяться до земель комерційного використання, до яких застосовується коефіцієнт функціонального використання 2,5.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, письмові пояснення щодо предмету спору не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

У судовому засідання 04.09.2006 р. представником позивача було заявлено клопотання з проханням зупинити дію податкового повідомлення-рішення №0015092301/3 від 28.04.2006 р. до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили. Вказане клопотання було залишено судом без задоволення, оскільки згідно з п. п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000р. (зі змінами та доповненнями) при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

У судовому засіданні, що відбулося 16.10.2006 р. представник позивача надав суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно якої просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі №0015092301/3 від 28.04.2006 р. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Слухання справи відкладалось у порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України. По справі оголошувалась перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

З 13.09.2005 р. по 17.10.2005 р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі була проведена планова комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства „Таврія-Авто” за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р., за результатом якої був складений акт №935/23-0/20687803 від 24.10.2005 р.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0015092301/0 від 28.10.2005 р. про донарахування податку на землю з юридичних осіб у розмірі 29083,08 грн., в тому числі основного податку в сумі 19388,72 грн. та штрафні (фінансові0 санкції у сумі 9694,36 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-111 від 21.12.2000 р. Рішенням ДПІ в м. Сімферополі №33640/10/25-0 від 28.11.2005 р. податкове повідомлення-рішення №0015092301/0 від 28.10.2005 р. було залишено без змін, а скарга позивача – без задоволення, з оформленням податкового повідомлення-рішення №0015092301/1 від 28.11.2005 р., яким визначено податкове зобов’язання з податку на землю у тому самому розмірі та на тих самих підставах.

При подальшому адміністративному оскарженні до Державної податкової адміністрації в АР Крим рішенням ДПА в АРК №230/10/25-007 від 07.02.2006 р. податкове повідомлення-рішення №0015092301/1 від 28.11.2005 р. було також залишено без змін, а скарга ВАТ „Таврія-Авто” – без задоволення, з направленням позивачу податкового повідомлення-рішення №0015092301/2 від 13.02.2006 р.

Не погодившись з результатом оскарження, ВАТ „Таврія-Авто” було подано скаргу до ДПА України, за результатом розгляду якої рішенням ДПА України №4248/6/25-0215 від 21.04.2006 р. скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0015092301/2 від 13.02.2006 р. – без змін, - з оформленням податкового повідомлення-рішення №0015092301/3 від 28.04.2006 р., яким ВАТ „Таврія-Авто” було визначено зобов’язання зі сплати податку на землю у тому ж самому розмірі.

Підставою для донарахування податку на землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій був висновок ДПІ в м. Сімферополі про порушення позивачем ст. 2, ст. 7, ст. 14, ст. 15, ст. 23 Закону України „Про плату за землю” №2535-12 від 03.07.1992 р. (зі змінам та доповненнями), Рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі”, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель”. Так, відповідачем в акті перевірки зазначено, що в розрахунку податку на землю за 2004 рік, представлених ВАТ „Таврія-Авто” у ДПІ в м. Сімферополі, платником по площі 203,7 кв. м. (вул. Училищна, 40) та площі 1258,4 кв. м. (вул. Київська, 148) застосовані коефіцієнти, що характеризують функціональне використання земельної ділянки – 2,5 (площі, що надані в оренду згідно договорів оренди приміщень) і 0,8 – по площі, яка використовується підприємством для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів. На думку відповідача, оскільки відповідно до Рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі”, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель” землі автотехобслуговування відносяться до земель комерційного використання, то при розрахунку земельного податку позивачем повинен застосовуватись коефіцієнт функціонального використання 2,5, а не 0,8.

Проте, суд не може погодитись з вказаним висновком відповідача з огляду на наступне.

Ст.2 Закону України „Про плату за землю” від 03.07.1992 р., із змінами та доповненнями, встановлює, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Відповідно до ст. 5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Ст. 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки. Причому платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (ст. 14 Закону).

Згідно зі ст. 15 Закону України „Про плату за землю” власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 125 ЗК України вказує на те, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Тобто зазначена норма встановлює певний зв’язок між виникненням права постійного користування земельною ділянкою та обов’язковим отриманням землекористувачем документу, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Матеріалами справи, зокрема державним актом на право постійного користування землею серія КМ-І 004383 (а. с. 39-44), підтверджується право ВАТ „Таврія-Авто” на постійне користування земельними ділянками по вул. Училищній, 40 та вул. Київський, 148 в м. Сімферополі. Вказаним актом закріплено, що землі надано у постійне користування для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об’єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 31 Закону України „Про транспорт” №232/94-ВР від 10.11.1994 р, якою встановлено, що до земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об’єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Отже, землі під станціями технічного обслуговування чинне законодавство України відносить до земель автомобільного транспорту.

Відповідно до довідкового матеріалу №58-61 по визначенню грошової оцінки земельних ділянок для розрахунку земельного податку (а. с. 45) до земель транспорту та зв’язку, в тому числі до земель автомобільного транспорту, застосовується коефіцієнт функціонального призначення земельної ділянки 0,80.

За такими обставинами суд визнає правомірними дії позивача по розрахунку земельного податку за ділянки, що розташовані по вул. Училищній, 40 та вул. Київський, 148 в м. Сімферополі, з урахуванням коефіцієнту, встановленого для земель автомобільного транспорту, на рівні 0,80.

Доводи ДПІ в м. Сімферополі про те, що Рішенням 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі”, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель” землі автотехобслуговування відносяться до земель комерційного використання не є переконливими. Вказані висновки відповідача спростовуються з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст.. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 2 ст.. 9 КАС України передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Статті 1 і 8 Конституції України визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Верховенство права, відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є також принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах. Враховуючи те, що верховенство права належить Законам України, а також те, що відповідно до ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, судом не пожуть бути прийняті посилання позивача на Рішення Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 та Постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783, оскільки вказані акти протиречать Земельному кодексу України та Закону України „Про плату за землю” в частині віднесення земель під станціями техобслуговування автомобілів до земель комерційного використання.

Більш того, відповідно до п. п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-111 від 21.12.2000 р. у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Таврія-Авто” є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Оскільки п. 2 ч. 3 розділу VІІ КАС України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п. п. б п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що дорівнює 3,40 грн., зайве сплачене держмито у сумі 81,60 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету КМУ “Про державне мито” за його заявою.

У порядку п. 3 ст. 160, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України вступна та резолютивна частини постанови оголошені та підписані у судовому засіданні 06.11.2006р. Повний текст постанови складений та підписаний 13.11.2006 р. Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 158 - 163, п. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинним прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі податкове повідомлення-рішення №0015092301/3 від 28.04.2006 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31118095600002 в банку отримувача: Управління Держказначейства в АР Крим; МФО 824026 Отримувач: Держбюджет, м. Сімферополь; код ЗКПО 22301854) на користь Відкритого акціонерного товариства „Таврія-Авто” (95001, м. Сімферополь, вул. Училищна, 40, код ЄДРПОУ 20687803) 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Виконавчий лист видати після вступу постанови в законну силу за заявою сторони, на користь якої ухвалено рішення.

Судом роз’яснено сторонам положення ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно якої Постанова суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дійсну Постанову направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.