Рішення № 50438256, 07.09.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 вересня 2015 р. Справа № 902/871/15

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.

представників:

позивача: Мандера М.О., довіреність №335 від 05.08.2015р.;

відповідача: Руснака В.О., довіреність №б/н від 15.05.2015р.;

третьої особи: Гораєвського Л.Ю., посвідчення помічника депутата,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" (вул. Хорива, 11-А, м. Київ, 04077)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул. Мандролька, 19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Гораєвський Леонід Юліксович (вул. Борисоглібська, 17/1, кв. 6, м. Київ)

про стягнення 270085,10 дол. США,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" 270085,10 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов кредитного договору №32434-20/13-1 від 08.04.2013 щодо повернення кредиту та сплати процентів за його користування, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 270085,10 дол. США, з яких 187500 дол. США - основна сума заборгованості за кредитом, 26250 дол. США - несплачені проценти, 3480,75 дол. США - сума пені за несвоєчасну сплату процентів, 28028,23 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 4206,26 дол. США- 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, 20619,86 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 24.06.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/871/15 з призначенням її до розгляду.

Відповідно до ухвал суду від 11.08.2015р. та 20.08.2015р. слухання справи двічі відкладалося з об'єктивних причин. При цьому ухвалою суду від 11.08.2015р. в порядку ст. 27 ГПК України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Гораєвського Леоніда Юліксовича та ухвалою суду від 20.08.2015р. продовжено, передбачений ст. 69 ГПК України, строк розгляду справи на 15 днів.

03.09.2015р. в судовому засіданні оголошувалась перерва з метою надання позивачу можливості подати додаткові докази по справі.

В зв'язку з поданим відповідачем клопотанням від 02.09.2015р. розгляд справи здійснювався з фіксацією судового процесу технічними засобами.

В ході розгляду справи по суті представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та поданих до суду доказах.

Представник відповідача позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у відзиві від 10.08.2015р. (вх. №06-52/8043/15 від 11.08.2015р.) та додаткових поясненнях по справі від 02.09.2015р. (06-52/8739/15 від 03.09.2015р.), в яких в задоволенні позову ПАТ «Банк» Київська Русь» просив відмовити через його необґрунтованість та передчасність вимог банку. Крім того, посилаючись на обставини, викладенні в заяві від 02.09.2015р. (вх. №06-52/8740/15 від 03.09.2015р.), просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення пені, 30% річних за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах. Також, з огляду на часткове виконання відповідачем зобов'язань по кредитному договору та надмірно великий розмір заявлених штрафних санкцій, останній просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, про що надав клопотання від 02.09.2015р. (вх. 06-52/8842/15 від 07.09.2015р.)

Окрім того, представником відповідача 07.09.2015 до суду подано клопотання від 02.09.2015р. (вх. 06-52/8843/15 від 07.09.2015р.) про призначення по справі судової економічної експертизи.

Дослідивши вказане клопотання відповідача, заслухавши думку представника позивача, який висловив заперечення щодо призначення експертизи по даній справі та третю особу Гораєвського Л.Ю., який клопотання відповідача підтримав, суд відхилив його як безпідставне, зважаючи на відсутність під час розгляду справи питань, що потребують спеціальних знань, враховуючи предмет доказування та правову природу спірних правовідносин, що склалися між сторонами та беручи до уваги нескладність розрахунків позовних вимог, та можливість їх перевірки в судовому порядку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача заявлений ПАТ «Банк» Київська Русь» позов також не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні через передчасні вимоги банку.

Крім того, Гораєвським Л.Ю. в судовому засіданні в усному порядку заявлено клопотання про залишення позову ПАТ «Банк» Київська Русь» без розгляду, відтак надати сторонам можливість вирішити спір мирним шляхом.

Представник позивача щодо вказаного клопотання третьої особи заперечував, з мотивів його безпідставності.

З огляду на відсутність, підстав передбачених ст. 81 ГПК України для залишення позову без розгляду, судом відхилено вищевказане клопотання третьої особи, як необґрунтоване та безпідставне. При цьому суд зазначає, що ст. 81 ГПК України не передбачає підстав залишення позову без розгляду із вказаних мотивів останнього. Разом з тим, суд звертає увагу третьої особи, що сторони не позбавленні права укласти мирову угоду і на стадії виконання судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08.04.2013 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (банк, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №32434-20/13-1.

