Рішення № 50427112, 04.09.2015, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/514/13-ц

Номер провадження 2/585/2/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2015 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого - судді Євтюшенкової В.І.,

при секретарі Зубко К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ромни справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом і просить визнати недійсним кредитний договір № 1278/703998 від 29.08.08 р., застосувати наслідки недійсності правочину та зобовязати відповідача повернути йому сплачені по договору відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії, тощо; зобовязати відповідача провести перерахунок наданих за кредитним договором коштів в національну валюту України по курсу НБУ станом на момент підписання даного договору і сплачених ним платежів в національну валюту України на момент їх сплати, зарахувати всі суми сплачених ним платежів в рахунок тіла кредиту в гривні, з метою проведення всіх взаєморозрахунків в початковий стан згідно ст. 216 ЦК України; зобовязати прийняти з нього залишок боргу після перерахунку у розмірі 117508,54 грн., розстрочити повернення ним належних від нього ПАТ «Креді ОСОБА_2» 117508,54 грн. на строк до 28.08.2028 року шляхом поділу вказаної суми на рівні щомісячні платежі.

Свій позов обгрунтовує тим, що 29.08.2008 року між ним та АТ «Індексбанк» в особі відділення філії СД АТ «Індексбанк» в м. Ромни, правонаступником якого є ПАТ «Креді ОСОБА_2», був укладений кредитний договір № 1278/703998 від 29.08.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2 надав йому кредит в сумі 35000 доларів США на оплату за нерухоме майно квартиру № 58, що знаходиться за адресою: м. Ромни Сумської області, вул. Коржівська (ОСОБА_4) буд. 65. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором того ж дня був укладений договір іпотеки нерухомого майна, поручителем за яким є його дружина ОСОБА_3, яка також є співвласником квартири, щодо якої укладений договір іпотеки. У даний час, уважно ознайомившись з чинним законодавством України та змістом Кредитного договору, він прийшов до висновку, що кредитний договір має бути визнаний недійсним з наступних підстав: умови договору не містять відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту для позичальника, Додаток № 1 до цього договору (графік повернення кредиту та сплати відсотків) не було укладено взагалі, тобто при укладенні договору не додержана така істотна умова, як укладання Додатку № 1 до договору, який є його невідємною частиною внаслідок чого банк позбавив його можливості в зазначені терміни і відповідними сумами вносити чергові платежі. Також з порушеннями укладений і Додаток 2, оскільки у ньому зазначено лише тіло кредиту (у доларах) та абсолютне значення подорожчання кредиту (у гривнях), розмір комісії визначений лише у відсотках, а повинен - також у гривнях.

При укладенні кредитного договору він не міг припустити, що офіційний курс долара США по відношенні до гривні може зрости до 8,05 грн. за 1 долар, оскільки сподівався на стабільну ситуацію на валютному ринку. Оскільки національна грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні і за використання іноземної валюти як засобу платежу настає адміністративна відповідальність за ст. 162 КУпАП, він, як законослухняний громадянин, не міг свідомо порушувати закон, проте можливості виконання зобовязань законним способом не було. Відсотки за користування кредитом чітко визначені у грошовому виразі - у гривнях складають 229284,09 грн. за весь період кредитування. Підписи сторін і печатка банку свідчать про те, що ця сума сторонами узгоджена і повинна бути сплачена ним до закінчення дії договору. В договорі ніде не зазначено, що ця сума відсотків буде змінюватися у відповідності до зміни курсу долара США, тому вважає, що банку при підписанні договору увів його в оману. До того ж працівники банку завірили його, що вигідніше кредит брати і доларах США, адже відсотки по доларовому кредиту нижчі ніж по гривневому. Долари були відразу обміняні банком і з продавцем квартири він розрахувався гривнями. Тобто долари США з власності банку не виходили і були не засобом платежу, а засобом обміну на національну валюту України. При цьому працівники банку не попередили його, що ризики при коливанні курсу долара буде нести він.

Крім того відповідач, не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції, тому спірний договір у його теперішньому вигляді, явно суперечить діючому законодавству. Натомість в самому договорі визначено, що проценти сплачуються у валюті кредиту.

Зміна обстановки вносить істотний дисбаланс в договірні стосунки між ним, як позичальником, і банком. Виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту призвело до порушення його майнових інтересів і позбавило його того, на що він розраховував при його укладання, оскільки в результаті знецінення гривні його витрати на погашення кредиту значно перевищили розмір витрат, на які він розраховував при його підписанні. Подальше виконання договору на початкових умовах буде порушувати ст. 6 ЦК України, а саме: - принцип справедливості. Частинами 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець не повинен включати у договори несправедливі умови, а вони є такими, якщо його наслідками стане суттєвий дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Просить поновити строк звернення до суду, вважаючи його не пропущеним, обгрунтовуючи тим, що про неукладення Додатку № 1 він дізнався лише в кінці березня 2010 року під час звернення банку з позовом до нього. До того ж строк дії договору спливає 20.08.2028 року.

У судовому засіданні представник позивача, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, ОСОБА_5, позовні вимоги підтримав і просив задовольнити та пояснив про обставини, викладені ним письмово в обгрунтування позовних вимог. Крім того пояснив, що його довіритель ОСОБА_1 на час укладання договору, в тому числі і Додатку 2, який він підписував, особливо в його умови не вникав, бо сума його влаштовувала, до того ж, не маючи юридичної освіти він не міг у ньому розібратись, в свою чергу банк повинен був повідомити про можливі ризики, а саме про зміну валютного курсу, але працівники банку, навпаки, запевнили, що валютний кредит брати вигідніше, оскільки там менше відсотки. Проект договору надавався на руки до підписання. Визнає, що позивач укладав договір добровільно - його ніхто не заставляв. Не заперечує, що лист-ознайомлення з умовами кредитного договору не є складовою частиною договору, але відповідач не виконав свого обов'язку по ознайомленню ОСОБА_1 з його умовами, не надавши лист-ознайомлення відповідно до законодавства. Ненадання ОСОБА_1 Додатку 1 до Договору кредиту є недосягненням згоди з усіх істотних умов договору.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_6 проти позову заперечувала та пояснила, що при укладенні спірного Договору кредиту був присутній позивач та його дружина, третя особа по справі ОСОБА_3, яким роз'яснювались усі умови договору, надавались усі додатки. Чи підписувався Додаток 1 пояснити не може, бо його оригінал втрачений. Крім того їм також роз'яснювались способи погашення боргу (стандартний та ануїтентний). Також вважає, що у позивача була можливість визначити ціну договору, оскільки в договорі вказано відсоток і строк повернення боргу. У Додатку № 2 чітко зазначений % у гривні. Щодо неповідомлення про ризики, то банк, так само як і позивач не міг передбачити світової кризи та зростання курсу долара внаслідок цього. На момент укладення спірного договору законодавством дозволялась видача кредитів в іноземній валюті. Позивач виконував усі умови договору, в тому числі і вносив платежі, передбачені графіком спочатку у повному розмірі, потім частинами, робив це навіть після пред'явлення йому вимоги про погашення заборгованості, а оспорювати Договір став лише після того, як банк звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_1 До суду. На підставі цього просить застосувати строк позовної давності, у зв'язку з тим, що про обставини, на які посилається позивач він повинен був і мав можливість дізнатися, при укладенні договору.