Відповідно до п. 1.1. Договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплати проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту- 270000 дол. США, кінцевий термін повернення кредиту- 07.04.2016р.; ціль використання кредиту - придбання сільськогосподарського трактора CASE IH STEIGER 500 QUADTRAC (STX 500); тип процентної ставки-фіксована; процентна ставка-12% річних.

Згідно із п.п. 1.3-1.5, 2.2 Договору позичальник зобов'язується отримати кредит не пізніше, ніж через 30 календарних днів з дати укладення договору. Днем видачі кредиту є дата перерахування коштів згідно із п. 2.2 Договору. Повернення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами здійснюється позичальником у валюті кредиту. Надання кредиту здійснюється однією повною сумою шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника №26006136455002, відкритий в банку.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником у відповідності до графіка повернення заборгованості (додаток №1 до Договору) - не пізніше 07.04.2016р.

У випадку порушення позичальником встановлених договором строків повернення кредиту, сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та наступного робочого дня переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом.

Відповідно до п. 4.2 Договору проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту, зазначеного в пункті 1.1.2 Договору (до 07.04.2016р.).

Пунктом 4.4 Договору сторони обумовили, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом.

Згідно із п. 4.10 Договору всі платежі позичальника, передбачені договором, вважаються здійсненими в установлений строк, якщо сума платежів в повному розмірі надійшла на рахунок банку до закінчення операційного дня банку, що є останнім днем строку сплати платежу, передбаченого договором.

Відповідно до п. 5.2.6 Договору банк має право при настанні випадків, передбачених п.п. 9.1, 9.2 Договору здійснити договірне списання (у тому числі дострокове) суми заборгованості позичальника за договором та/або достроково стягнути (в тому числі примусово шляхом звернення стягнення на заставлене майно) всю заборгованість за Договором (кредит, проценти, штрафні санкції та інші платежі).

Згідно із п. 9.2, п.п. 9.2.1 Договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород та штрафних санкцій, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку в наслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є поручителями позичальника (в т.ч. гарантами, майновими поручителями, заставодавцями та ін.), умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі порушення позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені договором.

Згідно із п. 10.1 Договору він набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє по дату повного виконання зобов'язань за договором.

Додатком №1 до Договору сторони погодили графік повернення заборгованості за кредитним договором №32434-20/13-1 від 08.04.2013р.

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером №1154 від 09.04.2013р. на суму 270000 дол. США.

З квітня 2014р. позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору щодо погашення основної заборгованості та відсотків за користування кредитом. Зокрема, як свідчать наявні в матеріалах справи, виписки по рахунку відповідача, останнім погашено заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 27431,67 дол. США.

22.04.2015р. позивачем направлено на адресу відповідача лист-повідомлення про відкликання кредиту №3091/20 від 21.04.2015р. із вимогою в строк до 25.04.2015р. погасити наявну заборгованість за кредитними договором. Однак, як свідчать матеріали справи, відповіді на вказану вимогу від ТОВ «Ситковецьке» позивачем не отримано, кредитних коштів останнім не повернуто.

У зв'язку з цим станом на день звернення позивача до суду за позичальником (відповідачем) по кредитному договору рахується заборгованість в сумі 270085,10 дол. США, що еквівалентно станом на 25.05.2015р. - 5627723,53 грн, з яких 187500 дол. США - основна сума заборгованості за кредитом, 26250 дол. США - несплачені проценти, 3480,75 дол. США- сума пені за несвоєчасну сплату процентів, 28028,23 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 4206,26 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, 20619,86 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, у ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Станом на день розгляду справи в суді, доказів сплати заборгованості по кредиту та процентів за користування кредитом відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 187500 дол. США заборгованості за кредитом та 26250 дол. США заборгованості за процентами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3480,75 дол. США пені за несвоєчасну сплату процентів за період прострочення з 26.05.2014р. по 25.05.2015р.; 28028,23 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту за період прострочення з 26.05.2014р. по 25.05.2015р.; 4206,26 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів за період прострочення з 01.05.2014р. по 25.05.2015р. та 20619,86 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період прострочення з 09.04.2014р. по 25.05.2015р., в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 8.1 Договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та /або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченою платежу за кожен день прострочення.

У випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або процентів, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нараховані проценти та інші платежі згідно з договором з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення. (п. 8.2 Договору).

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 8.6. договору сторони обумовили, що позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання.

У даному випадку у п. 8.6 договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій понад 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а саме: до моменту його фактичного виконання, що враховуючи вище наведене не суперечить вимогам чинного законодавства.

Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 30% річних за несвоєчасне погашення процентів та кредиту, втому числі, що стосується періодів її нарахування, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вимоги про стягнення 4206,26 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів за період прострочення з 01.05.2014р. по 25.05.2015р. та 20619,86 дол. США - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Що стосується нарахованої позивачем до стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені не своєчасне повернення кредиту, то слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, в розрахунку пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту позивачем здійснено її нарахування з 26.05.2014 року, в той час коли від початку такого строку до його звернення з позовом до суду (19.06.2015р., що вбачається із відбитку поштового штемпеля на описі вкладення) пройшло більше 1 року.

Таким чином, нарахування позивачем пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту за періоди з 26.05.2014р. по 18.06.2014р. здійснено після спливу строків позовної давності, наданої позивачу для звернення із позовом про стягнення вказаної суми пені до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права а інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до п. 1 ч. 2 цієї ж статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності від 02.09.2015р. (вх. №06-52/8740/15 від 03.09.2015р.), суд вважає за необхідне застосувати строки позовної давності до вимоги позивача по стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту з 26.05.2014р. по 18.06.2014р. А тому заявлена до стягнення пеня у вказані періоди (41,58 дол. США пеня за несвоєчасну сплату процентів та 428,80 дол. США пеня за несвоєчасне повернення кредиту) задоволенню судом не підлягає.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, правомірною є заявлена до стягнення пеня за періоди з 19.06.2015р. по 25.05.2015р.

Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку пені у вищевказаних періодах не виявлено помилок, в зв'язку з чим вимоги у цій частині: пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 3439,17 дол. США та пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 27599,43 дол. США. підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Розглянувши клопотання відповідача від 02.09.2015р. (вх. 06-52/8842/15 від 07.09.2015р.), яким останній просить зменшити розмір штрафних санкцій, судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Натомість, в супереч вищевикладеному, відповідачем не наведено жодних обставин в обґрунтування підстав зменшення штрафних санкцій та не надано будь-яких доказів, які могли б бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій. Поряд з цим, суд зазначає, що розмір штрафних санкцій (пені), не являється надмірно великим порівняно з розміром основної заборгованості. А відтак, суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій та відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про їх зменшення.

Доводи відповідача, викладенні в заяві про застосування строків позовної давності від 02.09.2015р. (вх. №06-52/8740/15 від 03.09.2015р.), щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності судом відхиляються, оскільки позовні вимоги публічним акціонерним товариством "Банк" Київська Русь", за винятком вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту у період з 26.05.2014р. по 18.06.2014р., заявлено в межах строку, визначеного ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Крім того, судом також не приймаються до уваги твердження відповідача, викладенні у відзиві від 10.08.2015р. (вх. №06-52/8043/15 від 11.08.2015р.) та додаткових поясненнях по справі від 02.09.2015р. (06-52/8739/15 від 03.09.2015р.) щодо передчасності позовних вимог з посиланням на те, що позивачем не виконано свої зобов'язання за кредитним договором № 19715-20/14-1 від 25.02.2014р., укладеним між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Ситковецьке", та не надано кредиту відповідачу, що спричинило збитки останньому та мало наслідком неможливість виконати свої зобов'язання по договору №32434-20/13-1 від 08.04.2015 року щодо своєчасного повернення кредиту; щодо втрати переданого в іпотеку майна, у зв'язку із анексією Криму; відсутності в матеріалах справи належних доказів повідомлення відповідача про відкликання кредиту, оскільки останні спростовуються наявними матеріалами справи та не є підставою звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов кредитного договору.