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити. Також підтримала свої пояснення, викладені на а.с. 144-146, 155-156, 176-177 (Додаток 1 її чоловіком не підписувався, банку увів чоловіка в оману - в Додаток 2 внесено завідомо неправдиві відомості про сукупну вартість кредиту, тіло та відсотки відображені в різних валютах та ін.) При цьому пояснила, що була присутня при підписанні спірного кредитного договору. Підтвердила, що вона та її чоловік виконували умови договору навіть після того як чоловік звільнився з роботи. Намагались платити скільки могли, також і після пред'явлення банком вимоги про погашення заборгованості. Звертався чоловік до банку з листами про реструктуризацію заборгованості, але їм було відмовлено. Взагалі їх все влаштовувало, доки не підвищився курс долару. Наполягає, що її чоловік ОСОБА_1 не був ознайомлений з умовами подорожчання кредиту та його загальною вартістю, оскільки Додаток 2 підписував не читавши, а про Додаток 1 взагалі стало відомо після того як банк звернувся до них з позовом про стягнення заборгованості.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що на час підписання спірного договору вона працювала керуючою відділенням Філії СД АТ Індекс-Банку в м.Ромни. Підписувала договір, ОСОБА_1 у свою чергу також його підписав. Крім того, був укладений договір іпотеки та договір поруки, поручителем за яким була ОСОБА_3 Додаток 1 до кредитного договору формувався програмним забезпеченням автоматично, на той час графи Підписи у ньому не було, а Додаток 2 Удорожчання сторони підписали. Дійсно в п. 8.3 основного Договору зазначено, що всі додатки повинні бути підписані, але програмне забезпечення, яке формувало додаток 1 на той час було нове і не удосконалене і не містило реквізитів сторін, тому його не підписували. Після удосконалення програми реквізити були внесені і ці додатки підписувались. Програму забезпечення і сам договір робить головний банк. Позичальник не може вносити свої умови договору, може відмовитись від його підписання, якщо його щось не влаштовує. Оригінал Додатку 1 до спірного договору втрачено. Позивач та його дружина ОСОБА_3 були ознайомлені з умовами договору, в тому числі і з усіма Додатками. ОСОБА_3, перед тим як її чоловік уклав договір, близько місяця зі своєю матір'ю приходила у банк, розпитувала про умови кредитування, рахували як і що їм платити. Їм і тоді розраховували і роз'яснювали, що сума погашення становитиме приблизно 500 доларів на місяць.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Між стронами склалися правовідносини з приводу визнання договору кредитування недійсним, які регулюються ЦК України, законодавством про захист прав споживачів та банківську діяльність.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Стаття 1055 ЦК України визначає імперативну вимогу щодо форми договору кредиту - письмову.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах та підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

ОСОБА_8 до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу в момент вчинення правочину.

З кредитного договору № 1278/703998 вбачається, що 29 серпня 2008 року між позивачем та АТ «Індустріально-експортний банк» в особі керуючого відділення філії СД АТ «Індекс-Банку» в м. Ромни ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позивачу на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 35000 доларів США, термін користування кредитом 29.08.2008 року до 28.08.2028 року включно Позичальник повертає кредит Банку згідно Графіку погашення заборгованості за кредитним договором (Додаток № 1 цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору) (п. 1.1).

Процентну винагороду за користування кредитом (далі - проценти): щомісячно в розмірі 13,40 % річних...Проценти нараховуються і сплачуються у валюті кредиту (п.п. 1.4.1).

Надання кредиту здійснюється на поточний рахунок Позичальника, можливістю подальшого перерахування на поточний рахунок продавця або отримання Позичальником готівки в касі Банку (п.п. 2.1)

Всі додатки, зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані стронами з обов'язковим посиланням на цей договір (п. 8.3).

Недійсність окремих положень цього договору не тягне за собою недійсність договору в цілому, оскільки можна припустити, що цей договір міг би бути укладений без включення до нього таких положень (п. 8.6).

1. Позивач посилається у позовних вимогах на ту обставину, що внаслідок неотримання Додатку 1 банк позбавив його можливості в зазначені терміни і відповідними сумами вносити чергові платежі, отже сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З пояснень представника позивача та свідка ОСОБА_7, а також письмових матеріалів справи (т. 2 а.с. 6 ) та матеріалів кримінального провадження встановлено, що оригінал Додатку 1 не зберігся. При цьому свідок ОСОБА_7 засвідчила, що підпису сторін на ньому не було.

Однак суд вважає, що не підписання Додатку 1 сторонами не є недотриманням письмової форми кредитного договору № 1278/703998 від 29 серпня 2008 року, оскільки кредитний Договір № 1278/703998 та усі Додатки до нього складені в письмовій формі, тобто зафіксований в кількох документах, та підписані сторонами, за винятком Додатку 1.

Проаналізувавши всі докази у справі у їх сукупності суд дійшов висновку, що перед укладенням спірного договору позивач був ознайомлений з графіком погашення (Додатком 1), виходячи з наступного.

З кредитного договору № 1278/703998 вбачається, що позивач зобов'язався повернути кредит Банку згідно Графіку погашення заборгованості за кредитним договором (Додаток № 1 цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору) (п. 1.1).

ОСОБА_1 З тарифами Банку ознайомлений і згодний, Умови цього кредитного договору зрозумілі, оригінал кредитного договору отримав, про що позивач поставив підписи (а.с. 10), дійсність яких учасниками справи не оспорювалась.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Представник позивача у судовому засіданні підтвердив, що Договір був наданий ОСОБА_1 за винятком Додатку 1.

В договорі іпотеки б/н також підписаному позивачем в п.п. 1.1 вказується, що кредитні кошти повертаються шляхом сплати суми кредиту (частини кредиту), згідно Графіку погашення заборгованості за Кредитним договором (Додаток № 1 до Кредитного договору) (а.с. 11-13) .

Вимоги банку від 29.07.2009 року та від 09.03.2010 року, отримані ОСОБА_1 (а.кред.с. 58., 58 а, т. 1 а.с. 175) містять посилання на погашення заборгованості з узгодженим та підписаним сторонами графіком чергових платежів чим є Додаток 1.

У своїх листах до банку до і після зазначеної вимоги позивач не просить надати йому графік погашення заборгованості, чи повідомити суму щомісячного платежу, а натомість зазначає, що гарантувати певну суму щомісячного платежу я не можу. Плачу все, що можу, від зобов'язань по кредиту не відмовляюсь (лист від 14.05.2009 року, а. кред.с. 56 ), звертає увагу, що зменшення доходу відбулося внаслідок фінансової кризи в Україні (листи від 01.02.2009 року та 04.03.2009 р., т. 1 а.с. 209, 2010), в той час як з роботи ОСОБА_1 звільнився 21 листопада 2008 року (а. кред.с. 51) і відповідно п.п. 3.3.11. кредитного договору повинен був повідомити про це банк протягом п'яти днів.

Зменшення доходу пов'язує зі зростанням курсу долара і посилається, що брав кредит за стабільного курсу. Крім того зазначає, що Різка зміна обставин на фінансовому ринку зумовлена причинами, які ані я, ні ОСОБА_2 на момент укладення договору не могли передбачити... на жаль обставини, що виникли ані я, ані банк на сьогодні усунути не можемо. На сьогодні, при існуючому курсу долара, щомісячні платежі по моєму кредиту перевищують місячні доходи моєї сім'ї, що і є головною причиною невиконання мною в повному обсязі зобов'язань по кредиту... ні в якому разі умисно не ухиляюсь. Лист отриманий банком 16.10.2009 року (т. 1 а.с. 212). Обставини, викладені в цьому листі спростовують твердження позивача про те, що банк не повідомив його про ризик підвищення курсу долара. Суд погоджується з поясненням представника відповідача, що при укладенні спірного договору Банку не могло бути відомо про настання чергової Світової кризи та значного підвищення курсу. Крім того, з тексту листа вбачається, що позивачеві відомо про суму, яку він повинен сплачувати кожного місяця, отже він ознайомлений з графіком погашення, і не відмовляється виконувати зобов'язання.

Із заяви-Анкети на зміну умов кредитного договору, поданої позивачем 04.03.2009 року, яка ним не оспорюється, в графі Графік погашення ОСОБА_1 поставив галочку у клітинці рівними частинами, а у розділі Бажані зміни умов кредитного договору визначив 12 місяців стандартний, (а.кред.с. 44-40), що також свідчить про те, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування та графіком погашення заборгованості.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч вимогам п.п. 8.3 основного Кредитного договору Додаток 1 не був підписаний стронами. Також суд погоджується, що Додаток 1 є суттєвою умовою Кредитного договору.

При цьому, стандартний орієнтовний графік погашення заборгованості в ІНДЕКС-Банку взагалі не містив графи Підписи (а.кред.с. 20в-20з). Тобто не підписання графіку на той час в установі було звичаєм ділового обороту, до внесення змін у технічну програму.

Отже позивач не надав достатньо доказів того, що взагалі він не був ознайомлений з графіком погашення заборгованості.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у звязку з невідповідністю його до вимог частин3 і 5 ст.203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Така правова позиція ВСУ викладена в Аналізі зстосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобовязання.

Судом встановлено, що волевиявлення позивача при укладенні договору було вільним та спрямованим на реальне настання наслідків - тобто отримання кредитних коштів і вчинялись дії по виконанню договору, сплачені комісії, страхові внески та ін.

2. Посилання позивача на зміну або розірвання договору внаслідок підвищення курсу долара як на істотну зміну обставин, суд також не приймає до уваги, оскільки положення ст. 652 ЦК України мають наслідком зміну або розірвання договору, і не є підставою для визнання договору недійсним.

До того ж, ч. 2. ст. 533 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Отже ризик підвищення курсу покладається на боржника.

ОСОБА_8 до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Узагальненні практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, світова фінансова криза є явищем, яке не належить до обставин непереборної сили, що позбавляють позивача необхідності виконувати умови укладеного договору.

3. ОСОБА_8 до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Суду також не надано доказів про введення позивача в оману при укладенні договору в іноземній валюті.

У мотивувальній частині Постанови про закриття кримінального провадження зазначено, що досудовим розслідуванням не встановлено доказів того, що з ОСОБА_1 проти його волі були укладені будь-які документи, що стосуються вищезазначеного кредиту, чи те, що ОСОБА_1 хтось примусив до цього. Також не отримав підтвердження той факт, що без участі ОСОБА_1 був складений кредитний договір № 1278/703998 від 29.08.08 р, та що його протиправно схилили до отримання кредиту в доларах США, а не у гривні...чи хтось перешкодив йому відмовитись від укладення договору (т. 2 а.с.7). Названа постанова сторонами не оскаржувалась. Враховуючи, що ОСОБА_2 не міг передбачити майбутнього курсу долара, немає підстав вважати, що він отримає внаслідок цього додаткову вигоду через подорожчання кредиту, отже немає підстав, що відповідач навмисно ввів у оману ОСОБА_1 при укладенні кредиту.

Згідно з постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання договорів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, отже доведення факту обману в даному випадку покладається на позичальника,

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою при визнанні правочину, вчиненого під впливом обману недійсним, що обумовлено ст. 230 ЦК України.

Щодо ненадання та замовчування інформації в Додатку 2, яке розцінене третьою особою як ведення нечесної підприємницької діяльності - тобто обман, то на час укладення додатку п. д) ч. 2 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів був викладений в наступній редакції: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Що зазначено в названому Додатку (т. 1 а.с. 25-26). Реального подорожчання кредиту внаслідок підвищення курсу ОСОБА_2 не міг передбачати, отже розрахувати і внести в Додаток.

Крім того, невідповідність зазначення платежів у гривнях чи в доларах, на які посилаються позивач та третя особа, не могли увести їх в оману щодо фактичної суми оплати, оскільки офіційний курс долара був відомий позичальнику, отже він міг визначити необхідний розмір платежу.

4. Верховний Суд України в Ухвалі від 12 травня 2010 року, зазначив, що не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) не містить такої заборони.

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_9 держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

ОСОБА_8 до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

ОСОБА_9 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 (далі Декрет № 15-93).

ОСОБА_8 до ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитніоперації, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

ОСОБА_8 до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підстві генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. ОСОБА_8 до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином,за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

ОСОБА_8 НБУ, Департаменту реєстрації та ліцензування банків від 03.10.2007 року № 41-211/1814-10108 Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями" ПАТ Індустріально-Експортний банк мав таку ліцензію.

Отже при видачі даного кредиту в доларах США порушень законодавства з боку Банку не встановлено, тобто даний кредитний договір в цій частині не суперечить закону.

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку, щоне суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Така правова позиція ВСУ викладена у названому вище узагальненні.

На час укладення спірного кредитного договору абз 3 ч. 1 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України не був чинним.

Не знайшло підтвердження і те, що фактично кредит був отриманий позивачем у гривні, на чому наполягала також ОСОБА_3, оскільки, враховуючи, що єдиним засобом платежу в Україні є гривня, позивач перерахував кошти за придбану квартиру у гривні, обмінявши їх у цьому ж банку. Тобто гривня була засобом оплати по договору купівлі-продажу. Представник відповідача пояснила, що у випадку заявки від позичальника сума кредитних коштів була б видана йому в касі банку у валюті кредиту, але такої заяви від нього не надійшло. Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що її і чоловіка такій засіб розрахунку влаштовував, вони і не просили видати їм валюту, оплата за придбану квартиру відбувалась по безготівковому розрахунку, бо вони з чоловіком не хотіли носитись з грошима.

5. Статтею 11 ЗУ Про захист прав споживачів визначені права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, якій відповідають Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, визначено, що інформація повинна бути надана у письмовій формі.

На підставі висновку почеркознавчої експертизи (т. 2 а.с. 101-108) судом встановлено, що Лист-ознайомлення з умовами отримання кредиту на придбання житлової нерухомості на вторинному ринку (а.кред.с. 20-20б) підписаний не позивачем.

Однак лист-ознайомлення не є частиною договору і надання інформації у письмовій формі не означає в даному випадку, що інформаційний лист повинен бути підписаний сторонами договору, що є обов'язковою умовою дотримання письмової форми договору.

Враховуючи пояснення представника відповідача та третьої особи, свідка ОСОБА_7, які пояснювали, що дружина позивача ОСОБА_3 неодноразово приходила до банку, розпитувала про умови кредитування, підраховувала, разом зі своєю матір'ю проценти до того як укласти договір, чого не заперечувала ОСОБА_3, то вона була ознайомлена з умовами кредитування і могла поставити свій підпис в листі-ознайомленні, але даний факт судом не перевірявся за відсутності клопотань сторін, тому не враховується при винесенні рішення. У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вони з чоловіком підрахували, що будуть зобов'язані сплачувати рівними платежами по 500 доларів щомісячно і це їх влаштовувало. Також пояснила, що працівники банку роз'яснювали їй і позивачеві, що вигідніше брати валютний кредит, оскільки там менше відсотки. Такі пояснення свідчать про те, що умови кредитування все ж таки роз'яснювались.

Враховуючи, що кредит брався для придбання квартири для сім'ї, про несприятливі стосунки в сім'ї сторони не пояснювали, отже у суду є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_3 також повідомляла чоловіка про умови кредитування, отже вони були відомі позивачеві.

Крім того, про його обізнаність з умовами кредитування свідчить Заявка-анкета на отримання кредиту на купівлю житлової нерухомості, підпис у якій не оспорювався (а.кред.с 1-1г) у котрій зазначено, що графік погашення здійснюється щомісячно рівними частинами, річна ставка 13.40%, вона є фіксованою, загальна сума погашення частини заборгованості в поточному місяці в валюті операції 543,18..., а також відомості щодо комісій. Тобто посилання позивача на те, що внаслідок ненадання графіку він не знав яку суму повинен сплачувати щомісячно, не підтверджено, як і те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

ОСОБА_8 до ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому слід зазначити, що лист-ознайомлення не є частиною Кредитного договору.

Судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення спірного кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені. Це доводиться, крім вищевикладеного і тим, що на підставі договору кредиту був укладений договір іпотеки, який сторони не бажають визнавати недійсним, проживають у придбаній на підставі договору квартирі, у листах, наведених вище, позивач зазначав, що не відмовляється від виконання зобов'язань по договору, у позові просить зобов'язати відповідача прийняти суму залишку боргу після перерахунку. Крім того, третя особа ОСОБА_3 пояснювала, що якби не піднявся курс долара, то вони продовжували б виплачувати кредит і звернулися до суду з даним позовом лише після того, як ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до них про стягнення заборгованості.

Наведене дає підстави вважати, що сторони б уклали договір при обставинах, які на даний час ними оспорюються, якби не підвищення курсу долара, про який ні позивач ні відповідач знати завчасно не могли.

В узагальненні судової практики ВССУ зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на заперечення банку щодо отримання відповідачем суми кредиту й погодження з останнім усіх умов його надання, порядку та кінцевого строку повернення, що підтверджується заявою позичальника, а також тим, що останній особисто під підпис отримав банківську картку та частково виконав умови кредитного договору, здійснюючи погашення заборгованості.

Всупереч вимогам ст.ст. 60, 61 ЦПК України позивач не надав достатньо доказів на підтвердження своїх вимог.

На підставі викладеного в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Крім того, всі обставини, викладені в позовній заяві були відомі ОСОБА_1 на момент підписання договору - 29.08.2008 року, оскільки стосуються його укладення, а не виконання, і містяться в тексті Договору та Додатках, тому строк позовної давності сплив. У позивача існувала реальна можливість при належній турботливості та обачності під час підписанні договорів та після підписання отримати всю необхідну йому інформацію та скористатись правовою допомогою, оскільки учасники, в тому числі і представник позивача, пояснювали, що проект договору надавався на руки, крім того позивачем отриманий примірник Договору з додатками. Натомість у позові ОСОБА_1 зазначив, лише У даний час уважно ознайомившись з чинним законодавством та змістом Кредитного договору... тобто пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 217, 230, 533, 638, 640, 652, 1054, 1055 ЦК України, ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів (в редакції 2008 року та в редакції 2015 року), п. 7 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги до Роменського міськрайонного суду протягом 10 днів з дня виготовлення 10 вересня (5,6 вересня - вихідні дні) 2015 року повного рішення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення резолютивної частини рішення - з дня отримання копії повного рішення.

Суддя: підпис…

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_10