Разом з тим суд зазначає, що між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України. А відтак, неможливість виконання відповідачем зобов'язання за договором з посиланням на те, що позивач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 19715-20/14-1 від 25.02.2014, укладеним між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Ситковецьке", та не надав останньому кредит, а також з посиланням на втрату переданого в іпотеку майна, у зв'язку із анексією Криму, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки в силу ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою одержання економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Твердження відповідача, що наявний в матеріалах справи лист-повідомлення про відкликання кредиту №3091/20 від 21.04.2015р. за відсутності опису вкладення не є належним доказом отримання ТОВ «Ситковецьке» вимоги про дострокове погашення заборгованості по кредитному договору судом оцінуються критично, позаяк зі змісту укладеного між сторонами договору не випливає конкретного (чіткого) порядку повідомлення позичальника про дострокове повернення кредиту, а відтак надсилаючи вимогу останньому, банк діяв в один із способів надіслання кореспонденції адресату. До того ж, як свідчать матеріали справи, кореспонденцію надіслано на адресу відповідача, що значиться в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР). Доводи, щодо отримання повідомлення невідомою особою «Цимбал», яка, як стверджує відповідач не являється його працівником, також судом не беруться до уваги, оскільки, як уже зазначалося кореспонденцію позивачем надіслано на адресу відповідача, що значиться в договорі та в ЄДР.

Щодо зауважень відповідача, що лист-повідомлення, в якому банк вимагає в строк до 25.04.2015р. здійснити погашення заборгованості, при цьому надіславши його на поштове відділення 22.04.2015р. та вручивши особі «Цимбал» 28.04.2015р., суд зазначає, що вказаним листом позивачем дійсно встановлено відповідачу «незначний» проміжок часу для погашення заборгованості за договором, однак з огляду на те, що позивач з даним позовом звернувся до суду лише 18.06.2015р. у відповідача, на думку суду, було достатньо часу для того щоб добровільного погасити заборгованість за кредитним договором чи врегулювати спір мирним шляхом.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ПАТ "Банк" Київська Русь" підлягають задоволенню судом частково. При цьому, при прийнятті рішення, суд виходив із курсу долара США до української гривні, встановленого НБУ станом на 25.05.2015р., оскільки матеріалами справи підтверджується та поясненнями представника позивача, що банк при зверненні до суду з даним позовом здійснював розрахунок заборгованості за договором, виходячи із курсу долара до української гривні станом 25.05.2015р.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, розподіляючи судові витрати, суд враховує положення Закону України "Про судовий збір" в редакції чинній до 01.09.2015 року, з огляну на наступне.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, загальним, таким, що поширюється на всі акти цивільного законодавства, є правило, відповідно до якого новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності, і до тих юридичних фактів, що настали після набрання чинності таким актом. Тобто, усі ті юридичні наслідки, які відповідно до юридичних фактів, що відбулися в минулому, вже настали, за загальним правилом, зберігають свою силу. Натомість усі юридичні факти, що виникли після набрання чинності но вим актом, підпадають під його дію.

З матеріалів справи видно, що при зверненні позивача з позовом до суду (19.06.2015 року) діяла редакція Закону України "Про судовий збір" (до 01.09.2015 року), відтак враховуючи, що юридичний факт (звернення позивача з позовом до суду) мав місце до 01.09.2015 року, при розподілі господарських витрат суд враховує положення Закону України "Про судовий збір" в редакції чинній до 01.09.2015 року

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (22865, Вінницька область, Немирівський район, смт. Ситківці, вул. Мандролька, 19, код ЄДРПОУ 33845116) на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код ЄДРПОУ 21214088) 269614 доларів США 72 центи, що еквівалентно станом на 25.05.2015 року - 5617922,28 грн, в тому рахунку:

- 187500 доларів США - основний борг;

- 26250 доларів США - проценти;

- 3439 доларів США 17 центів - пеня за несвоєчасно сплачені проценти;

- 27599 доларів США 43 центи - пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

- 4206 доларів США 26 центів - 30% річних за несвоєчасне повернення процентів;

- 20619 доларів США 86 центів - 30% за несвоєчасне погашення кредиту та стягнути до Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 72952,72 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 41 долара США 58 центів пені за несвоєчасну сплату процентів та 428 доларів США 80 центів пені за несвоєчасне повернення кредиту відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14 вересня 2015 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи